“Помилка” це саме той тип історії, який читається з усмішкою. Тут немає шокуючих сюжетних драм, від яких холоне кров, але є щирість, тепло й багато гумору. Атмосфера коледжу, спортивна команда, кумедні ситуації й невимушені діалоги створюють відчуття затишку, ніби ти дивишся улюблений серіал після важкого дня. Так, події розгортаються передбачувано, але у цьому й чарівність — ти читаєш не заради інтриги, а щоб насолодитися легкістю, приємною хімією між героями й моментами, що змушують усміхатись.

Як же довго ця книга дивилася на мене з полиці… Мені аж соромно було б їй в очі глядіти, якби вона їх таки мала. ? У мене уже давно такого не було, але я настільки закохалася в цю історію та персонажів, що навіть не відволікалася на інші книги (а я зазвичай полюбляю читати кілька книг паралельно). Хоча, здавалося б, що тут такого? Головна героїня пише екзамен на «відмінно», а головний герой є тим сексі-невдахою, який завалив, і, звісно ж, він звертається за допомогою до неї. І усі ми прекрасно розуміємо, що буде далі... ? Нарешті немає драми заради драми - лише легкий гумор, який періодично межує з абсурдом. Гумор авторки мені настільки запав у душу, що я уже на наступний день після того, як почала читати «Угоду», полетіла купувати «Помилку». По-перше, за що мені сподобалася ця книга? Як не дивно, легкий, трішки типовий сюжет і те, наскільки це легко та невимушено написано. Хочу трішки пройтися по персонажах та їх сприйняттю. ? Ганна. Мабуть, якби ця персонажка читала цей відгук, вона була б дуже незадоволена, бо мені хочеться сказати, що мені її щиро жаль. Дуже шкода, що вона у школі пережила зґвалтування, і це її зламало. Хоч це і ромком, але, мені здається, навіть у таких творах потрібно висвітлювати подібні теми (бо від реальності нікуди не втечеш, навіть якщо це романтична комедія), і авторка з цим впоралася «на відмінно». Мені дуже радісно від того, що Елль Кеннеді показала як повинно бути після подібного досвіду: по-перше, обовʼязково про це розповісти близьким; по-друге, звернутися до психолога із цим запитом і пропрацювати його; ну, і по-третє, знайти саме ту людину, якій ти можеш довіряти у всьому, навіть найсокровеннішому та найінтимнішому. Взагалі, про Ганну склалося доволі позитивне враження, дівчинка вона приємна і в гумор уміє. Вона доволі вперта, має на все свою думку і не вміє прогинатися під обставини (лише до одного ключового моменту, але навіть тоді її надовго не вистачило). Іноді в ній грає оцей підлітковий максималізм, але хто з нас таким не був? ?Гарретт. Ну, спочатку про нього склалося враження, що він типовий качок без мізків, хоча оці моменти з його сталкінгом мене дуже смішили! ? Під час же занять з Ганною виявилося, що він взагалі-то вчиться на історичному факультеті і не такий вже й дурний, яким здається на перший погляд. Зізнаюся чесно, із самого початку він здавався мені типовим бабієм, який любить заглядатися на жіночі принади, але після того, як Ганна уклала з ним «угоду», цей персонаж розкрився для мене як доволі ніжний, чуйний та уважний до своєї партнерки чоловік, від чого я на деякий період навіть сиділа ошелешена і подумала про те, що може варто дати йому шанс? У цілому мила історія кохання, хоч і, як я уже писала раніше, все у них так швидко сталося, що і оком кліпнути не встигла (до того ж сама Ганна на це звернула увагу), але ніхто не скасовує подібні ситуації і в реальному житті, тому кидатися помідорами не буду - хай і далі ростуть на грядці. ? Не жалкую, що саме з неї почала свою осінь ?

Після прочитання книжки "Він", яка стала однією з улюблених, мені було трохи страшнувато починати "Ми". Думаю, це через занадто високі очікування, які я зробила для цієї частини. Але ці хвилювання були даремні. Друга книжка була нічим не гірша за першу та по-своєму особлива. В цій частині ми бачимо, як головні герої, Вес і Джеймі, починають жити разом. Тут менше гарячих сцен, але більше тепла і турботи, розділених між хлопцями. Звісно, куди ж без проблем. Сучасний світ і досі залишається доволі ворожим для людей, які сміють чимось виділятися. Особливо це стосується публічних осіб. Чомусь ми любимо будувати якісь очікування, ставити в рамки людей, яких ми, навіть, особисто не знаємо. І, якщо вони роблять щось, що в ці рамки не вписується, це починає нас дуже дратувати і злити. От і хлопцям довелося відчути це на власній шкурі. Та ці негаразди їх не зламали, а зробили ще сильнішими. Взагалі, я їх просто обожнюю. Вес - це взагалі моє сонечко, якого хочеться обійняти і закрити від всього світу. Джеймі також люблю, але в цій частині він змусив трохи на нього позлитися. Звісно, я розумію, що у кожного свої таргани в голові, але треба ж мати якісь міри. Та все закінчилось добре і я за них дуже рада. Обов'язково буду перечитувати обидві книжки. Думаю, що і не один раз. І всім рекомендую їх прочитати.

