Емманюель Лепаж

До річниці катастрофи на ЧАЕС прочитала нарешті давно придбаний ілюстрований репортаж французького митця про візит до Чорнобильської зони. Побачене ним на власні очі виявилося не зовсім відповідним очікуванням і надто суперечливим.

Комікс розпочинається з поїздки художника поїздом до Києва, під час якої він читає книгу з хронологією подій та свідченнями очевидців й безпосередніх учасників про негайні, короткотермінові і довготермінові наслідки Чорнобильської катастрофи. Йдеться і про замовчування на початках навіть самого факту трагедії, а потім її справжніх масштабів як самим радянським союзом, так і іншими країнами для уникнення паніки та шкоди репутації та економіці. Додаються також і спогади самого автора про почуту в юності катастрофу з екранів телевізорів.

Поїздку почали планувати з листопада 2007: "Ми переконані, що митці можуть відчути всю незвичайність тамтешнього життя і розповісти про неї". Мета у кожного з групи була своя: знайти аргументи проти ядерної енергетики, просто висвітлити правду чи застерегти від повторення помилок. Як результат передбачався свого роду мандрівний щоденник, прибуток з якого мав піти для асоціації, що допомагає дітям з забрудненої зони.

Комікс показує і процес планування й організації поїздки, і вагання, побоювання та сумніви, що їй передували, й інструктажі з безпеки, отримання дозволів, обстеження тощо. А далі – знайомство з мешканцями навколишніх сіл, їхні історії, свідчення трагедії забороненої зони… Діти Чорнобиля, ліквідатори, мародери, самопоселенці. Чорнобиль як місто-символ найбільшої ядерної катастрофи. Прип'ять. Покинуті села, кладовища, ліси… Замальовки під постійне "тік-тік" дозиметра… 

Тут чимало роздумів про буття, людську непослідовність і безумство, що викликають загибель; про відчуття скінченності часу; про занепад, руїну, свідчення безсилля людини: "В Україні, як і у Франції, як і скрізь, люди схильні до оптимізму. Бо боїмося подивитися реальності в очі? Думати по-іншому – це наче зазирати вглиб бездонного колодязя. Може запаморочитися голова! Повсюди люди у формі, ґратчасті загорожі… Видимість влади і сили, хоч людина тут нічого не контролює".

Найбільше автора вразили побачені контрасти і суперечності. Покинута Прип'ять, наприклад, цілком відповідала образу катастрофи. Але Зона — ні. Уявляв все чорним або сірим, потворним, а побачив вибух яскравих кольорів: "Раптом я усвідомив, що я сиджу не на лісовій дорозі, а посеред великого шляху. А навколо мене не ласкавий і квітучий ліс, а технологічна катастрофа!". Відчуття суперечили дозиметру: "Навколо все дихало спокоєм, закликало до розслаблення… Але ж тут Чорнобиль!"

Це документальна робота, що включає в себе відображення фактів про Зону і побаченого під час подорожі, так і особисті враження і роздуми автора. Малюнок то похмурий в темних тонах, то барвисто яскравий, варіює від грубих начерків до справжніх полотен – передаючи усю суперечливість побаченого і відчутого: "Я очікував небезпеки й смерті. А мене зустріло життя!" Однак, хоч навколо вирує життя й оманливий спокій, смертельна загроза нікуди не зникла. І повністю не зникне ще впродовж тисяч років. А сам Чорнобиль залишатиметься сумним нагадування і застереженням для прийдешніх поколінь…

А який він цей Чорнобиль?
⠀
Темний, похмурий, місто без часу, застигле у 1986 році?
⠀
Чи повна протилежність?
Місто з життям, неймовірною зеленню та історіями, кожна з яких не проста.
⠀
У 2008 році навесні група французьких митців поїхали в експедицію до Зони Відчуження.
⠀
Саме тут живучи у звичайному селі вони знайомляться з життям Чорнобиля. З мешканцями, що живуть поблизу, з їхніми історіями та звичаями. Відвідують школи, самі Зони ураження та ліси навколо.
⠀
А ще діляться своїми враженнями, кожен по своєму. Дехто малює побачені образи та оживляє їх на папері. А дехто переносить все це у літери породжуючи нові твори.
⠀
Мешкаючи весну в Чорнобилі, кожен позбувається стереотипів про це місце та набуває якихось нових вражень.
⠀
Хтось був там вперше, а хтось раніше. Хтось читав про трагедію міста, а хтось налаштовувався на атмосферу.
⠀
Але те, що вони побачили та відчули змінило їх всередині. Вони очікували побачити якийсь жах, обличчя смерті, що 86-го забрала життя багатьох.
А натомість побачили зовсім іншу картину.
⠀
І саме про це Емманюель Лепаж розповідає у цьому мальописі "Одна весна в Чорнобилі"
⠀
Читати було трохи дивно і у мене виникали різні відчуття. З одного боку це було для мене чимось далеким, трагедія що пройшла.
⠀
Але з іншого це ж частина нашої історії, про яку потрібно знати. Страшно дивитися на наслідки, які залишив по собі великий вибух та читати переламані долі людей.
⠀
Я щиро рада, що знайшла цей графічний роман. Мене завжди цікавила тема Чорнобиля, а завдяки мальопису я змогла дізнатися про неї ще більше.
⠀
Я дуже вдячна видавництву Видавництво за змогу прочитати та відчути всю цю історію на собі!❤️
⠀
Це було просто неймовірно і сильно!

Цікавий погляд на чорнобильску зону від людей, максимально далеких від контексту.

Величезний розмір самої книги дозволяє насолодитися малюнком повністю, а особливо його розвитком. Коли від сірості, страху та невідомості - гамма похмура та неяскрава - автор переходить до насиченого зеленого, яскравого та блискучого, що стверджує життя.