Найпотужніша класика, яку я читала. Ніяких рожевих окулярів — тільки дика пристрасть, помста і вересові пустища. Повне спустошення і захват одночасно.

Жахливо, фатально, нестерпно токсично і так до біса прекрасно все!!! Природа, її сила, характер і🏠 я залишилася залежною, хочу відчути цю безвихідь і опинитися там. Божевілля скажете 😱безперечно. Руйнівна сила ненависті Гіткліфа полонила моє серце💔 і ранила мою душу. Жорстокий, божевільний тиран знищував всіх, помсти заради і в пошуках прийняття своєї грішної душі. Ех Кетрін.. а все могло бути інакше.. Цю нестримну та безжальну боротьбу він вів не з людьми (вони були лише маріонетки) 😏

Візуально книга - просто вау! Коштує кожної гривні, приємний глянцевий папір + неймовірні ілюстрації. Щодо самої книги - вкотре впевнилась, що класика - трохи не моє. Історія гарна, драма і трагедія присутні, однак це все чомусь не торкає. Жоден з персонажів не відгукнувся, сам сюжет також не зачепив, післясмак нейтральний.

Я, звісно, знала, що тут токсичні персонажі, але щоб настільки, я не очікувала. Десь після середини я вже почала істерично сміятися, особливо з молодшого Лінтона, ну просто драма квін. У мене очі на лоба лізли від того, що витворяв Гіткліф ? Навіть не знаю, чи зустрічала в літературі більш мстивого персонажа. Загалом за відчуттями це наче дивитися ток-шоу з трешовими сімейними історіями, воно ніби й токсично, але відірватися складно. Навряд ця книга стане моєю улюбленою історією, але щось у ній таки є. Вона чіпляє, викликає сильні емоції, вона неймовірно атмосферна, темна й готична

Якість і краса книги 10/10, в колекцію до моєї золотої полички. Загалом читалась книга швидко, але післясмак від неї ну дуже неприємний Максимально нездорові персонажі, хвора «любов» і надто багато страждання безкінечного Чомусь я очікувала твір про «велике кохання» Але це лише моя думка та мої емоції від цієї історії, загалом не шкодую, що прочитала

?️ Мої враження ? Я реально не знаю, як оцінити цю книгу, бо такого я ще не читала. Через те що текст і стиль авторки гарні, мені важко поставити оцінку, зважаючи на цей божевільний сюжет. Я дуже радію, що не жила в ті часи, чесно ? Книга викликала в мене відразу, пригніченість і чітке усвідомлення, що вони там усі травмовані й дивні. Мені, мабуть, лише сподобався Едгар — він єдиний адекватний у цій компанії. Також хочу зазначити, що трейлер до нового фільму мене надурив: тут і близько немає нічого сексі чи романтичного. Думаю, всі ці проблеми в героїв — через ізольованість, жорстокість, помсту та невміння нормально комунікувати. Мабуть, це було притаманно тому часу. Гіткліф і Кетрін — пара, яка, можливо, вартувала одне одного. Гіткліф узагалі може бути певною мірою психопатом. Я сама в якийсь момент думала про його вбивство — настільки гидко мені було. Важко читати про цю певну приреченість героїв. Складається враження, що на тому клаптику землі діяли якісь дикунські закони. «Хворіти через кохання» — цей момент одночасно і веселив, і засмучував. Добре, що часи змінились, як і медицина, і що психологія взагалі прийшла в хати. Я не отримала тут нічого романтичного — лише дурість, насилля та обмеженість розуму. Навіть друге покоління в книзі не надихнуло мене і не змінило мого ставлення до історії. Дивні відчуття лишились після фіналу, і коли я закрила книгу, то зловила себе на думці: добре, що це закінчилось.

Для мене це справжня монументальна класика. Якщо описувати героїв коротко, то це просто головні «токсіки» того часу. Я максимально відпочила і кайфонула під час читання, бо стиль написання чудовий, емоції та переживання персонажів описані настільки майстерно, що проживаєш їх разом із ними. Кетрін - моя абсолютна фаворитка. Такі «коники» мочити треба ще вміти. Вона точно кохала Гіткліфа, але себе вона любила значно більше, тому й обрала комфортного Едгара. Це дуже життєво і водночас руйнівно для них трьох. У цьому романі взагалі концентрація ненависті зашкалює, і вона йде далеко не тільки від Гіткліфа. Чого тільки вартує Хіндлі, брат Кетрін. Його сліпа лють та жорстокість нічим не поступалися Гіткліфу, і зрештою саме ця внутрішня отрута їх обох і згубила. Загалом це дуже сумна історія, але неймовірно реалістична та повчальна, і в цьому її величезна перевага. Я категорично не згодна з тими, хто називає це «історією про велике кохання». Для мене це історія про зламані долі й катастрофічне невміння розмовляти один з одним. Хоча для того часу це доречно - у Гіткліфа не було можливості сходити до психотерапевта і пропрацювати дитячі травми та образу на світ, тож він обрав шлях помсти. Проте кінець твору став для мене справжньою віддушиною, він нарешті дав надію на щось краще після всього того мороку. Я в захваті від книги. Обов'язково перечитаю її згодом, щоб знайти нові сенси, які приховала Емілі Бронте.

Роман Емілі Бронте «Грозовий перевал» — це справжня перлина світової класики, твір, який вражає своєю емоційною глибиною, психологічною складністю та незвичайною атмосферою. Це не просто історія кохання, а справжня драма людських пристрастей, болю й саморуйнування. Події роману розгортаються серед похмурих, вітряних йоркширських пусток, де природа стає відображенням душевного стану героїв. Центральна історія — кохання Гіткліфа й Кетрін Ерншо — не романтична у звичному розумінні. Це пристрасть, що перетворює їх обох на в’язнів власних почуттів, любов, яка межує з ненавистю, і яка, зрештою, знищує все навколо. Особливо вражає образ Гіткліфа — трагічний герой, сповнений гніву, болю та жаги помсти. Його доля — це приклад того, як відсутність любові та прийняття в дитинстві може породити жорстокість і внутрішню спустошеність. Кетрін — його дзеркальне відображення: сильна, горда, але також розірвана між почуттям і обов’язком. Стиль Емілі Бронте — надзвичайно поетичний, але водночас реалістичний. Вона майстерно поєднує природні образи з психологічними мотивами, створюючи відчуття, що сам вітер на пустищах співає про біль, любов і самотність героїв. Це книга, яку неможливо забути. Вона не дає готових відповідей, не обіцяє щасливого кінця, але залишає по собі глибоке враження й бажання осмислювати людську природу. «Грозовий перевал» — це не лише класика, а й своєрідне дзеркало людських пристрастей, у яке кожен читач заглядає по-своєму.