Еліс Сіболд

Вперше я почитала цю книгу років у 12, і можу сказати що я пам‘ятала лише початок книги, але емоції були сильними і я і до цього часу не наважилась подивитись екранізацію, ось наскільки вона мене тоді вразила.

Побачивши що ця книга виходить українською я придбала її в перший же день.

І, ось, 21 дівчина знову читає цю історію, і знову ця книга викликає дуже важкі емоції. Зрозуміло що за такий проміжок часу я багато чого дізналась і переосмислила, але і досі ця книга залишила в мені цей слід, ніби я читаю її вперше і враження від книги зовсім не змінилися, можливо лише кінець книги в цей раз трохи розчарував мене, точніше один з останніх розділів. І, можливо, в цей раз я таки наважусь подивитись фільм, щоб вже втретє пережити цю історію.

І, на жаль, ця книга певною мірою відображає і сучасний світ, особливо, те що злочинець не завжди якийсь стрьомний тип, а людина з найближчого оточення, яка навряд чи підпаде під сумніви

Після всіх відгуків про «Милі кістки» я чекала на щось справді вражаюче. Ідея була цікавою: вбиту дівчинку, Сюзі, не просто згадують – вона спостерігає за життям своєї родини й навіть за вбивцею. Але, на жаль, сам сюжет залишив у мене змішані враження.

Перша частина книги справді захопила – напруга, емоції, трагедія. Але далі історія починає втрачати темп. Здавалося, що буде більше розслідування або хоча б якогось розвитку подій, але натомість багато сторінок присвячено побуту, спогадам і роздумам, які затягують сюжет. Місцями це було цікаво, але іноді просто хотілося, щоб нарешті щось сталося.

Авторка намагалася зробити книгу дуже глибокою та зворушливою, але деякі моменти здавалися надто розтягнутими. І фінал… Він залишив мене в сум’ятті. Я очікувала більшого завершення, а отримала дещо розмите відчуття недосказаності.

Книга гарна – у ній є емоційна складова, цікава атмосфера, але, мабуть, це просто не зовсім те, на що я сподівалася.