«Барва пурпурова» Еліс Вокер – це роман, який залишає глибокий слід у душі. Історія Селі, розказана через її листи, вражає щирістю, болем і водночас силою духу. Авторка майстерно передає атмосферу тогочасного суспільства, несправедливість, з якою стикається головна героїня, та її довгий шлях до самоусвідомлення.

Особливо захоплює стиль написання – простий, але водночас сповнений емоцій і прихованої мудрості. Це книга про біль і втрати, про боротьбу та віднайдення власного голосу, про жіночу силу та підтримку. Вона змушує задуматися і надихає.

Безперечно, «Барва пурпурова» – це історія, яку варто прочитати кожному.

Після всіх відгуків про «Милі кістки» я чекала на щось справді вражаюче. Ідея була цікавою: вбиту дівчинку, Сюзі, не просто згадують – вона спостерігає за життям своєї родини й навіть за вбивцею. Але, на жаль, сам сюжет залишив у мене змішані враження.

Перша частина книги справді захопила – напруга, емоції, трагедія. Але далі історія починає втрачати темп. Здавалося, що буде більше розслідування або хоча б якогось розвитку подій, але натомість багато сторінок присвячено побуту, спогадам і роздумам, які затягують сюжет. Місцями це було цікаво, але іноді просто хотілося, щоб нарешті щось сталося.

Авторка намагалася зробити книгу дуже глибокою та зворушливою, але деякі моменти здавалися надто розтягнутими. І фінал… Він залишив мене в сум’ятті. Я очікувала більшого завершення, а отримала дещо розмите відчуття недосказаності.

Книга гарна – у ній є емоційна складова, цікава атмосфера, але, мабуть, це просто не зовсім те, на що я сподівалася.

Це неймовірна книга. З перших сторінок я поринула і відволіклася, насолодилася прекрасною історією кохання.

Книга дуже сподобалась, кінцівка неочікувана.

Неймовірна книга.