Фенні Флеґґ

Я цю книжку вирішила перечитати цього року. І хоч у ній досить мало атмосфери Різдва, але вона дуже мила і про віру в справжні дива.

Освальдові поставили невтішний діагноз і порекомендували переїхати у місто з теплим кліматом. Він прислухався і потрапив у Лост-Ривер, де сонячно і спекотно . Атмосфера у містечку чудова. Всі всіх знають, підтримують. Але основний зв'язок між мешканцями - це магазинчик і маленька пташка-червоний кардинал Джек.

Одного дня з'являється дівчинка Петсі, яка добра, сильна, але травмована.
Саме з цього моменту розпочинається історія про дружбу, віру в добро та шлях до мети. І треба відкрити своє серце для дива і воно точно здійсниться. Зараз такі історії хочеться читати, як ніколи раніше.

🍅🍅🍅 От є такі книги, які читаєш і відчуваєш затишок. Для мене однією з таких стали "Зелені помідори". За незвичайною назвою сховалися нелегкі роки Великої депресії в Америці. Паралельно події відбуваються і у 1986 році. Розповідь постійно перестрибує у часі, що на початку трохи збивало і навіть дратувало...

🥒🥒🥒 Ось так, із уривків спогадів, розповідей, газетних вирізок, перед читачем постають багато соціальних проблем: безробіття, голод, расова нерівність, насильство в сім'ї, нездорові діти, п'янство, безхатьки і навіть вбивства. Проте люди із маленького містечка Вісл-стоп в Алабамі почувалися щасливими в кафе "Зупинка", яке по справжньому було серцем міста. Тут кожен міг розраховувати на відпочинок і їжу, незалежно від кольору шкіри, релігії чи наявності грошей.

🥓🥓🥓 Роман досить невеликий, але охоплює величезний проміжок часу, багато героїв і подій. Тут неможливо визначити хто головний, як і в житті, бо кожен по своєму важливий. Читаючи цю книгу у мене виникла асоціація з "Віднесені вітром" М. Мітчелл. І хоча твори зовсім різні, але дует героїнь Іджі та Рут дуже нагадали Скарлетт та Мелані.

🍳🍳🍳 Авторка описує долі мешканців містечка так, ніби готує якусь страву. Щось потрібно підготувати заздалегідь, щось обов'язково у парі з чимось, а якийсь компонент додати в останній момент. Одним словом, їй вдалося написати "смачну" книгу, добряче приправлену апетитним соусом.

Якщо ви у пошуках затишної та захопливої книги для читання, то ця історія - ідеальний варіант.

Сюжет розгортається навколо відомої телеведучої Дени Нордстром.

Ще з юних літ дівчина впевнено крокує різними телеканалами у пошуках слави та визнання. У неї не має сім'ї чи близьких друзів, кохання її не цікавить. На першому місці - робота.

Та одного дня їй починають погрожувати - таємниця її матері зруйнує не лише кар'єру Дени, але і її саму.

Тепер жінка повинна не лише докопатися до правди, а й пригадати те, що заставила колись себе забути.

Основна сюжетна лінія доволі складна, але авторка доповнила книгу епізодами життя родичок Дени з далекого містечка Елмвуд-Спринґз та радіо програмою сусідки Дороті. Признаюся, мені й самій уже хотілося зібрати речі і переїхати в те атмосферне місто😅

Я б могла зараз багато розповісти про зміни яких досягла Денна на своєму шляху, аналізувати причини та наслідки. Але боюся, що випадково насиплю спойлерів і ваше читання вже не буде таким захопливим.

Тому просто знайте - авторка підняла не одну важливу соціальну проблему у своєму творі. І я впевнена, що ви будете шоковані розв'язкою книги. Чесно, спершу мені це все здавалося абсурдним, але на все є своє пояснення. Жодне запитання тут не залишиться без відповіді.

З цією книгою я захоплювалася сюжетом. Плакала від болю за маленьку Дену ( аж надто мені близька була її ситуація), сміялася з розмов тітоньки Елнер та Норми ( особливо варта уваги розмова про смерть та поховання), захоплювалася відданістю Джері та доброзичливістю Сукі.

Книга - настрій, книга вихідного дня, сонячна книга. І це усе про неї) Я так чудово релакснула!

Читається дуже швидко і легко (мені знадобилося кілька годин), бо це навіть не читання як процес, радше розглядання візерунків у калейдоскопі чи світлин у фотоальбомі.

Клац - і 30-ті роки, клац - 60-ті, клац - народження, клац - смерть. І так по колу, аж до наших днів.

