Спочатку історія шла повільно, ми знайомимося з героїнями. В нас жінка, якій 45 років і в якої криза, її дочка та чоловік. Тут йдеться про звичайне життя. Про гормональні зміни жінки, сварки, підлітків та їх проблеми, про карʼєру. Написано звичайними словами про звичайні речі. Це мені сподобалося, книга розділена на декілька часових проміжків. Більш за все мені сподобалося, як була описана дочка-підліток, там я побачила себе. Цей юнацький максималізм, коли ти все знаєш і все робиш, як хочеш. Це відкрило мені очі на те, яка я була у підлітковому віці і як батьки переживали і намагалися знайти спільну мову. Не сподобалася сцена, де головна героїня йшла на день народження до доньки. Господи, я вже думала вона не дійде, це було нудно і довго. Фінальна сцена була дуже сумна, насправді. Хотілося навіть пустити сльозу. Ця книга не про велике кохання, не про досягнення, а про необдумані дії, помилки та про складнощі в житті.

Ця книга — нудьга, замаскована під драму ? Не кожна історія про кризу середнього віку здатна зачепити, і роман Фран Літлвуд — яскраве тому підтвердження. «Надзвичайна Ґрейс Адамс» виявилася зовсім не надзвичайною, а радше виснажливою й затягнутою розповіддю, яка так і не змогла викликати жодних емоцій, окрім роздратування. Авторка намагалася показати жінку, яка перебуває на межі нервового зриву, але замість напруги й драми я отримала плутану, розрізнену історію, що не викликає співпереживання. Ґрейс начебто має багато причин для внутрішніх метань, але її вчинки виглядають безглуздими, а намагання подати все через хаотичний стиль лише ускладнює сприйняття. Книга читається повільно, сюжет розтягується, а флешбеки тільки посилюють відчуття нудьги. В якийсь момент стало очевидно: мені не цікаво, що буде далі. Головна героїня не викликає ні симпатії, ні співчуття, і навіть якщо авторка хотіла створити образ «сильної жінки, яка тріщить по швах», то це їй не вдалося. Якщо шукаєте динамічну чи хоча б зворушливу історію — ця книга не для вас. Особисто для мене це було марнування часу.

Я довго не могла розчитати цю книгу. Я відкладала і поверталась, бо це було не на стільки погано, щоб закидати зовсім. Просто не надто захопливо, на жаль. Чи змогли б ви покликати з собою у відпустку людину, які знаєте декілька годин? Ось Ґрейс змогла і це змінило все її життя. Ніяк не могла зрозуміти, що ж тій Ґрейс не так, чого вона страждає, що її так мучає. І тільки останні 100 сторінок розставили все по своїх місцях, змусили мене максимально швидко дочитати книгу. Я навіть прокинулась з думками про події книги. У мене теж є донька підліток, і на місці Ґрейс (не приведи Господи), я б вчинила так само, не зважаючи ні на які обіцянки. Якщо любите сімейні драми, різні часові лінії та неквапливе оповідання, то читайте) #марафонкнигомам