Дуже цікава. Про цінність та ціну дружби.

«Розповіді епохи джазу» — це блискучий літературний портрет Америки 1920-х років, написаний майстром стилю і психологічної глибини. У цій збірці Френсіс Скотт Фіцджеральд не просто змальовує "бурхливі двадцяті" — він викарбовує дух покоління, захопленого грошима, музикою, свободою й одночасно втраченого в поверховості блиску. Фіцджеральд вміє одним реченням передати трепет юності, іронію дорослішання та відчуття втраченої ілюзії. Його герої — це люди на межі: між бідністю й багатством, мрією й розчаруванням, святом і порожнечею. Але саме ця межа робить оповідання такими живими. Його стиль — елегантний, витончений, часто меланхолійний, а іноді неочікувано жорсткий. У кожному оповіданні — мудрість, захована під гламуром, і емоція, яка довго не відпускає. «Розповіді епохи джазу» — це не просто збірка про один історичний період. Це про те, як швидко змінюється світ, і як складно зберегти себе серед цього шаленства. І як ніхто, Фіцджеральд знав — усе минає, але слово може зупинити мить.

"Великий Гетсбі" манив мене з книжкової полиці роками, нарешті настав мій час його прочитати. Незважаючи на те, що вона була короткою, оповідь протікала безперешкодно. Персонажі були достатньо розвинені, щоб зробити їх правдоподібними, і, як і більшість людей, мені було важко їх полюбити. Існує екранізація, але фільм не може відобразити те, як гарно написана книга. Якщо коротко, то це історія про те, що гроші не ізолюють людей від їхніх власних недоліків і що наше особисте щастя не приходить від інших людей; що наші уявлення про тих людей, які, як ми думаємо, зроблять нас щасливими, є не більше ніж ментальними конструкціями, позбавленими правди про те, що вони такі ж недосконалі, як і всі інші. Це ще один класичний твір на тему того, що несправжнє життя — це трагічне марнування часу

Для мене це особлива історія, яка зайняла впевнено своє місце в моєму в серденьку. Гетсбі насправді великий, не тому, що прагнув грошей і багатства, популярності, а тому що, мав свою мету. Я б назвала її чистою і трохи по-дитячому наївною, але не кожен може так. Розкіш, багатство, дружба, зради, віра в кохання, минуле з вірою в щасливе майбутнє. Але часом майбутнє залежить від маленької деталі, яка зруйнує все. Багато хто бачив екранізацію, в книжці ви знайдете відповіді на всі питання, що не екранізували і залишили нам для роздумів. Варто почитати тим, хто шукає щось нове, щось надзвичайне й красиве, водночас просте й вишукано оздоблене.

„Великий Гетсбі“ — це класика американської літератури, яка майстерно передає атмосферу 1920-х років та розкриває теми мрій, ілюзій і людської самотності. Автор влучно змальовує світ гучних вечірок і прихованого відчаю, який ховається за блиском. Видання якісне, зручно читається. Рекомендую тим, хто цінує психологічно глибокі твори та справжню літературну класику.

Чудова книга. Класика американської культури, справжньої мрії та кохання. До речі, розмір книжки дуже зручний для подорожей-карманна)

«Великий Гетсбі» — це книга, яка залишає слід у серці. Вона про мрії, про любов, про самотність і про те, як легко зламати щось крихке й справжнє в гонитві за блиском. Я прочитала її на одному подиху, але відчуття після залишились надовго — наче після зустрічі з кимось дуже глибоким, хто нічого не сказав прямо, але ти все зрозумів. Образ Джея Ґетсбі вразив мене своєю трагічною щирістю. Він побудував своє життя навколо любові, яка вже не існувала, і водночас — довкола ілюзії. Його віра в мрію була світлою, майже дитячою, і саме це, напевно, зробило його таким справжнім. Він не був ідеальним, але в ньому жила надія — така рідкісна, така тендітна. Світ, який описує Фіцджеральд, розкішний і холодний водночас. Пишні вечірки, гламур, блиск... але все це — лише оболонка. За нею — порожнеча, байдужість і зрада. І на тлі цього всього Гетсбі — ніби єдина свіча в темряві. Мені було боляче за нього, але я вдячна за цю історію. Вона змусила мене подумати, що важливо цінувати не мрії, які збудовані на минулому, а людей і почуття — живі, теперішні. І не варто жити лише ілюзіями, хоч якою красивою була мрія.

Ця історія не була для мене новою, оскільки я дивилася фільм. Сподобалося, як написана книга, навіть в один момент просльозилася. Хоча не можу сказати, що книжка аж дуже мене зачепила.