красива, сумна, тягуча історія про «втрачене покоління». якщо ви любите стиль Гемінґвея, обов'язково читайте💚

чудова збірка короткої прози💚

я так довго чекала на це перевидання! радію, що його зробили. для мене це дуже важлива книжка!

Я зрозуміла цю книгу тільки у дорослому віці. Бо коли проходила цей твір у школі, він не справив на мене такого враження. У цій книзі автор змальовує боротьбу людини із морем та власною долею. У ній зображено незламність людського духу.

Книга доволі нудна, якщо брати до уваги місто, в якому відбуваються події - потрібно мати талант, щоб так знудити повсякденний Париж. Але оцінку ставлю високу за старого Хема та за чудове, ароматне пакування магазину🥰

Спершу про хороше: враження позитивне, особливо від кінцівки. Багато ситуацій легко можна віднайти у своєму житті й винести для себе нову поживу для роздумів :) З того, що не сподобалось: можливо, вона занадто коротка. Я б хотів більше деталей, прожити досвід героя дещо глибше. Однозначно рекомендую

«Фієста. І сонце сходить» — перший великий роман Ернеста Гемінґвея, який став маніфестом "втраченого покоління", молодих людей, які пережили Першу світову війну і не змогли знайти себе в мирному житті. Це твір, сповнений зовнішнього динамізму — корида, подорожі, вино, танці — але за цією яскравою оболонкою криється глибока внутрішня спустошеність і самотність. Стиль Гемінґвея тут уже сформований: короткі речення, емоційна стриманість, відмова від зайвих прикрас, але саме це й створює враження суворої, майже документальної правди. Він не виголошує — він показує, дозволяє читачеві самостійно дійти до болю і прозріння. У центрі роману — нещасливе кохання між Джейком Барнсом і леді Брет Ешлі, яке неможливе через фізичні й душевні рани. Але головне — це атмосфера: Париж, Памплона, вино, розмови — і той порожній, злегка п’яний смуток, який неможливо приховати жодною фієстою. Цей роман — не про втечу від війни, а про спробу жити після неї. Гемінґвей не моралізує, він дає голос поколінню, яке більше не довіряє високим словам, але ще шукає істинне життя. «Фієста» — це тиха елегія безгеройного часу, що звучить актуально і сьогодні.

Сантьяго — старий рибалка, який виходить у море ловити велику рибу. І це вся фабула. Але за цим — боротьба з природою, собою, часом. Діалоги тут часто йдуть усередині голови героя, і це створює особливу тишу й глибину. Для мене це історія про гідність у поразці. Про те, що головне — не результат, а зусилля. Рекомендую тим, хто втомився — ця книжка не підбадьорює, але очищує