Давно не читав таких творів, які б сходу міг би оцінити як 10/10 - ну це один з таких. Логічне питання "про що ця книжка" взагалі не для цього випадку. Це автобіографічний роман, але його важко віднести до певного жанру. Це автобіографія лише за великою кількістю алюзій, та й те не на події життя автора, а на його роздуми, його бачення людини і її суті. Тут є психологія, філософія, багато мистецтва, соціологія, а часом просто пригода. Лінії часу і простору легко збиваються в угоду задуму автора, передбачити поведінку персонажів практично неможливо. Автору подобається насміхатись з соціальних і особистісних конструктів типу моралі, особистості, правил і законів, поривів і бажань. Короче тут про все - кожен для себе знайде щось своє: хтось сприймає цей твір як щось такеее глибоке типу Ніцше (автор багато його ідей перейняв, ну або принаймні добре з ними ознайомлений), і він є багаторівневим, а для когось це буде проста історія про кількох дивних людей, чи про свободу і про цінності, чи про відповідальність і про вибір. І усі ці люди будуть праві - автор розуміє, що доля і вплив його твору практично некерований, тому і не дає власних трактувань - хай хто як хоче, так і розуміє. Часом героєм ніби керує порив, він патетичний, а вже в наступному реченні він іронізує з самого себе. Комусь здасться що автор пише про тебе самого, ламаючи четверту стіну, а потім ще й щиро посміється з тебе "Повівся, дурник!". І що, на мою думку, найгарніше в цьому романі - Степовий Вовк навчить тебе сміятись так, як вмів сам Демокріт! Сміятись з людської долі, зі страждань та з їхньої жалюгідності, з чеснот і пороків, та з самого себе врешті-решт!

Шикарна книга, переклад подобається, речення гарно побудовані, легко читається, якщо Ви знайомі із культурою та історією класичної музики - оскільки автор багато правдивих фактів про композиторів використовував. Цікава подача історії - ще ні в кого не зустрічала саме такий стиль. Також книга не грає на емоціях, від цього легко читалося.

Це одна з найкращих книг, яку я читала і точно та книга, яку я буду перечитувати. Це не просто історія, це дуже глибока філософія, пояснення суті, наче бог/всесвіт з тобою говорить. Мене осяйнуло дуже багато разів, наскільки влучно передане те, що так важко описати словами. Для тих, хто шукає відповіді на питання «чому ми тут?», «в чому сенс», «хто я?» - книга буде чудовим вчителем

Гертруда - це музичний роман Германа Гессе, про складний характер музикантів, про силу музики, кохання та їхньої невід'ємності. Розгальде - це один з най автобіографічніших творів автора, бо розповідає про важку хворобу його сина, який в реальності помер, чого не сталося в романі. Обидва ці тексти це сильні філософські тексти, якими й славиться Герман Гессе. Читати його одне задоволення - словом володіє наче чарівник, філософствує наче тільки цим він і живе. Гессе треба любити й читати, бо це справжній Письменник з великої літери, його твори це глибокі дослідження людської суті, людської душі, розуму.

«Нарцис і Ґольдмунд» — це один з найбільш вражаючих творів Германа Гессе, який відображає глибокі філософські пошуки і контрасти між двома типами життєвих шляхів: раціональним і духовним. У цьому романі автор майстерно розглядає складні теми людської природи, шукань істини, мистецтва та духовної свободи через образи двох протилежних, але глибоко переплетених героїв — Нарциса і Ґольдмунда. Нарцис — це інтелектуал, монах, символ раціонального мислення, дисципліни та пошуку знань. Він має свою глибоку, але обмежену віру в світло логіки і монастирських обрядів. Натомість, Ґольдмунд — це молодий чоловік, на якого не вплинули соціальні чи духовні обмеження. Він обирає шлях пошуків власного «я», розвиваючи свою чуттєвість, мистецтво, вільний дух і прагнення до повноти життя через емоції, переживання і навіть страждання. Ці два герої уособлюють два можливих шляхи людини: один — шлях через розум і логіку, інший — через відчуття, мистецтво і емоційні переживання. Гессе вміло поєднує ці дві сторони, змушуючи читача задуматися над важливими питаннями про баланс між розумом і чуттєвістю, про те, чи можливо досягти гармонії між розумінням і відчуттями, між духовним і тілесним. Крім того, роман пронизаний глибоким філософським підтекстом, де кожен герой проходить свій шлях пошуків і знаходження самого себе, а їхні зустрічі та відносини стають відображенням внутрішніх процесів кожного з них. Стиль Гессе в «Нарцис і Ґольдмунд» витончений, з багатими, метафоричними образами, які передають внутрішні переживання героїв. Кожна сторінка наповнена глибоким сенсом, і хоча твір часто має медитативний характер, він не втрачає динамізму і емоційного забарвлення. Роман розглядає не тільки філософські концепції, але й більше практичні аспекти людського існування, зокрема, пошук ідентичності, розуміння власної свободи і самовираження. «Нарцис і Ґольдмунд» — це справжній літературний витвір, що закликає читачів замислитись про власне життя, цінності і шлях, яким вони йдуть у пошуках самореалізації та гармонії.

