історія-сповідь, не вигадка! від відомого французького письменника Філіппа Бессона. порушує тему ЛГБТ - відносин. автор розповідає про своє перше кохання до хлопця, розповідає чесно і відверто. тут про труднощі вибору, сміливість прийняття себе, попри осуд оточення та суспільства. «…пізніше я наражаюсь на жорстокість, яку провокує моя підозрювана відмінність. Я чую відомі образи, принаймні дошкульні натяки. Я бачу жіночні жести, які розігрують у моїй присутності: манірно простягнута для поцілунку рука, закочені очі...Я мовчу, щоб не довелося протидіяти цій жорстокості. Боягузтво? Може, й так. Спосіб самозахисту, звичайно. Але я ніколи не відступлюся. Ніколи не подумаю: це погано, або: краще мені бути таким, як усі, або: збрешу їм, щоб вони прийняли мене. Ніколи. Я тримаюся за те, ким я є. Мовчки, звісно. Але ця мовчанка вперта. Горда.» дочитавши, усвідомлюєш, як же важко придавлювати свою сутність, жити не своє життя, носити постійно всередині себе тягар, який врешті-решт тебе зламає 🥺

Лаконічна проза Філіппа Бессона сповнена потужного емоційного заряду. Наприкінці вона залишає по собі гіркі сльози й розбите серце. Вражаюча, сумна і трагічна… У дитинстві мати казала авторові припинити вигадувати свої історії. Проте, ставши дорослим, він побудував свою письменницьку кар’єру саме на цьому. У цьому романі він вирішує виконати материне прохання й уперше розповісти правду (це художня автобіографія) — не лише про самого себе, а й про іншу людину — ту, якій присвячено книгу: перше кохання Бессона. Велике, палке, нездійсненне кохання, що залишилося з ним на довгі роки, вплинуло на його подальші романи і мало назавжди залишитися таємницею. Отже, в основі твору — історія кохання: розповідь про почуття двох підлітків — Тома та Філіппа, і про те, як це вплинуло на їхнє подальше життя. Дія розгортається у французькій провінції 1980-х років. Ми стежимо за двома старшокласниками, які усвідомлюють свій потяг одне до одного. Звісно, ці стосунки мусять залишатися таємницею… Згодом, через багато років, відбувається випадкова зустріч — щоправда, не між самими героями (це було б надто просто, правда?), — яка відкриває глибший, прихований пласт цієї історії. Це зворушлива оповідь не лише про кохання, про те, що ми пригнічуємо й приховуємо, про пошук власного «я» та його наслідки, про сором та неприйняття себе. А й про життя: про його крихкість, швидкоплинність і силу пам’яті. Водночас книга викликає в мене питання до автора: його незграбна іронія щодо «відсутності травм» у власному дитинстві виглядає зневагою тих людей, у яких вони є. І я так і не змогла позбавитися присмаку того, що Філіпп дещо «вивищується» над Тома, дивлячись на нього з висоти свого успішного життя. Він говорить про те, що Тома так і не зміг себе прийняти, що йому забракло відваги. Але хіба це було так легко зробити? Зрештою, для героїв це кохання стає неминучою долею. Як каже один із них: «Я міг би шкодувати, якби я мав вибір. Але в мене не було вибору». Книга написана чудово: лірична, сповнена глибокого смутку, що оспівує дитинство й юність, а водночас — відверта, щира, без прикрас і приголомшлива у своїй простоті. Фінал емоційно нищівний. Попри невеликий обсяг, вона надовго залишається в пам’яті. Ідеально підходить для читання протягом одного вечора. Я особливо рекомендую її тим, хто цінує інтимні, емоційні історії про дорослішання та перше кохання.

ця історія стала для мене дуже приємним відкриттям! нічого не очікувала, але мені дуже сподобалось. автор класно закладає в текст важливі та життєві речі, цінності, мені багато чого відгукнулося. формат міні, швидко читається, місцями було дуже зворушливо, місцями хіхікатєльно, загалом ця книга мене вразила, тож я одразу замовила інші книги автора))