Це історія про містечко Вісл-Стоп, його мешканців, господарів і відвідувачів кафе "Зупинка", їхніх друзів, про спілкування, стосунки, перемоги та поразки. Гортаючи сторінки цієї доброї книги, розумієш, що ми мусимо творити своє щастя самі, а не чекати його від когось, бо щасливі зірки - це ми самі і люди, які нас оточують.

" - Поглянь-но, Баді, я впіймала для тебе щасливу зірку! Ти знаєш, що це означає, правда ж? Тепер тобі неабияк щаститиме на твоєму шляху, синку!
Звісно, то був звичайний камінець, що його Іджи підхопила з землі, та Баді був у захваті, і йому страшенно кортіло дізнатися, яку удачу принесе йому майбутнє."

Чудовий хлопець, чудові герої, чудова книга. Так, мабуть, не для перечитування, але для відновлення ментального настрою - саме те, бо ця історія дарує надію.

Щиро раджу як просту, милу і добру книгу, яка нагадує і спонукає.

Ми всі для когось станемо спогадами на схилі життя.

Дуже дивно на мене вплинули "Смажені зелені помідори": це було і мило, і сумно, і радісно водночас. Книжка охоплює кілька часових проміжків від 1986 і аж до початку XX століття. Старенька місіс Третгуд розповідає подрузі історію однієї родини, частиною якої їй пощастило стати, та про місце, що назавжди лишилось в її серці. Кафе "Зупинка" - щоденний притулок для кожного. Тут байдуже є в тебе гроші чи ні, який колір шкіри маєш, кого кохаєш. Головне - бути людиною.

Це книжка про те, що не обов'язково бути Богом чи мати купу грошей, аби робити добрі справи; про справжню дружбу; про те, що кохання не має меж.

Гірко було читати, бо скільки вже разів слухала такі розповіді... І скільки людей вже самі стали спогадами. В такі моменти розумієш, що людська доля невідворотна. Все, що нам лишається - піклуватися один про одного та робити так, аби теплих спогадів було більше.

"Кумедно, коли в дитинстві гадаєш, що час ніколи не спливе, а коли тобі стукає двадцять, час летить, наче ти в швидкому потязі до Мемфіса".

Я багато мала очікувань щодо цього роману. І якщо милим підлітковим історіям можна багато вибачити, то дорослій історії , яка наївна до не можу, ніяк. Спочатку мені подобався головний герой, мені він нагадував Уве. Потім, з появою маленької Петсі, роман дещо нагадував "Полліанну". Але зовсім трохи)

Фінал такий вже солодкий , що аж тошно. Ну(
Я читала "Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"", і то чудовий роман. А це наче хтось інший писав, і загалом схоже на короткий переказ великого тексту) Якось сухо там, де мали б бути сльози , чи хоча б розчулення. Наче авторка спекулювала на важливих темах і проблемах, але в неї не вийшло 🤷

Книжка, яку я збиралась читати з минулого року, все збиралась та ніяк не могла почати, і ось, настав той магічний час саме для неї і вона прекрасна 🥺❤️

Історія починається в Чикаго, де Освальду ставлять безнадійний діагноз і радять провести Різдво деінде, бо є ризик, що воно стане останнім...

Він, житель великого міста, вирушає в містечко Лост-Рівер, де життя пливе повільно та розмірено, де головна подія, то таємне наряджання ялинки від Загадкового ордену Таємного товариства любительок візерунка «в горошок» 🤭

Але історія буде не лише про Освальда, а й про всіх містян, дівчинку Петсі та милого і трохи шкодливого кардинала (про пташку, не понтифіка) Джека 🥰

Звісно історія дещо наївна і місцями легко передбачити події, але вона настільки сповнена духу Різдва, того самого, не про пісні і танці, а про допомогу, підтримку, здійснення мрій і віру в диво.

Чудова історія, вона варта прочитання, тому що зможе викликати у вас позитивні емоції, зазирнути в душу і нагадати про щось щемке і добре, а це не буде зайвим в наші часи, погодьтесь 😉

Щиро раджу цю книжечку і обов'язково колись до неї повернусь ❤️

Підозрюю, якби читала цей роман українською (бо читала, коли ще не було укрперекладу), то він би видався мені попсовим, емоційним та легким чтивом із класичними поворотами сюжетів та доволі очікуваною розв'язкою. Проте англійською текст сприймається зовсім по-іншому. Саме завдяки простій мові, легкому сюжету й добре читається на середній рівень знання мови. Бо суть була - дочитати і максимально зрозуміти сюжет.

А сюжет такий: самотньому розлученому чоловікові 50+ ставлять діагноз пневмонії і прогнозують прожити до року, рекомендуючи виїхати у тепліший штат Америки. Несподіваними шляхами він опиняється в одному маленькому прирічковому поселенні - і починають закручуватися цікаві події, пов'язані з червоним кардиналом, пташкою, що чудом вижила.

