Елена Ферранте

Четверта частина неаполітанського циклу Ферранте продовжує емоційно насичену подорож двох подруг, Елени і Ліли, в новій фазі їхнього життя. У цій книзі ми стаємо свідками важливих змін, що відбуваються в їхніх долях.

Елена покидє чоловіка П’єтро і поринає в роман з Ніно, якого вона любила з дитинства. Елена повертається до Неаполя, аби стати ближчою до Ніно, і залишає позаду комфортне життя, яке будувала на півночі Італії. Її шлях назад до міста, яке колись було джерелом її страждань, символізує відмову від статусу та безпеки задля слідування за своїм справжнім покликом. Цей новий роман з Ніно призводить до серйозного напруження у її стосунках з Лілою, яка категорично виступає проти цього зв’язку. Ліла, в свою чергою, стає активною учасницею політичного руху в їхньому рідному районі Неаполя, борючись з несправедливістю.

Ферранте робить більше, ніж просто описує життєві труднощі героїнь. Вона майстерно малює картину соціальних та політичних змін, які відбуваються на фоні особистих драм. Роман досліджує конфлікти та злети в кар’єрі Елени, її боротьбу за реалізацію творчих амбіцій і водночас складнощі, з якими вона стикається у своєму особистому житті.

Ця частина циклу знову підтверджує талант Ферранте у створенні живих, складних образів. Книга завершує епічну історію, залишивши мене з відчуттям як тріумфу, так і смутку від прощання з персонажами, які стали частиною моїх думок і переживань. Я відчуваю, що ця історія стала частиною мого власного життя, і прощання з нею — це як прощання з давніми друзями.

Після захопливого занурення в "Моя неймовірна подруга" та "Історія нового імені", третя частина Неаполітанського циклу лише підсилила моє захоплення. Знаючи, що мене чекає ще одна подорож крізь час і простір, я з нетерпінням сіла за читання.

Я порівнюю цю серію з деревом: перша книга посіяла насіння історії, друга і третя розвивають його, роблячи гілки міцнішими й глибшими. Хоча події збагачуються новими персонажами та соціальними проблемами, справжню значущість зберігають лише вони двоє. Їхні мрії, страхи та прагнення переплітаються в міцну нитку.

Цей роман є найбільш політичним серед творів Ферранте. Він охоплює студентські повстання 1968 року в Парижі, протестні рухи 70-х років проти В’єтнамської війни, конфлікти між комуністами та неофашистами, а також фемінізм і сексуальну революцію.

Елена стає успішною письменницею, але її життя у Флоренції з чоловіком П’єтро не таке безтурботне. Її бажання писати конфліктує з очікуваннями чоловіка щодо сім'ї, і народження двох доньок у перші роки заміжжя гальмує її творчі плани. Ліла, тим часом живе з Енцо після втечі від жорстокого Стефано та вітряного Ніно, агітуючи робітників на ковбасній фабриці.

Роман про палке і жорстоке кохання, суперництво в шлюбі і дружбі. «Історія втечі та повернення» — це розповідь про дружбу і насильство, яке ми чинимо над тими, кого любимо найбільше. Елена і Ліла постійно стикаються і знову знаходять шлях одна до одної. Телефонний дзвінок після довгої перерви продовжує їхній емоційний зв'язок, і вони намагаються виштовхнути одна одну на світло, попри всі перешкоди.

Третя частина неаполітанського циклу зачарувала мене ще більше, і я з нетерпінням чекаю на завершення цієї неймовірної серії.

Джованні - тринадцять, якраз той важкий підлітковий вік. У неї любляча сім'я, мама й тато буквально обожнюють її та одного разу батько необачно порівняв доньку зі своєю ненависною огидною сестрою Вітторією. З того часу все пішло шкереберть.

Джованна знайомиться з тіткою, яка й справді виявилася грубою, егоїстичною, неотесаною особою, але дівчину до неї притягує наче магнітом.
У цій книзі мене бісили всі. Не виявилося персонажа, якому б я симпатизувала. І брешуть тут не лише дорослі.
Кінцівка якась дуже скомкана, наче авторці самій уже набридло це писати і вона поспішила закінчити книгу.

Після захвату від Неаполітанського квартету очікувала чогось схожого від цієї історії та, на жаль, не зрослося. Хоча описи Неаполя - розкішні, цього від авторки не забереш.

Третя книга із серії "Неаполітанський квартет".

Тут Ліла йде від Стефано. Залишає комфортну квартиру й разом із сином оселяється в злиденному районі та працює на ковбасній фабриці.

Елена ж їде з Неаполя. Тепер вона відома письменниця та дружина професора. Народжує двох доньок і зовсім не має часу та натхнення на нову книгу. Випадкова зустріч із Ніно і її дитячі почуття спалахують з новою силою. Чи принесе це їй задоволення? Чи справді це те, чого вона так прагнула?
Дві подруги опиняються у різних світах. Вони не бачаться, лише зрідка телефонують одна одній. Їхня дружба під загрозою.
Для мене й далі ця дружба більше схожа на суперництво, нічого не можу з тим зробити. А ще здалося, що в Ліли таки є якийсь психічний розлад.

