ця історія стала для мене дуже приємним відкриттям! нічого не очікувала, але мені дуже сподобалось. автор класно закладає в текст важливі та життєві речі, цінності, мені багато чого відгукнулося. формат міні, швидко читається, місцями було дуже зворушливо, місцями хіхікатєльно, загалом ця книга мене вразила, тож я одразу замовила інші книги автора))

Мені дуже подобається оповідка автора, тому читати легко і приємно

До книги «Ви говорите про мого сина» Філіппа Бессона неможливо бути готовим. Ви думаєте, що розумієте, про що вона, — але насправді ні. Одна справа — анотація, у якій розповідають про білий марш на честь чотирнадцятирічного Гюго, який покінчив із життям унаслідок булінгу. А інша — коли читаєш, як батько Гюго не просто шукає відповідь на питання «чому», а розбирає все, що відчуває він і його родина, на окремі деталі пазлу й намагається скласти їх у єдину картину. Мова йде не просто про підлітків, які довели його сина до самогубства, а про цілу систему, яка виявилася пустопорожньою тоді, коли найбільше була потрібна. Батько Гюго аналізує їхню з дружиною поведінку як батьків: що вони зробили не так, чого не вистачило, де звернули не туди. Поведінку директора школи — його байдужість і бездіяльність. Поведінку однокласників, які бачили, знали, але дистанціювалися, щоб не стати наступними, над ким знущатимуться. Поведінку батьків винуватців, які обрали стратегію захисту замість того, щоб нести відповідальність. І, врешті-решт, поведінку самих злочинців, які ніколи не зупинялися попри все. Біль у цій книзі присутній постійно. Спочатку він сповнений сумом, але й спокоєм. Згодом стає щільнішим і насиченішим. Ще трохи — і починає тиснути. Раптово він уже по-справжньому болить, а згодом несеться на тебе на повній швидкості, і ти розумієш, що вже нічого не зробити. Лише переживаєш шок від інтенсивності його наростання. Мені дуже імпонує, що автор не зробив із Гюго символічний об’єкт пізнання природи булінгу. Він присутній у книзі як повноцінний персонаж, а не просто спогад. Це зберігає повагу до його трагедії. Цю книгу потрібно читати потенційним майбутнім батькам, тим, у кого вже є діти, та, безпосередньо, самим молодим людям. Вона дає добряче протверезіти й дуже доступно показує, що тягне за собою булінг для абсолютно всіх учасників цього процесу — як прямих, так і опосередкованих. Ця книга змушує дивитися на булінг не як на окрему ситуацію, а як на систему. І в цій системі немає випадкових людей.

Припини свої вигадки - це неймовірно ніжна і зворушлива історія, яка назавжди залишила слід у моєму серці. Це книга про кохання, що сталося в юності, і яке залишилося з героєм назавжди. Бессон пише дуже просто, але кожне слово сповнене емоціями. Читаючи цю книгу, я наче слухала чиюсь відверту сповідь, у якій є і радість, і біль, і легкий смуток про те, що минулого не змінити. Особливо вражає, як автор описує перше кохання: у всій його красі, незручності й трагізмі. Це не тільки історія про любов, а й про пам’ять, яка залишається з нами навіть тоді, коли життя йде далі. Основною темою цієї книги є ЛГБТ. Мабуть, це одні з небагатьох романтичних історій, які я можу читати, бо тут трагізм не вигаданий і не доданий заради сюжету. Це справжні почуття та реальні проблеми, які виникають не через надумані конфлікти, а через те, що суспільство часто не готове приймати такі стосунки. У цій історії немає зайвого пафосу чи штучності - лише щирість і глибина, які змушують відчути кожне слово. Книга невелика за обсягом, читається швидко, але змушує довго думати про неї після завершення. Обовʼязкова до прочитання!

Меланхолійний роман про дорослішання на тлі війни та самотнього Парижа. Автор тонко передає атмосферу 1916 року й внутрішній світ юного Венсана, для якого перше кохання стає водночас відкриттям свободи й болісним досвідом. Книжка вражає делікатністю почуттів, увагою до деталей і ліричним стилем

Це автобіографічний роман, в якому автор рефлексує про свої стосунки у 17 років. З хлопцем однолітком. Стосунки, які доводилось зберігати в таємниці (1984 рік, як-не-як), і які завершились невдало (це не спойлер, про це сказано в анотації) Це було реалістично, щемко, гаряче. Почуття героїв показані дуже детально, і це великий плюс. Багато разів ловив себе на тому, що розумію почуття головного героя, або мав подібні думки в 17. Тут порушується багато тем: гомофобія (внутрішня також), прийняття себе, стосунки з батьками, пошук себе і ставлення до себе і своїх мрій та багато іншого, хоча книга дуууже мала. Роман написаний від першої особи, тому відчувається наче душевна розмова з близьким другом за келихом вина? Хоча до структури у мене питання. Так, це рефлексія, але часті вставки інших подій та спогадів сильно збивали мене з пантелику?‍? Інколи я втрачав нитку сюжету через це і не розумів, що відбувається, але це, як на мене, єдиний мінус книги. Рекомендую спробувати. Ця історія далеко не легка, хоча й дуже коротка, але має бути почутою❤️

Дуже важка історія, яка, втім, читається буквально на одному подиху. Це монолог батька, який втратив сина через суїцид, до якого призвів систематичний булінг в школі. 14-річний Гюго став жертвою цькування: спершу словесні образи, приниження та ізоляція, потім - переслідування онлайн і фізичне насилля. Коли школа продовжувала заплющувати очі, а дорослі недооцінювали масштаби проблеми, трагедія ставала все ближчою. Чому варто читати? ✨ лаконічність, поєднана з емоційністю Бессон, як завжди, пише стримано - місцями, можливо, навіть сухо, але в цьому й сила книжки: ніякої драматичності, лише холодна простота, яка тільки підсилює відчай. Тут немає моралізаторства чи пафосу - лише біль, який змушує сісти і задуматись. ? pov батька, чия дитина наклала на себе руки Це книжка не стільки про смерть, як про провину, тишу та байдужість. І про батька, який усвідомлює, що пропустив сигнали, який гризе себе за те, що зробив недостатньо, і який намагається триматись заради молодшого сина. Коли читаєш, то починаєш відчувати себе тим дорослим, який запізнився на розмову - який мав почути, але не почув. І це до біса боляче. ? актуальна проблематика Чи багато книжок про цькування в школі ви читали? А вони потрібні - бо булінг з боку однолітків та онлайн-цькування зустрічаються значно частіше, ніж кожному з нас хотілось би визнати. Особисто я не поставила вищу оцінку лише тому, що «Припини свої вигадки» встановила занадто високу планку емоційності, і поки жодна інша книжка Бессона не дотягнула до неї. ? Та попри це «Ви говорите про мого сина» дуже хороша - так, вона досить важка та емоційно виснажлива, а після того, як дочитаєте останню сторінку, ви, скоріше за все, якийсь час боротиметесь з відчуттям порожнечі. Але це книжка, яку хочеться радити, але з невеликим застереженням: вона утворить тріщину у вашому серці. І, можливо, саме тому її варто прочитати.

Ніжна і зворушлива історія про дорослішання, перше кохання та відкриття себе в часи війни. Через спогади шістнадцятирічного Венсана автор показує, як відсутність чоловіків у місті створює простір для свободи, експериментів і внутрішніх відкриттів, а перші почуття стають початком великого шляху самопізнання.