Собаки, коти чи ... люди? Автор поважає усіх. Про що? Це вибіркові спогади автора, який написав роман, що став класикою (див. попередній відгук). Спогади начебто клубочуться навколо цього твору, але, як на мене, це просто найяскравіші події з життя людини поважного віку. Адже і роман, написаний півсторіччя тому, також належить до визначних пам'ятних подій. Стиль викладення повільний, як темп прогулянки немолодої людини з такими ж собаками. Але це дозволяє відчути усі нюанси. Я встигла зрозуміти прості радості подружнього життя, а також розчаруватися, що усе це несерйозно. Здивуватися історії зрілого кохання, а потім поспівчувати. Познайомитися з цікавими людьми, що оточували і допомагали письменнику, яких так не вистачило головному герою його роману ... І повернімося до питання: коти, собаки чи люди? Автор усе-таки вибрав собак) Але кожен вибір має свою рацію... "А ще я віддаю перевагу собакам, бо, народжені раніше за людину, вони намагаються попередити нас про щось відоме лише їм, коли дивляться своїми уважними, вологими очима. Але про що вони хочуть нас попередити?"

Це такий вид мистецтва: знаходити невеликі за обсягом твори, що мають великі сенси. Мій улюблений формат. Черговий культовий роман, що був написаний у рік мого народження. Класика... Про що? Про невідповідність життя здібностям і прагненням людини. Дія відбувається у 70-ті у вічному місті. І головний герой так закоханий у Рим і море, що переїздить сюди з Мілану, кинувши усе. А хто ж цей головний герой? Це молодий чоловік під 30, що має здібності, але не має грошей. Його початкові можливості нагадали мені "Любого друга" Мопассана, але внутрішні якості зовсім інші. Найулюбленішим заняттям чоловіка було читання та кіно. І він би й сам міг досягти успіхів на цій ниві, якби так добре не маскував свої таланти за випивкою. "- Читачі — вимираюча раса. Як кити, куріпки й узагалі всі дикі тварини, — сказав я. — Борхес називає їх загадковими птахами й стверджує, що гарних читачів зараз менше за гарних письменників. Він каже, що читання так чи інакше йде в услід написанню, а отже, є більш смиренною, більш цивілізованою та більш інтелектуальною діяльністю. Ні, небезпека в іншому, — додав я, — книжки справляють різне враження, залежно від настрою, з яким ти читаєш." Його б могло витягнути з прірви кохання, але й тут молоді люди за зовнішньою екзальтацією не побачили внутрішню правду. Для мене головний герой - людина великих здібностей, емоцій та вчинків, але не стального внутрішнього стрижня. На жаль... А море? А море вічне. І до нього кожен може приходити у моменти радості та розпуки. Воно змиє усе...