Це науково-фантастичний роман невеликого об'єму (усього 288 сторінок) з оригінальними ідеями та цікавим сюжетом. Однак, це лиш перша частина трилогії, тож не варто розраховувати на отримання усіх відповідей і пояснень наприкінці. Сюжет роману цікавий і заплутаний. Розповідь ведеться від імені кількох персонажів і, відповідно, подається з різних точок зору. Здебільшого вона стосується теперішнього часу, але часом повертається до минулих подій чи спогадів. А ще дуже сильно зав'язана на фантастичних елементах, через що іноді немає певності у  реальності подій, достовірності фактів і взагалі - чи не перебувають персонажі у якійсь віртуальній симуляції. Головного героя вперше зустрічаємо у В'язниці Дилеми, де у якості покарання за злочини він змушений безліч разів обирати між співпрацею і зрадою у смертельній грі з множинним версіями себе та  іншими в'язнями. Він – злодій ("Я Жан ле Фламбер. Я краду те, що хочу, і тоді, коли хочу"), однак все ж з певним кодексом честі. Його визволяє красуня Міелі з допомогою свого розумного корабля на ім'я Пергонен. Вона – справжній боєць і не надто довіряє злодію, однак працює з ним, щоб повернути дорогу людину ("Я роблю те, що мушу."), а її таємничий наймач має плани на ле Фламбера для досягнення власної невідомої мети. Однак злодій, як є тепер, не надто корисний. Щоб повернути спогади і знову стати собою справжнім, він має зібрати докупи усі фрагменти колишніх особистостей. Для цього вони з Міелі та Пергонен вирушають на Марс, до ходячого міста Ублієтта, де їх чекає "боротьба проти камарильї планетарних маніпуляторів, що контролюють свідомість, на боці команди месників у масках".  Окрім того, герою ще доведеться зустрітись віч-на-віч зі своїм минулим і зіткнутися з наслідками прийнятих колись рішень. Та й теперішнє підкидає чимало сюрпризів і випробувань. Скажу так: заскучати за книгою не доводилось. Коли читаю наукову фантастику, звертаю увагу не лише на сюжет, а й на, власне, фантастичну складову. Постсингулярний світоустрій роману спершу геть незрозумілий. Поступово потрохи усе наче прояснюється, але не так щоб цілком ?. Багато ідей здались цікавими, деякі навіть здивували. Особливо сподобалось практичне використання "дилеми в'язня" з теорії ігор та доповнене визначення і нове застосування соціальної інженерії. А ще цікава ідея (хоча дуже лячна насправді) щодо можливості редагування спогадів, наче текстових файлів, і впливу на пам'ять і свідомість загалом – як при такому розкладі довіряти хоча б комусь/чомусь чи навіть собі?   Книга мені сподобалася. Вона динамічна, багатошарова, заплутана й непередбачувана, з оригінальними фантастичними ідеями. Герої різнопланові та неоднозначні, і співпраця, і протистояння між ними однаково видовищні (уявіть, наприклад, сутичку бойового ангела з утилітарним нано-туманом ?). Втім, до отримання усіх відповідей залишається ще дві книги, а дізнатися їх не терпиться вже зараз.

Ганну Раяніемі для висловлення своїх ідей про подальші шляхи розвитку людства не обмежується рухом "зовні" (в далекий космос зі складними перетвореннями масивних об'єктів, наприклад, з супутника Марсу зробити локальне світило), а й "вглиб" з маніпуляцією матерією на рівні найдрібніших елементарних частинок. Автор легко грається з модифікаціями фізичного людського тіла, методами збереження/стирання пам'яті, перенесення/коригування особистості. Постає питання рівня парадоксу Тесея: чи може людина залишиться собою після подібного втручання?