Було цікаво! Він, дхампір — син опиря і відьми, — народився у цих краях, бачив їх розквіт і занепад, а тепер повернувся, щоб замкнути коло часу, де минуле й майбутнє нашаровуються, наче земля, на якій стоїть Добромильський монастир.
Містична проза, цікаво і несподівано. Кінець не дуже сподобався, бо не згодна з тим що треба розуміти і пробачати зло
«Добро не має історії. Зло не має історії. Є лише історія Землі, на якій випадково оселились люди.» "Слуга з Добромиля" – це історичний магічний реалізм на основі слов'янської міфології та з галицьким колоритом й особливим шармом. Головним героєм є дхампір – син відьми й опиря. Його історія, описана у книзі, бере початок наприкінці XIII ст. й триває до середини XX ст. Місце дії – терени Галичини. Манера оповіді неординарна і, як то кажуть, на любителя. Мені особисто вона припала до вподоби: пишна, красива і вишукана. Розповідь починається з 1939 року, коли так звані слуги Антихриста спаплюжили Лаврівський та Добромильський монастирі, спаливши книги та позбувшись ченців. Але методи новітньої інквізиції застосовувалися далеко не лише до релігійних установ та ченців... Десять років по тому (актуальний час розповіді) на території Добромильського монастиря діє психлікарня. І її персонал, і пацієнти заледве виживають та перебувають у страху перед енкаведистами, а в лісах поруч переховуються повстанці. Саме задля порятунку одного з борців за свободу і звернувся Слуга з Добромиля до головлікаря установи – колишнього фронтовика, комуніста Олексія Івановича, і принагідно розповідає йому свою історію. Кількасотлітня біографія Слуги складна й заплутана, з безліччю драматичних епізодів. Він не знає свого справжнього імені, але здобув їх безліч за своє довге життя. Завдяки мінливій зовнішності кожен стрічний може впізнати у ньому когось знайомого, але власне обличчя він давно втратив. Потребував лиш знайти місце у світі і навчитися жити у ньому, а натомість став свідком та учасником багатьох історичних подій і мав змогу добре роздивитись людську природу та стати спостерігачем й учасником одвічної боротьби добра і зла. Містична складова книги в цьому випадку – лише художній інструмент. Навіть саме народження Слуги з Добромиля стало яскравою демонстрацією того, як маленька кривда здатна породити величезне зло і призвести до трагедії: "Господь милосердний, а його слуги – жорстокі і непримиренні". Він же, попри свою природу, не є лихим. В міру можливостей виправляє заподіяну кривду, пом'якшує зло. Допоки є нащадки його доброчинців, почувається зобов'язаним і продовжує служити. За сім сотень років він бачив чимало. Наприклад, ставав свідком перетворення мирних християн на стадо, кероване інстинктом руйнування; марновірства священників і ченців; співіснування віри в єдиного Бога і забобонів – та дійшов висновку, що церква не йде дорогою добра і не дає спасіння душі. "Життя не повинно бути безглуздим, принаймні його кінець. Мабуть, для того люди вигадали Бога, щоб виправдати абсурдність власного існування." Бачив як величний князь був переможений найстрашнішими ворогами – Самотністю і Старістю. Як людям доводилося жити за законами війни. Як добрими намірами вистелялася дорога в пекло, а світ ставав потворним, злим і вбогим. "Молоді ведуть війну, наче дикі звірі, ховаючись по ярах, вмираючи, віддаючи своє життя за безцінь. Натомість старі правлять тим часом світом без найменших докорів сумління, бо, зрештою, виживають не найкращі." Книга виявилася далеко не такою простою, як здавалось з анотації. Тут минуле й теперішнє тісно переплетені, усе має причину та наслідки. Головні акценти не так на магічному/надприродному (що, до слова, описано цікаво і викликало бажання глибше зануритися в українську міфологію), як на цілком реальному, буденному й життєвому – в історичному, моральному, релігійному, філософському й суспільному контекстах. Словом, глибока й багатосенсова книга, але тягуча і терпка на смак, повністю розкривається лише наприкінці й залишає стійкий післясмак. Сподіваюсь, інші твори Галини Пагутяк виявляться не менш незвичайними й атмосферними. І чомусь впевнена, що друге прочитання "Слуги з Добромиля" розкриє непомічені поки нові грані цієї історії.
Повільна оповідь, що на початку трохи бентежило. Приємно читати
😿 Тряс лапками від захвату Неймовірна добірка, кожен твір проживаєш і не хочеш повертатись в реальність, однозначно перечитуватиму знову й знову
Містично, неспішно, атмосферно. З глибокими сенсами. З цікавим сюжетом. Тут темно, місцями готично, місцями реалістично. Ці місця переплетені майстерно зі шляхом героя крізь час і події. Любителям філософських розповідей на небанальні теми. Залишає гарний присмак, шлейф і враження присипані сирою землею і чиєюсь кровʼю, смутком, честю.
Це чудове перевидання від видавництва «Ще одну сторінку». Я думаю до нього, багато хто, як і я, нічого не знали про цей твір. Так шкода. Ця книга потрапила до моїх бажанок після схвальних відгуків, суті яких, я, на жаль, вже не згадаю. Після прочитання анотації, я очікувала розповіді побудованої на українській історії, традиціях, фольклорі. Але аж ніяк не про опирів-патріотів, що намагаються досягти піднесення свого краю керуючись християнськими цінностями. Ще додамо магічного реалізму, містичних і загадкових подій, та історичне тло. Як вам така мандрівка? Книгу я прочитала з цікавістю, постійно хотілося дізнатися що ж далі. На мою думку, авторка прекрасно опрацювала не лише історичний матеріал доби, про яку йдеться, а й персоналії. Реальні історичні постаті та події (окрему неймовірну втіху становило їх розпізнавання) так правдоподібно переплетені з вигаданими, що я подекуди бралася «гуглити» тих останніх. Раджу для незвичного читання.
Котолог