Це не просто історія кохання - це портрет суспільства, яке ховає пристрасті за ввічливими усмішками і правильними манерами. «Епоха невинності» читається повільно, але в кожному реченні точність, краса і щось майже болюче. Едіт Вортон майстерно передає атмосферу старого Нью-Йорка, де важить не те, що ти відчуваєш, а те, як ти це подаєш. Герої глибокі, складні, і ти ловиш себе на співпереживанні навіть тоді, коли не погоджуєшся з їхніми виборами. Це книга про несказане, про втрати, яких не видно ззовні, і про те, як час перетворює пристрасті на спогади.

В центрі сюжету троє головних героїв. Мей - дівчина відкрита, тендітна, елегантна, віддана. Дівчина, яка притримується встановлених правил в сім'ї і товаристві. В якої немає за плечами "багажу" минулого. Еллен - кузина Мей, деякий час проживала в Европі. Зараз повернулася в Америку. Погляди її сучасні, відкриті, екстравагантні для старомодної нью-йорської демократії. Інколи доволі кричущі, адже Еллен плювати на всі світські забобони. Арчер - молодий адвокат, який знаходиться десь посередині, між правилами і прийняттям іншої точки зору. Особливо, якщо вона стосується привабливої жінки. Бажання вступитися за неї, захистити від нападок жорсткої "еліти" прокидається в ньому автоматично. Конфлікти, які виникають у багатьох ситуаціях стосуються саме Арчера. Вони внутрішні. Адже він наче і готовий до якихось змін, в той же час він думає про дані ним обіцянки. Наче і готовий на рішучий крок, проте за певних обставин. А інколи трапляються обставини, які самі за нього все вирішують.. Разом з Арчером ми проживаємо весь спектр емоцій, його виборів, його вчинків, і наслідків.. Як на мене саме фінал є найсильнішою частиною книги. Він довго не відпускав мене.. Інколи вся сутність не в досягненні чогось бажаного, а саме в бажанні досягнути цього. Бажанні дотягнутися до сонця, але так і не зробити цього.. І всьому свій час.. Також я одразу подивилася екранізацію?, вона шикарна. Відповідає книзі, атмосфері роману, його подіям. Мей і Арчер візуально для мене наче зійшли зі сторінок книги. Еллен я трохи не такою уявляла? Це зовсім не мінус. Адже актори всі чудові.

Зазвичай я читаю книжки про Англією 18 чи 19 століття, а от про Нью-Йорк — менше, тож було цікаво зануритися в атмосферу тодішніх днів. ⠀ Правил і норм тоді було багато, як і упереджень, а відтак обмежень і нерозуміння вчинків, які цим правилам не відповідали. Одна з героїнь — Еллен Оленська пережила це все на власному досвіді. Після одруження вона покинула чоловіка й повернулась в Нью-Йорк. Родина й друзі не зрозуміли вчинку й загалом поведінки Еллен. ⠀ Розумів її тільки Арчер. Хоч він неухильно дотримувався всіх правил і збирався одружитися на одній з кращих нью-йоркських красунь — Мей. Та що ближче все йшло до одруження, то частіше в його думках була графиня Оленська. Та їхнє кохання було в ті часи неможливе: він — заручений, а вона — одружена. ⠀ Попри все, пару тягнуло одне до одного. Власне оце і весь сюжет. Їхня драма та конфлікт описується на тлі атмосфери нью-йоркської аристократії, для яких вірність традиціям важливіша за будь-що інше. І ця атмосфера переважає в книзі над розвитком подій між героями. Все, що відбувається, це те, що вони їздять туди-сюди й говорять, а між цим ходять на прийоми, обіди, в Оперу й обговорюють інших або якісь тенденції. ⠀ Історія кохання між Еллен та Арчером губиться на цьому тлі. Книга мені трішки нагадала «Коханець леді Чаттерлі», де в мене були схожі відчуття. Я не прониклась історією головних героїв, бо постійно відволікалась на всі «декорації». І історія Еллен про те, чому вона пішла від свого чоловіка, не до кінця була розкрита, щоб більше нею перейнятися. Проте Еллен єдина з героїнь, яка мені тут сподобалась. Вона цікава, щира, відкрита до нового і не боїться казати правду в обличчя. Арчер мені не дуже сподобався. ⠀ У книзі багато героїв — це великі родини, які ходять візитами одне до одного. На початку я плуталась у цих звʼязках. Було б чудово, якби тут була родинна схема. ⠀ А проте книжка написана гарно. У авторки приємна мова, читалось насправді легко.