«Деміан» і «Кнульп» — це два глибоко символічні твори Германа Гессе, які разом розкривають пошуки власного шляху, істини і свободи духу. Обидва тексти — мов дві сторони однієї медалі: один — внутрішня революція, інший — тиха капітуляція перед життям, яке не вдалося приручити. «Деміан» — філософський роман про пробудження індивідуальності. Через історію Еміля Сінклера Гессе говорить про пізнання себе, зіткнення з темрявою і перехід у зрілість, де немає жодних усталених істин. Деміан — не просто персонаж, а провідник у світ, де моральні дихотомії розмиваються, і справжнє життя починається там, де кінець страху. «Кнульп» — натомість ніжна і зворушлива повість про волоцюгу, що відмовився від кар’єри, кохання і стабільності, але натомість обрав внутрішню свободу. Це твір про людину, яка не належить світові — і саме тому дивиться на нього з дивовижною теплотою і мудрістю. Кнульп — це не герой, а дзеркало того, що могло б бути, якби ми жили серцем, а не розрахунками. Обидва твори написані прозоро, лірично і глибоко, вони не дають готових відповідей, але залишають читача в стані натхненної тиші. «Деміан. Кнульп» — книжка для тих, хто шукає себе і не боїться заглядати всередину.

«Степовий вовк» — це глибоко особистий і водночас універсальний роман, що занурює читача в тонку психологію роздвоєної душі, кризу самотності та пошуки сенсу в світі, який здається ворожим і порожнім. Герман Гессе створив не просто історію — він створив інтелектуальну подорож, в якій кожна сторінка відкриває нові пласти свідомості. Гаррі Галлер, герой твору, — це не лише образ людини, яка страждає від внутрішнього конфлікту між духовністю і інстинктом, але й символ цілого покоління, втомленого від буржуазного спокою і механічного існування. Через філософські діалоги, символи та химерні візії Гессе майстерно показує, що людська душа — багатогранна, ідентичність — не фіксована, а свобода — у прийнятті себе. Стиль роману водночас ліричний і складний, сповнений культурних алюзій, ідеальних метафор, і при цьому дивовижно живий. «Степовий вовк» — це не просто книжка, це дзеркало, у яке боїшся заглянути, бо бачиш там себе. Цей твір залишається актуальним і сьогодні — для тих, хто шукає відповідей, для тих, хто не боїться заглядати в темряву — і знаходити там світло.

Важко надати Гри в бісер об'єктивної оцінки. Тому що вона не те щоб складна, але естетично приваблива Гессівською оповіддю; інтелектуально збагачена минулими епохами. Щоб надати самій Грі в Бісер архізачимості, Гессе задає фантастичний час XXV ст. Це не тільки зроблено, для того, щоб завуальовувати роки ІІ Світової війни, а й показати, яку вагу мала ця гра в часі на протязі багатьох століть. Те що виникло після епохи фейлетонизму (декадансу в мистецтві та й не тільки) спричинило виникнення інтелектуальної гри, яку започаткували музиканти, потім підхопили математики зрештою усі інтелектуали. Це своєрідна утопічна, універсальна мова майбутнього - людства майбутнього. Людства - інтелектуального, якими керують принципи пізнання, навчання та духовних практик. Гра фактично була тотожна вірі. Були у неї свої університети, школи, ордени, дипломатичні представництва. Була і своя країна - утопічна, нейтральна Касталія. Власне Гессівській твір і є фантастичною утопією в реальному (не зовсім) часі. Оповідь ведеться так, ніби читач причетний до тієї Касталії, студент, або ж член ордену чи просто мешканець який знайомиться з Йозефом Кнтехтом - Магістром гри. Його історією, віршами та життєписами. Книга сповнена чудових роздумів, про мистецтво, пошуків себе, істини, та шляху і сенсів буття. На сторінках роману ми знайомимося з цікавими персонажами, з якими Йозеф Кнехт мав приятельські відносини, які спонукали його до власного встановлення та "пробудження". Не без того, у книзі закладена східна філософія, а роман переплітається відсиланнями до інших творів Гессе. Переклад 1978 року Євгена Поповича та Ліни Костенко. З коментарями та вступним словом. Правда, сама якість друку бажає кращого. Ну це не новина для даного видавництва. Наостанок хотілось би сказати, що Гессе напевно вчергове запропонував читачу - привабливий інтелектуальний аскетизм, він, щоправда, на жаль утопічний, але для багатьох є бажаний. Багато залюбки помінялись місцями з Йозефом Кнехтом, оселились в Касталії, ввели такий спосіб життя. Гессе, як на мене, створив оду - інтелектуалам, науковцям, духівникам, які присвятили своє життя творчій, науковій праці, духовним практикам, філософії, пошукам сенсу буття. Хоч в основі Гри в Бісер закладена музика - читач, може підставити любий інтелектуальний продукт, любу творчу стезю. Також це драма - драма самотності, бо такий шлях, зазвичай передбачає обмеження в мирських утіхах чи навіть щасливому особистому житті. Але це такий шлях - багато годні з цим миритись. Багато в чому цей твір був пророчим, я і зараз в ньому вбачаю новочасову фейлетонову добу тік-тока та поганих трендів занепаду та декадансу. Більш того Гессе задає питання, чи зможе такий утопічний, інтелектуальний світ вистояти в горнилах світової війни? Що для нас є ще актуальнішим в теперішній час.