Ця книга лишає слід. "Сливове дерево" - це не просто історія про війну, це про людину, яка намагається зберегти гідність, любов і себе в часи, коли світ падає. Дуже боляче читати, особливо моменти, де історія стикається з особистим. Головна героїня сильна, але не героїчна у звичному сенсі. Вона справжня. Її страх, її надія, її любов - усе подано так щиро, що не віриш, що це вигадка. Це той тип книги, після якого потрібно час, щоб повернутись у реальність. І яка довго залишається з тобою - як дерево, що цвіте попри все.

Було сумно, моментами аж до сліз. У післямові авторка розповіла, що деякі історії списала зі своїх рідних, які переживали часи Другої світової війни в Німеччині. А ця книга — це спосіб зрозуміти, як тоді жили німці, чому відбувалось переслідування євреїв і що таке колективна відповідальність. У центрі історії кохання між молодою німкенею Крістін та євреєм Ісааком. Коли їхні почуття тільки зародились, на заваді стала війна. Бути разом вони не могли, адже за стосунки з євреєм Крістін могли б заарештувати чи й вбити. А Ісааку взагалі загрожував концентраційний табір і смерть. Та попри все, вони хотіли бути разом. Тож це книга про силу кохання, яке долає всі перешкоди, навіть такі страшні як бомбардування, голод, Дахау. Вона трішки наївна та мʼяка, адже навряд чи б у реальному житті ця історія могла мати щасливий кінець. Багато разів, де героям щастило вижити, в житті закінчилися б негайною смертю. Авторка і сама про це каже в інтервʼю наприкінці книги. Та це не робить історію поганою, адже всім нам хочеться вірити в краще і сподіватися, що все буде добре. Я б поділила цю книгу на дві частини: життя німців під час Другої світової від початку до моменту, коли союзницькі війська почали перемагати і бомбардувати Німеччину; та життя Крістін у концентраційному таборі. Обидві частини вийшли доволі щемливі. Першу частину про виживання, голод, бомбардування, переховування в підвалах, сирени — читати було особливо важко. Адже це те, що зараз переживаємо ми. Водночас у мене були дивні відчуття, адже авторка описує як страждали німці, звичайні німці. Крістін наприкінці книги каже щось типу: «Вони не винні. Вони нічого не зробили. Це звичайні люди, які страждали так само». А їй відповідають: «Звідки ти знаєш, що хтось із них не продав свого сусіда-єврея?». Тут ідеться про колективну відповідальність: не всі німці були нацистами, не всі підтримували Гітлера та його політику, багато з них були змушені воювати звичайними солдатами, бо інакше б постраждали їхні сімʼї. Але виходить, що всі були винні, бо вони привели до влади Гітлера і нічого не зробили, коли він почав війну. Авторка і сама відчула на собі відповідальність за скоєне її народом. У школі її дразнили і називали нацисткою та вітались «Хайль Гітлер». Хоча вона — народилась і виросла в Америці і є американкою в першому поколінні. Читаючи історію Крістін, мені було шкода дівчину і я співпережила їй та її родині. Хоча ловила себе на думці, що це якось неправильно, що якби це була книга про російську війну проти нас і хтось написав би, як важко під час війни жилося «звичайним» росіянам, то я б не хотіла це читати і точно не співпереживала б, адже винні вони таки всі. Це дебютна книга авторки, але вона дуже гарно написана. Книга вийшла на 500 сторінок і вона обʼємна і в плані сюжету, і в плані описів, через які авторці вдалось передати всі жахи, які переживали герої книжки, інколи це було дуже реалістично. Це художня книга, проте в неї вплетено багато реальних подій та чудово змальована атмосфера Німеччини часів Другої світової війни — продуктові талони, голод, страх бути спійманим та вбитим, зруйновані міста і села. Ще мені дуже сподобалась атмосфера в родині Крістін та її стосунки із батьками, сестрою, братом. Це було дуже тепло, по-домашньому. Кожен із них був готовий підтримати іншого, допомогти і врятувати цінною власного життя. Мене книга зачепила і справді інколи хотілось плакати від деяких описів. Та я рада, що книга має все ж таки щасливий фінал, бо так його не вистачає в реальному житті.

"Сливове дерево" - глибоко зворушлива історія молодої дівчини, яка проходить крізь жахи Другої світової війни, не втрачаючи сили духу. Еллен Марі Вайсман майстерно переплітає трагедію, кохання і надію, створюючи роман, що залишає слід у серці.

Книга про життя, про любов, про те, як залишитися собою в часи Другої світової війни. Історія вражає, як і долі персонажів. Головні герої проходять через страшні, тяжкі випробування, але залишаються такими ж: «Беручи до уваги все те, через що він пройшов, опікуватися її почуттями — справжній подвиг». Якими сильними духом мають бути ці люди, щоб через страждання не змінитися і бути тими ж добрими, закоханими, вірити в людей, добро. Історію хочеться розібрати на цитати, наприклад: «Я хочу, щоб ти знала. Тільки думки про тебе не дали мені збожеволіти. Ні на мить я не переставав тебе любити». Ось таке справжнє кохання.

Зворушлива історія про любов, війну та вибір бути людиною. Те, що переживає героїня під час Другої світової, дуже відгукується українцям сьогодні — втрати, надія, стійкість. Книга нагадує: навіть у найтемніші часи серце здатне любити, а душа — боротися. Рекомендую тим, хто зараз цінує силу історій, що лікують. Дякую, Фабула!

«Коли ми разом — уся потворність світу зникає» Друга світова війна – це не лише сторінки історії, а й тисячі особистих трагедій, які розгорталися на тлі жорстокості та нелюдських випробувань. «Сливове дерево» Еллен Марі Вайсман – це саме така історія, болюча й прониклива, що зачіпає за живе та не відпускає до останньої сторінки. У центрі сюжету – заборонене кохання юної німкені Крістін та єврея Ісаака. Їхнє почуття зародилося ще до того, як Гітлер прийшов до влади, але з кожним роком стає все небезпечнішим. Нацистський режим розділяє сім’ї, руйнує людські життя, стирає межу між добром і злом, змушуючи героїв виживати у світі, де навіть дружба може коштувати життя. Авторка дуже реалістично змальовує жахи війни. Особливо вражає опис концтабору Дахау – місця, де смерть була повсюдною, а газові камери стали символом нелюдської жорстокості. Атмосфера страху, голоду, принижень та знущань з боку СС передана так правдоподібно, що іноді хочеться відкласти книгу, щоб перепочити від емоційного напруження. «Сливове дерево» – це не просто роман про кохання на фоні війни, а складна, драматична історія про людську витривалість, втрати, вибір і силу духу. Книга змушує задуматися про те, наскільки жорстоким може бути світ і як важливо не втратити себе, коли навколо панує морок. Якщо ви шукаєте щось справді емоційно сильне, цю книгу варто прочитати. Але будьте готові до того, що вона залишить слід у вашому серці.