Потім у поселенні з'являється дівчинка. Потім складні часи. Потім найгірше/найкраще Різдво у їхньому житті.

Мені заімпонували епізоди, коли головний герой віднаходить відчуття життя посеред природи, коли починає малювати, коли спокій поселяється в його серці. Все, чого він не досвідчив серед хаосу міста. Авторка делікатно і стримано розвинула цю тему, без перебільшень та критики міста. Бодай за це варто читати цей роман.

Його взагалі варто читати. Особливо в кінці року, напередодні Різдва, чи на свій день народження, як от я сьогодні. Змушує зробити паузу і подумати про суть, про головне, про цілі і сенси свого життя.

Чи любите ви смажені зелені помідори? Я - дуже.
Чи любите ви читати родинні саги? Ось тут я - вже не дуже. Зазвичай це щось завелике і драматичне (згадаймо хоча б "Сагу про Форсайтів"). Але сама ЦЯ родинна сага мені дууууже сподобалася!

Мова йде про невеличке американське містечко з 1920-х по 1980-ті. Родина Тредґудів, їх друзі, родичі, негри, слуги, просто знайомі. Усі перепетії 20 століття це містечко не обминули.

Знаєте, переказувати сюжет книги просто немає сенсу, але це така тепла історія, що надихає. Історія не безтурботна, розкриваються численні проблеми (родинні, міжрасові, релігійні, поведінкові, вікові тощо). Просто така скарбничка мудрості.

"Вона знала, що ніколи сюди не повернеться. Це місце належало їм. Але вперше в житті вона відчувала радість — справжню радість. Саме її вона бачила в очах місіс Тредґуд, тільки розпізнати тоді не могла. Вона знала, що може ніколи більше не відчути цієї радості. Але, раз відчувши, вже ніколи її не забуде. А як чудово було б розповісти всім у церкві, що означав для неї цей день!"

Відразу зауважу, що події описуються хаотично, у довільному порядку, про різних героїв, різні часи.

Але ж усе у цьому світі пов'язано.
Тому у підсумку усі крапки над Ї розставлені, гештальти закриті. Після читання залишається лише приємний післясмак, що і не дивно, бо ми ж смакували смаженими зеленими помідорами.

Щиро рекомендую (тим більше, що одна з головних героїнь, яка хоч і не належить до вище вказаної родини, десь мого віку, то ж її думки було дуже цікаво прочитати)..

Авторка пише про людські життя. Ви познайомитеся з багатьма людьми під час читання книги. Пройдетеся їх життям та проблемами.

В епіцентрі подій буде кафе «Зупинка», яке відкривають дві дівчини з величезними амбіціями. В цьому закладі будуть раді як білим, так і афроамериканцям, тут панує рівність, якої бракувало в тогочасному світі. Головним смаколиком та родзинкою цього закладу будуть смажені, зелені помідори.

Також читач особисто стикнеться з Куклускланом та зрозуміє наскільки страшні часи були, коли кілька фанатиків дозволяють собі вбивати людину лише через колір шкіри.

Чудова, добра, мила книга 📕.
Приємно було читати, про те як люди спілкуються навіть на відстані та коли навіть їхнє містечко занепало повністю, вони живуть в надії на відродження свого місця.

Але важко було читати про кафе «Зупинка», яке мало таку популярність серед місцевих, та й з попередньої книги «Смажені зелені помідори в кафе Зупинка» я памʼятаю як воно процвітало. Однак тепер воно стоїть самотнє і занедбане😢.

А завершення книги мене так розчулило, я раділа за всіх, ніби я сама народилася в Вісл-Стоп☺️

Читаючи книгу якесь таке приємне тепло в душі було, мені сподобалась книга.

Це просто неймовірна книга. Вона наповнена людським теплом, тонким гумором та ароматом смажених зелених помідорів. Запитаєте, де готують таку смакоту? В кафе "Зупинка" в місті Вісл-Стоп. Власниці кафе Іджі Тредґуд та Рут Джеймісон запевняють, що справи в них ідуть добре. Усім знайомим Іджі не варто хвилюватися - готує не вона. Там уже встигла повечеряти Дот Вімз зі своєю другою половинкою. В цьому кафе не має значення колір вашої шкіри чи наповненість гаманця, голодним ви точно не підете.

Трішки більше про книгу: книга складається зі спогадів людей, газетних статей та окремих фактів. Завдяки цьому автор вишукано малює реальну картину життя в невеликому містечку штату Алабама.

Не варто очікувати від книги гостросюжетного роману, хоча детективна нотка, яка розкривається лише в фіналі, тут присутня. Цей роман, немов, келих запашного глінтвейну: п'янкий аромат з цитрусовою кислинкою, який залишає солодкий післясмак.