Захоплююся творчістю Ферранте, вміє зацікавити читача.

Четверта і остання книжка "Неаполітанського квартету". Така ж емоційна, пристрасна, чуттєва, як і три попередні.

Лену та Ліла знову разом.
Елена - відома й успішна письменниця повертається в Неаполь у свій старий район.
Ліла засновує комп'ютерну фірму й стає заможною лідеркою кварталу, а брати Солари втрачають свій авторитет.
Обидві подруги народжують доньок і допомагають одна одній у всьому, аж поки одна страшна подія все змінює.

Книга про жінок і для жінок.

Попри те, що я не симпатизувала нікому з персонажів книги, мені було шкода прощатися із ними. Історія двох дівчат залишиться у моїй пам'яті надовго.

Друга книжка про італійських подруг Лену та Лілу, про їхню дружбу на межі конкуренції, про пошук себе і свого місця в житті. Дівчата дорослішають і кожна обирає свій шлях.

Ліла виходить заміж за ковбасника Стефано і стає сеньйорою Каррачі.
Лену продовжує навчання, зустрічається з Антоніо та продовжує любити Ніно.
Цього літа з подругами трапилася Іскія й незабутній відпочинок на морі.

Після повернення додому Лену пише книгу, готується до весілля із молодим перспективним професором із відомої шанованої сім'ї. Вона так і не позбулася свого неаполітанського діалекту, невпевненості в собі і залежності від дитячої дружби.

Ліла, котра мріяла стати багатою досить швидко розуміє, що гроші не вирішують усіх проблем, а можливо, що через гроші всі проблеми.

Роман насичений подіями, яскравий, по-італійськи темпераментний, надовго залишиться у ваших думках і серцях.

Паралельно дивлюся серіал і мені дуже подобається.

1950-ті роки. У одному з бідних районів Неаполя живуть дві подруги: Лену - невпевнена та боязка, повсякчас хоче бути схожою до подруги та Ліла - запальна, з гострим розумом, у всьому хоче перестрибнути Лену.

Ця історія про дитинство та юність, дружбу та віру, підтримку та незламність, соціальну нерівність та домашнє насилля, про дитячі мрії та шлях до їх здійснення. Це історія про дивну дружбу із домішками суперництва та заздрості.

Персонажі дуже харизматичні, атмосфера чудово передана. Ніби нічого особливого в цій книзі - школа, уроки, конфлікт поколінь, перші вподобання, але вона дуже захоплює.

Начиталась відгуків, приготувалась читати про якісь авторитарні нездорові стосунки двох дівчат, сіла читати. А там...
Переді мною почала розпускатись прекрасна квітка історії, яка з кожною сторінкою-пелюсткою все більше показувала тендітний світ юних душ.

Де ж тут брудне протистояння?
Воно цілком природнє!
Нічого дивного в тому, що Ліла — суцільний талант, і Елена — втілення наполегливості, стимулюють одна одну в навчанні.
(Правда, я так і не зрозуміла до кінця, що дівчата робили навмисно, а що — ні. І це ще більше розпалювало мої думки: хто кого наділяв авторитетом?)

З часом їх змагання переходять з оцінок на сердечні справи, але яка дівчина не відчувала заздрощів, коли у подруги з'являється хлопець?

Хоч у їхньому маленькому світі додається все більше дійових осіб, але по-справжньому важливі лише вони. Бо вдвох читали і мріяли, долали страхи і здійснювали маленькі мрії.

Ще більше радію, що історія не така пласка, як могло здатись із мого допису. Тут багато соціального й історичного підтексту, адже події відбуваються в бідному районі Неаполя у 50-ті, але я не хочу розповідати і псувати враження тим небагатьом, хто ще не почав читати Неаполітанський цикл Ферранте.

"Моя неймовірна подруга" заразила мене якоюсь італізацією і від перегляду серіалу за книгою (чудового, як на мене!) я перейшла до перегляду фільмів Джузеппе Торнаторе.

"Це її нова витівка? Вона хотіла вийти за рамки району, залишаючись у районі? Хотіла витягти нас із нас самих, зірвати з нас стару шкіру і змусити змінити її на нову, яка б відповідала її задумам?"

Я довго відкладала це читання, тому що чомусь думала, що можу розчаруватись після «Моєї неймовірної подруги». Навпаки, ця книга навіть краще. Я вдячна усім, хто у відгуках на «Історію нового імені» уникав спойлерів. Анотація дає лише загальні фрази типу «дівчата дорослішають» і т.п. Спойлери мене ніколи не відлякували, але цього разу була рада відкривати книгу, не маючи жодного уявлення, що ж там буде.