Мені дуже подобається оповідка автора, тому читати легко і приємно

До книги «Ви говорите про мого сина» Філіппа Бессона неможливо бути готовим. Ви думаєте, що розумієте, про що вона, — але насправді ні. Одна справа — анотація, у якій розповідають про білий марш на честь чотирнадцятирічного Гюго, який покінчив із життям унаслідок булінгу. А інша — коли читаєш, як батько Гюго не просто шукає відповідь на питання «чому», а розбирає все, що відчуває він і його родина, на окремі деталі пазлу й намагається скласти їх у єдину картину. Мова йде не просто про підлітків, які довели його сина до самогубства, а про цілу систему, яка виявилася пустопорожньою тоді, коли найбільше була потрібна. Батько Гюго аналізує їхню з дружиною поведінку як батьків: що вони зробили не так, чого не вистачило, де звернули не туди. Поведінку директора школи — його байдужість і бездіяльність. Поведінку однокласників, які бачили, знали, але дистанціювалися, щоб не стати наступними, над ким знущатимуться. Поведінку батьків винуватців, які обрали стратегію захисту замість того, щоб нести відповідальність. І, врешті-решт, поведінку самих злочинців, які ніколи не зупинялися попри все. Біль у цій книзі присутній постійно. Спочатку він сповнений сумом, але й спокоєм. Згодом стає щільнішим і насиченішим. Ще трохи — і починає тиснути. Раптово він уже по-справжньому болить, а згодом несеться на тебе на повній швидкості, і ти розумієш, що вже нічого не зробити. Лише переживаєш шок від інтенсивності його наростання. Мені дуже імпонує, що автор не зробив із Гюго символічний об’єкт пізнання природи булінгу. Він присутній у книзі як повноцінний персонаж, а не просто спогад. Це зберігає повагу до його трагедії. Цю книгу потрібно читати потенційним майбутнім батькам, тим, у кого вже є діти, та, безпосередньо, самим молодим людям. Вона дає добряче протверезіти й дуже доступно показує, що тягне за собою булінг для абсолютно всіх учасників цього процесу — як прямих, так і опосередкованих. Ця книга змушує дивитися на булінг не як на окрему ситуацію, а як на систему. І в цій системі немає випадкових людей.

Припини свої вигадки - це неймовірно ніжна і зворушлива історія, яка назавжди залишила слід у моєму серці. Це книга про кохання, що сталося в юності, і яке залишилося з героєм назавжди. Бессон пише дуже просто, але кожне слово сповнене емоціями. Читаючи цю книгу, я наче слухала чиюсь відверту сповідь, у якій є і радість, і біль, і легкий смуток про те, що минулого не змінити. Особливо вражає, як автор описує перше кохання: у всій його красі, незручності й трагізмі. Це не тільки історія про любов, а й про пам’ять, яка залишається з нами навіть тоді, коли життя йде далі. Основною темою цієї книги є ЛГБТ. Мабуть, це одні з небагатьох романтичних історій, які я можу читати, бо тут трагізм не вигаданий і не доданий заради сюжету. Це справжні почуття та реальні проблеми, які виникають не через надумані конфлікти, а через те, що суспільство часто не готове приймати такі стосунки. У цій історії немає зайвого пафосу чи штучності - лише щирість і глибина, які змушують відчути кожне слово. Книга невелика за обсягом, читається швидко, але змушує довго думати про неї після завершення. Обовʼязкова до прочитання!

Меланхолійний роман про дорослішання на тлі війни та самотнього Парижа. Автор тонко передає атмосферу 1916 року й внутрішній світ юного Венсана, для якого перше кохання стає водночас відкриттям свободи й болісним досвідом. Книжка вражає делікатністю почуттів, увагою до деталей і ліричним стилем

Це автобіографічний роман, в якому автор рефлексує про свої стосунки у 17 років. З хлопцем однолітком. Стосунки, які доводилось зберігати в таємниці (1984 рік, як-не-як), і які завершились невдало (це не спойлер, про це сказано в анотації) Це було реалістично, щемко, гаряче. Почуття героїв показані дуже детально, і це великий плюс. Багато разів ловив себе на тому, що розумію почуття головного героя, або мав подібні думки в 17. Тут порушується багато тем: гомофобія (внутрішня також), прийняття себе, стосунки з батьками, пошук себе і ставлення до себе і своїх мрій та багато іншого, хоча книга дуууже мала. Роман написаний від першої особи, тому відчувається наче душевна розмова з близьким другом за келихом вина? Хоча до структури у мене питання. Так, це рефлексія, але часті вставки інших подій та спогадів сильно збивали мене з пантелику?‍? Інколи я втрачав нитку сюжету через це і не розумів, що відбувається, але це, як на мене, єдиний мінус книги. Рекомендую спробувати. Ця історія далеко не легка, хоча й дуже коротка, але має бути почутою❤️