Роман Емілі Бронте «Грозовий перевал» — це справжня перлина світової класики, твір, який вражає своєю емоційною глибиною, психологічною складністю та незвичайною атмосферою. Це не просто історія кохання, а справжня драма людських пристрастей, болю й саморуйнування.
Події роману розгортаються серед похмурих, вітряних йоркширських пусток, де природа стає відображенням душевного стану героїв. Центральна історія — кохання Гіткліфа й Кетрін Ерншо — не романтична у звичному розумінні. Це пристрасть, що перетворює їх обох на в’язнів власних почуттів, любов, яка межує з ненавистю, і яка, зрештою, знищує все навколо.
Особливо вражає образ Гіткліфа — трагічний герой, сповнений гніву, болю та жаги помсти. Його доля — це приклад того, як відсутність любові та прийняття в дитинстві може породити жорстокість і внутрішню спустошеність. Кетрін — його дзеркальне відображення: сильна, горда, але також розірвана між почуттям і обов’язком.
Стиль Емілі Бронте — надзвичайно поетичний, але водночас реалістичний. Вона майстерно поєднує природні образи з психологічними мотивами, створюючи відчуття, що сам вітер на пустищах співає про біль, любов і самотність героїв.
Це книга, яку неможливо забути. Вона не дає готових відповідей, не обіцяє щасливого кінця, але залишає по собі глибоке враження й бажання осмислювати людську природу. «Грозовий перевал» — це не лише класика, а й своєрідне дзеркало людських пристрастей, у яке кожен читач заглядає по-своєму.
Анонім
Читаючи цей роман в університеті, бачила в цій історії романтику, прикрий вирок долі, спорідненість душ і сердець.
У тридцять років я ледь дочитала, мені було тяжко сприймати героїв, я бачила лише зламаних людей, відчай, егоїзм, відсутність емпатії, та викривлене сприйняття життя.
Щиро хвилююся, що буде, коли я візьму книгу до рук ще через 10 років.
І знаю, що не буду оригінальна цим коментарем, адже говорила про це зі знайомими, які мають дуже схожу думку. Для мене цінність цього роману більше в тому, як я пізнаю через нього себе, а не в сюжеті чи діалогах.
Анонім
Щиро НЕ сподобалось.
При прочитанні я сиділа і очікувала, що ж так всім подобається у цій історії? І нічого не побачила для себе( Отак буває.
Жорстокі, психічно травмовані подіями дитинства герої, їх вчинки, думки — мене це більше лякало, аніж заохочувало читати. Особливо жорстокість Хіткліфа до собачки. Ред флаг!
+ за атмосферу, вона описана дійсно якнайкраще.
Але повертатись знову до цієї історії бажання немає.
Анонім
Котолог
