А я би здружилась з Елеанор Оліфант! Не повірите, але деякі мої думки збігаються з їі. Я теж можу несміятися, навіть коли всі сміються або дивуватись людям так, як вона ☺ Елеанор, мов той равлик, сидить у своїй мушлі і позирає на світ. Когось вона дивує, когось насторожує. А я сприймала їі цілком нормально! І їі роздуми я не сприймала за ниття — в неї просто таке життя і непросте минуле. Авторка з такою тонкою іронією і сарказмом спостерігає за світом і переносить це на папір, що стриматися важко. Дуже легка і одночасно важкувата книга. Єдине, що мене напрягнуло: чому каталізатором змін обов'язково мусить бути чоловік? Без цього ніяк?? Поступово, крок за кроком, Елеанор починає міняти щось в собі, йти назустріч світові, розкриватися. А ще починаєш думати знову і вкотре про глибину людської душі і свідомості. І як же по-різному всі ми сприймаємо світ!

Відлюдкувата тридцятирічна Елеанор Оліфант видається іншим соціально неадаптованою одиначкою, жінкою з примітивним застарілим і світоглядом. Її обличчя вкривають страшні шрами, до неї навідуються соцпрацівники, а щосереди вона дзвонить власній нестерпній матері. Здавалося б, така рутина вже давно стала для Елеанор її життям, поки випадковість не об’єднує її та колегу Реймонда… На перший погляд може здаватися, що в книзі не буде відбуватися нічого цікавого, але, насправді, це одна з найлюдяніших книг, які тільки можна прочитати. Впродовж книги Елеонор зростає як особистість, світ довкола неї дуже мінливий, як у реальному житті. Вона і Реймонд викликають зацікавлення, а от матуся Елеонор навпаки, один негатив. У книзі є за кого «вболівати» та кого ненавидіти. Книга вчить, що після кожної темної смуги на твоєму життєвому шляху обов’язково з’явиться промінець світла. Що життя може перевернути одна-однісінька деталь, і що людині потрібно в щось вірити, аби залишатися живим. Дуже зворушлива некваплива книжка про стосунки між звичайними, як і ми з вами, людьми.