🌧️ Мої враження 🌳 Я реально не знаю, як оцінити цю книгу, бо такого я ще не читала. Через те що текст і стиль авторки гарні, мені важко поставити оцінку, зважаючи на цей божевільний сюжет. Я дуже радію, що не жила в ті часи, чесно 😁 Книга викликала в мене відразу, пригніченість і чітке усвідомлення, що вони там усі травмовані й дивні. Мені, мабуть, лише сподобався Едгар — він єдиний адекватний у цій компанії. Також хочу зазначити, що трейлер до нового фільму мене надурив: тут і близько немає нічого сексі чи романтичного. Думаю, всі ці проблеми в героїв — через ізольованість, жорстокість, помсту та невміння нормально комунікувати. Мабуть, це було притаманно тому часу. Гіткліф і Кетрін — пара, яка, можливо, вартувала одне одного. Гіткліф узагалі може бути певною мірою психопатом. Я сама в якийсь момент думала про його вбивство — настільки гидко мені було. Важко читати про цю певну приреченість героїв. Складається враження, що на тому клаптику землі діяли якісь дикунські закони. «Хворіти через кохання» — цей момент одночасно і веселив, і засмучував. Добре, що часи змінились, як і медицина, і що психологія взагалі прийшла в хати. Я не отримала тут нічого романтичного — лише дурість, насилля та обмеженість розуму. Навіть друге покоління в книзі не надихнуло мене і не змінило мого ставлення до історії. Дивні відчуття лишились після фіналу, і коли я закрила книгу, то зловила себе на думці: добре, що це закінчилось.

Для мене це справжня монументальна класика. Якщо описувати героїв коротко, то це просто головні «токсіки» того часу. Я максимально відпочила і кайфонула під час читання, бо стиль написання чудовий, емоції та переживання персонажів описані настільки майстерно, що проживаєш їх разом із ними. Кетрін - моя абсолютна фаворитка. Такі «коники» мочити треба ще вміти. Вона точно кохала Гіткліфа, але себе вона любила значно більше, тому й обрала комфортного Едгара. Це дуже життєво і водночас руйнівно для них трьох. У цьому романі взагалі концентрація ненависті зашкалює, і вона йде далеко не тільки від Гіткліфа. Чого тільки вартує Хіндлі, брат Кетрін. Його сліпа лють та жорстокість нічим не поступалися Гіткліфу, і зрештою саме ця внутрішня отрута їх обох і згубила. Загалом це дуже сумна історія, але неймовірно реалістична та повчальна, і в цьому її величезна перевага. Я категорично не згодна з тими, хто називає це «історією про велике кохання». Для мене це історія про зламані долі й катастрофічне невміння розмовляти один з одним. Хоча для того часу це доречно - у Гіткліфа не було можливості сходити до психотерапевта і пропрацювати дитячі травми та образу на світ, тож він обрав шлях помсти. Проте кінець твору став для мене справжньою віддушиною, він нарешті дав надію на щось краще після всього того мороку. Я в захваті від книги. Обов'язково перечитаю її згодом, щоб знайти нові сенси, які приховала Емілі Бронте.

Роман Емілі Бронте «Грозовий перевал» — це справжня перлина світової класики, твір, який вражає своєю емоційною глибиною, психологічною складністю та незвичайною атмосферою. Це не просто історія кохання, а справжня драма людських пристрастей, болю й саморуйнування. Події роману розгортаються серед похмурих, вітряних йоркширських пусток, де природа стає відображенням душевного стану героїв. Центральна історія — кохання Гіткліфа й Кетрін Ерншо — не романтична у звичному розумінні. Це пристрасть, що перетворює їх обох на в’язнів власних почуттів, любов, яка межує з ненавистю, і яка, зрештою, знищує все навколо. Особливо вражає образ Гіткліфа — трагічний герой, сповнений гніву, болю та жаги помсти. Його доля — це приклад того, як відсутність любові та прийняття в дитинстві може породити жорстокість і внутрішню спустошеність. Кетрін — його дзеркальне відображення: сильна, горда, але також розірвана між почуттям і обов’язком. Стиль Емілі Бронте — надзвичайно поетичний, але водночас реалістичний. Вона майстерно поєднує природні образи з психологічними мотивами, створюючи відчуття, що сам вітер на пустищах співає про біль, любов і самотність героїв. Це книга, яку неможливо забути. Вона не дає готових відповідей, не обіцяє щасливого кінця, але залишає по собі глибоке враження й бажання осмислювати людську природу. «Грозовий перевал» — це не лише класика, а й своєрідне дзеркало людських пристрастей, у яке кожен читач заглядає по-своєму.

Читаючи цей роман в університеті, бачила в цій історії романтику, прикрий вирок долі, спорідненість душ і сердець. У тридцять років я ледь дочитала, мені було тяжко сприймати героїв, я бачила лише зламаних людей, відчай, егоїзм, відсутність емпатії, та викривлене сприйняття життя. Щиро хвилююся, що буде, коли я візьму книгу до рук ще через 10 років. І знаю, що не буду оригінальна цим коментарем, адже говорила про це зі знайомими, які мають дуже схожу думку. Для мене цінність цього роману більше в тому, як я пізнаю через нього себе, а не в сюжеті чи діалогах.

Щиро НЕ сподобалось. При прочитанні я сиділа і очікувала, що ж так всім подобається у цій історії? І нічого не побачила для себе( Отак буває. Жорстокі, психічно травмовані подіями дитинства герої, їх вчинки, думки — мене це більше лякало, аніж заохочувало читати. Особливо жорстокість Хіткліфа до собачки. Ред флаг! + за атмосферу, вона описана дійсно якнайкраще. Але повертатись знову до цієї історії бажання немає.

Оце справжній дарк роман, дякую, поїла скла)) Ця історія точно залишиться з вами, у серці, у душі. Книга до якої, впродовж життя, захочеться повертатись) Ще окремо хочу відмітити, якість книжок Книголаву, це якийсь люкс люксович, дуже приємний папір, шрифт, все на висоті! Пи.си. Коментар не проплачений Книголавом, на жаль...((

Якщо вам здається, що токсичні стосунки – це вина сучасності, то тримайте міцніше свої книжкові полиці, бо "Буремний перевал" переверне вашу уяву! Емілі Бронте ще в далекому 19 столітті створила такий божевільний любовний трикутник, що й сучасним драмам не снилося. Хіткліф і Кетрін – це найкрутіший (і найотруйніший) дует, який доведе вас до сліз, гніву і, можливо, навіть до питання: "Чому я досі читаю про цих нещасних людей?!" Похмура й дика атмосфера англійських пустошей додає особливого шарму, і ви відчуєте себе у вирі пристрастей, які жбурляють персонажів від любові до ненависті з такою швидкістю, що можна й закрутитися. Тут немає солодких любовних історій, є лише стихійні почуття, які не підкоряються жодним правилам. І якщо ви думаєте, що життя складне, подивіться на цих героїв – їхні долі схожі на емоційну катастрофу! Читати "Буремний перевал" – це як спостерігати за ураганом: страшно, але не можеш відірвати очей. І навіть коли книга закінчиться, частинка її бурі залишиться у вас в серці. Тож готуйтеся до найтемнішої романтики в історії літератури!

Загалом, задоволена прочитанням цієї книги 8/10 ✨