От і я не розповідатиму сюжет, сподіваюсь, моїх суб’єктивних вражень вистачить, щоб і ви відчули, чи близькі вам історії Елени та Ліли.
«Історія нового імені» ще більш захоплююча, ніж перший том квартету, який я проковтнула. Ферранте далі веде свою оповідь про життя у бідному районі Неаполя у 1960-х, але шлюб Ліли з багатим бакалійником Стефано дозволяє їй вибратися з бідності. Стосунки Ліли й Елени десь на грані між любов’ю і ненавистю і стають ще заплутанішими, як і їхнє інтелектуальне протистояння. Ферранте створює чудовий, глибокий, суперечливий, часом хворобливий, жорстокий, але яскравий світ, який викликає безліч емоцій.

Якщо перша книга мені була просто цікавою, то на другій я захворіла тією славнозвісною лихоманкою Ферранте: мене трусило, я не могла ні спати, ні їсти, поки не дочитала. І після цього легше не стало, бо ця історія – наче вузлик, затягнутий міцно-міцно десь усередині тіла.
Я впізнавала у дівчатах себе. Не буквально. І не в таких же ситуаціях, але впізнавала і розуміла. Лише кілька письменників можуть проникнути в жіноче серце так ясно й хвилююче, як Ферранте.

«Неаполітанські романи» або Санта-Барбара по-італійськи

«Неаполітанські романи» - це серія з чотирьох книг італійської письменниці Елени Ферранте. В цетрі подій якої лежить історія життя та особливої дружби двох жінок. Кожній частині відведений певний етап їхнього дорослішання. Як можна здогадатись, все відбувається у колоритному, сонячному та кримінальному Неаполі.

Чому мені сподобалась ця серія?

По-перше, бо затягує вона неймовірно, особливо перша і остання частини. Як на мене, друга і третя слабші.

По-друге, тут є класне історичне тло про розвиток Неаполя та Італії, про боротьбу політичних партій, про місце жінки в італійському суспільстві, про класову нерівність. Подумати є про що.

По-третє, моментами це справжня мильна опера! Там всі одружуються, народжують, змінюють партнерів, потім змінюють думку. А як відомо таке хочеться читати, бо хочеться дізнатись, що буде далі.

По-четверте, всі книги читаються легко і на одному диханні. Ними класно розвантажувати мізки чи брати у відпустки.

Серія видалась справді цікавою.

Деякі автори мають для мене таке важливе значення, що я не можу утриматися від покупки їхніх книг, навіть не заглядаючи у анотації і не розмірковуючи, чи варто мені це читати. Після того, як я прочитала "Неополітанський квартет" Елени Ферранте, її ім'я тепер увійшло до цього списку.

Нова книга, на мою думку, не досягає рівня "Неополітанського квартету", який я так полюбила, але все ж вона хороша, і я з нетерпінням чекаю нових українських перекладів її творів. От тільки б не радила починати знайомство з авторкою із неї, це точно.

За описом може здатися, що ця книга про італійські пристрасті, які ми часто бачимо у кіно та щодо яких існує безліч стереотипів. Проте, насправді це книга про дорослішання, становлення особистості.
Авторка докладно описує всі емоції та переживання головної героїні, тому більша частина - це власне роздуми, сумніви та тривоги героїні. Ми спостерігаємо за її дорослішанням (а книга закінчується її 16-річчям).
Джованна живе у заможній, люблячій сім'ї. Проте головна героїня опиняється в центрі кризи стосунків батьків. Після того, як вона почула, як батько порівнює її зі своєю сестрою Вітторією, яку він ненавидить, вона вирішує познайомитися з тіткою та визначити своє бачення родинних перипетій.
Важливу символічну історію відіграє браслет. Навколо нього переплітаються історії декількох поколінь. Але найважливіше в тому, що жодні коштовності не замінять любові та розуміння.
Так само як у попередніх книгах, авторка пропагує важливість освіти та наголошує, що жінка не повинна бути залежною від чоловіка, а головне - не втрачати себе задля нього.

Для мене фінал книги був символом підліткового максималізму та виклику суспільству. Як і дивний вчинок головної героїні, яка залишилася сам-на-сам із своїм вибором, без підтримки. Адже вся ця книга - про пошук розуміння, про злам авторитетів і відсутність стабільності, коли все життя різко змінюється.

Я так і не можу сказати, сподобалась мені книга чи ні.

Вона дуже чуттєва. Тут тонко описані переживання. У родині головної героїні відбувається поступовий триндець, а їй всього 15.

Самі розумієте, її починає штормити.
Пошуки ідентичності, нерозуміння себе, свого характеру, стилю, нав'язування собі неіснуючих рис.

Десь на середині я так захопилася, що подумала: о, це точно мій автор. І додала собі в кошик на сайті @ksd_bookclub ще 4 книги Ферранте.

А потім дочитала,
Ферранте видалила
замовила Кінга😅

Щось тут не дотягнуло. Я не відчула, де тут мала бути кульмінація (невже оте завершення?). Мені незрозумілий такий вибір фіналу. Можна включити філологиню і притягнути за вуха недолуге пояснення про дорослішання, але це ж не те !

Загалом стиль книги дуже легкий, читається швидко, цікаво, авторка тонко відчуває перепади настрою і чудово їх передає.

І мене таки переконують на "Неополітанський квартет"☺

Що ж, може і варто повернутись до Ферранте ще раз