Я мала високі очікування. І знаєте що? Результат їх перевершив? "Він" — це історія, яка починається як легкий спортивний роман про хокей і дружбу, а потім розкручується в емоційну, напружену романтику. Авторки хапають читача за комір і кидають просто в хокейну роздягальню, де пахне адреналіном, льодом і… хімією між головними героями, від якої червоніють навіть найбільш загартовані фанати жанру? Головні герої — Джеймі та Вес — це чоловіки зі списку "улюблені чоловічі персонажі", повірте. Джеймі — щирий, розважливий, добрий, завжди прагне зрозуміти інших, інколи навіть ціною власних почуттів. Вес — харизматичний, емоційний, впертий і водночас вразливий, коли йдеться про почуття, які більше не вдається ховати під маскою сарказму та спортивної бравади. Разом вони — наче дві шайби, що зіткнулися на швидкості: спочатку боляче, потім — неймовірно видовищно. Їхня взаємодія — це суміш дружби, сумнівів, напруги, гумору та глибокого емоційного зв'язку. А пікантні сцени... Так, вони гарячі. Дуже! Але ідеально вплітаються в полотно історії, адже додані не просто для розваги читача, а справді мають сюжетну вагу. Через них герої пізнають себе, руйнують бар’єри й будують довіру. І, погодьтеся, коли емоційна близькість зливається з фізичною, історія стає вдвічі переконливішою. Та зауважу, що розповідь не крутиться лише довкола кохання. Насправді у книзі порушуються важливі теми, як от прийняття себе, страх осуду, важливість підтримки, вибору між кар'єрою та почуттями, складність дружби, яка переростає в щось більше. І все це подано без зайвої драми, але з неймовірною чуттєвістю та тактом, щирістю та подекуди гумором. Авторки не тиснуть, не моралізують, а просто дозволяють героям бути собою — помилятися, боятися, кохати. Саме це найбільше підкорило мене — реалістичність головних героїв з усіма їхніми недоліками та перевагами. Ця книга зігріває зсередини, змушує усміхатися, червоніти й, найголовніше, відчувати. Мені дуже сподобалася, тому наполегливо раджу і вам прочитати?

?????/5 По-перше, це набагато гарячіше за "Двір королеви вампірів" і має більше різноманіття. Стиль досить легкий, якби не було справ прочитала б за день-два. Взагалі драму між персонажами справді можна було б розігнати більше і це було б виправдано, але авторки не зациклювалися на цьому і від цього + до легкості книги. А ще по реакціях більшості персонажів на орієнтацію я наче була в раю. Сім'я одного з героїв то взагалі булочки) Мені сподобалося як авторки передали цю хлопчачу недбалість(?) брудною машиною, розкиданим одягом і тд. Самі жарти і дії також їм дуже личать, хоча і дитячі (але як ми знаємо перші 40 років самі складні у чоловіків (⁠・⁠∀⁠・⁠)) Мені дуже сподобався цей троп від друзів дитинства до закоханих, ще й цей їхній прикол з коробкою додав певних теплих вражень. Це дуже лампове чтиво, головне не забувати, що лампа вмикається і тоді стає дуже гаряче. Вже не дочекаюся коли зможу почати читати другу частину. По відгуках там серйозніші теми проблем в стосунках, але сподіваюсь, що легкість цих проблем буде на рівні з першою книгою.

«Угода» ♥️ від Ель Кеннеді стала для мене тією книгою, яку читаєш на одному подиху. На перший погляд, це типова історія про “поганого хлопця” і “хорошу дівчину”, але насправді роман значно глибший. Авторка торкається тем, які важливі для багатьох: втрата близьких, зрада, біль від минулого і водночас сила дружби та любові, яка допомагає вилікувати старі рани. Ганна — справжня знахідка серед героїнь. Вона не ідеальна, але саме тому така жива. Її відвертість, внутрішні сумніви та здатність до співчуття роблять її дуже близькою. Гаррет, здавалося б, класичний герой: самовпевнений, харизматичний, трохи нахабний. Але за цією маскою ховається хлопець, якому теж болить, і саме це поступово відкриває перед читачем його справжню глибину. Мені особливо сподобалося, як їхні стосунки розвиваються поступово — від звичайної “угоди” до справжніх почуттів. Це не кохання з першого погляду, а процес — з дружби, взаємопідтримки, довіри. І в цьому найбільша сила книги: вона показує, що справжні стосунки будуються не лише на пристрасті, а й на розумінні та готовності бути поруч у складні моменти. «Угода» подарувала мені не лише романтику, а й багато теплих емоцій, змусила задуматися про те, наскільки важливо мати людину, з якою можна бути справжнім. Це історія про другий шанс, про зцілення і про те, що любов завжди приходить тоді, коли ми її найменше чекаємо. Ця книга потрапляє в самісіньке ♥️ і залишає свій незабутній відбиток надовго ?

«Угода» Елль Кеннеді — це однозначно неймовірний спортивний роман. Здавалося, що мене вже нічим не здивувати, стільки тих історій на спортивну тему виходить. І, в принципі, Кеннеді не написала чогось революційного. Але наскільки ж це було легко, цікаво й дотепно! Гумор героїв — просто окрема насолода. Ви точно будете сміятися з перепалок Ганни та Гарретта. Мабуть, уперше я навіть спеціально глянула, хто переклав цю книгу. Бо текст такий невимушений, діалоги живі, а суперечки головних героїв — ну справді на найвищому рівні. У цій історії є все: і життя героїв, і романтика, і спорт. Я насолодилася нею сповна й щиро захопилася авторкою. Спершу я навіть не була певна, чи хочу читати всю серію, але «Угода» переконала мене, що точно варто. Сподіваюся, інші частини будуть такими ж легкими, дотепними й просто неймовірними!

Влітку, в міжсезоння хокейного життя, книга «Помилка» Ель Кеннеді стала для мене своєрідною «льодовою ареною» серед спеки. Вона нагадала, що справжні ігри відбуваються не лише на майданчику, а й у серцях людей. Історія Джона Логана показує, як навіть найсильніші спортсмени можуть робити помилки й шукати шлях до щирих почуттів.