"Війна навчила мене, що життя надто коротке. Тому я більше не марнуватиму його на чекання" А крім цього усвідомлення, - й головну істину: любов усе терпить, усе зносить і вірить у все! Роман Джулії Беррі - прекрасна ода коханню, яке перемагає попри все. В цій історії про чотирьох абсолютно різних молодих, ще не сформованих ні душею, ні тілом, людей немає динаміки, їхні почуття, хоч і зароджуються миттєво, та розвиваються поступово, а подекуди, як на мене, навіть занадто повільно. Та чи потрібен час справжній любові, правда? Чи є час на війні? Авторка чудово поєднала історію з грецькими богами, які влаштували імпровізоване судилище на Менгеттені, - Афродіта, Гефест, Арес і Аполлон Не важко здогадатися, хто з них до кого саме з головних героїв мав симпатію Чарівної і юної піаністки з Лондона - Гейзел, короля регтайму та імператора джазу зі Штатів - Обрі, вродливого і талановитого мрійника - Джеймса, шляхетної і милосердної бельгійки - Колетт Та найбільше в цьому романі мене підкорила музика Вона тут не просто тло чи професія героїв, вона - мова їхніх сердець, спосіб триматися за життя тоді, коли слова безсилі. Фортепіанні пасажі Гейзел, ритми регтайму й джазу Обрі, сама тиша між нотами - усе це створює відчуття, ніби читаєш партитуру, де кожна емоція має власний звук Не менш цінним для мене стало й почуття дружби та самопожертви. Тут немає гучних героїчних жестів, а лише тихі, проте надзвичайно вагомі вибори: залишитися, підтримати, віддати найдорожче заради іншого Війна оголює характери, і саме в цій оголеності герої постають дивовижно людяними Насправді це дуже хороша книга, тому матимете нагоду - обов'язково прочитайте!

Мене постійно не полишало відчуття, що авторка з усіх сил намагається викликати в мене сльози, вивести на емоції - і це, блін, спрацювало. Усе тут описано дуже драматично й чуттєво. Ідея, що оповідь ведуть боги, які споглядають тяжкі людські долі й часом їм допомагають, не нова, але в цій історії вона виглядала доречною. Сподобалося, що наприкінці книги авторка додала історичні довідки: було цікаво дізнатися, що деякі персонажі мали прототипів у реальних людях. Загалом це ще одна дуже драматична історія про війну, про зламані війною долі, смерть, кохання й надію. Таких історій написано чимало, але все ж я не можу поставити низьку оцінку: надто сильно відгукується ця тема.

Історія-сповідь дівчини, в якої забрали голос... Проте навіть мовчанням вона говорить більше, ніж сотні криків навколо У ній стільки болю і гідності, крихкості й сили водночас, що часом доводиться зупинятися, аби перевести подих. Книгу неможливо читати поспіхом, вона змушує повертатися і перечитувати деякі моменти по кілька разів Історія дійсно дуже щемка і відверта Вона про травму, про любов, про виживання і про те, як віднайти себе, коли тебе намагаються зламати. Вона змушує задуматися, скільки правди ми носимо в собі, і яку частину з неї готові показати світові, бо ж іноді й дійсно мовчання кричить гучніше за будь-які слова Проблеми порушені авторкою у книзі, роблять цей твір надзвичайно емоційним і багатошаровим: Чи розглядається мовчання у книзі як форма виживання? Головна героїня, Джудіт, "втрачає" голос і це стає символом того, як суспільство часто позбавляє жінку права говорити і захищати себе, зрештою - свідчити правду Травма і наслідки насильства: право на життя Авторка показує не лише фізичний біль, а й довгий шлях душевного зцілення після жорстокості, стигматизації та приниження (картини цькувань і знецінення у школі вражають неабияк) Судження суспільства і лицемірство громади (до слова, глибоко релігійної громади) Маленьке містечко стає мікромоделлю суспільства, де страх і плітки керують людьми сильніше, ніж справедливість чи співчуття (позиція мами після повернення Джудіт шокує і, відверто, я й до кінця історії не зрозуміла її ненависті до доньки) Пошук себе і відновлення гідності Попри все, Джудіт вчиться не лише виживати, а й приймати себе, боротися за право бути почутою і відчувати любов (так-так, це історія зі щасливим фіналом) Любов і прощення Книга ставить питання: чи можливо любити після того, як тебе зламали, і чи можна пробачити не для інших, а для себе самої?

Очікувала трилер, а отримала драму, і я не шкодую. Дуже незвична книга, коротесенькі розділи, що змушують прочитати книгу за один підхід, бо завжди «ну ще один розділ і спати» Історія подається через внутрішній діалог дівчинки до свого друга. Мене вразило, як майже без діалогів авторка передає емоції. Книга занурює вас в атмосферу болю і таємниць, але показує, що навіть коли весь світ хоче змусити вас мовчати, ваша внутрішня сила і час все одно виведе всю правду назовні. Після прочитання лишається відчуття, що ми недооцінюємо силу власного голосу, у всіх сенсах.

Ця книга стала для мене справжнім відкриттям. Неймовірна гарна книжечка довго чекала своєї черги на моїй полиці. Але я щаслива, що нарешті її прочитала. Події відбуваються на тлі Першої світової війни, але авторка не зосереджується на жорстокості чи битвах, а занурює у внутрішній світ героїв, де панують любов, музика, мистецтво й пошук світла навіть у найтемніші часи. Дуже цікаво написана ця книга, тому що окрім звичайних людей, до сюжету залучені ще й боги. У книзі дві історії кохання — тендітні, сильні, справжні й кожна з них змальована з такою ніжністю, що неможливо не переживати разом з героями. Особливо мене зворушило те, як авторка показала силу кохання, що здатне вистояти навіть у вирі війни. Це не просто роман - це емоційна подорож, після якої складно залишитися байдужим. Рекомендую тим, хто цінує глибину, емоції й красиво написану історію, яка залишає слід надовго.

Ця книга не стала моєю улюбленою, але вона така важлива і така незвична! Головна героїня мене вкрай зворушила, бо в неї була дуже сумна та несправедлива доля. Зворушило її кохання і те яке воно на справді було сильно та чесне. Боліла тема війни, що не дивно звісно... На справді тема місця жінки в суспільстві та боротьба за своє краще життя завжди зачіпає та не лишає байдужим.

В цій книзі немає нудних моментів. Вона наповнена загадками. Читаючи її, я весь час думала хто ж може бути вбивцею. Книгу оцінюю на 8,5! Рекомендую?

Чергова історія, закінчивши яку, влипаєш мокрим поглядом в стіну навпроти, намагаючись всьо то осягнути. Похмура, жорстока, аж тягуче безнадійна, але зворушлива і щира скляна історія про насилля. А ще про зашореність і гниль суспільства як стада. Читається легко і швидко, має незвичну структуру, до якої звикаєш десь сторінок за 5-10. Вимагає уважного читання(в метро по парі сторінок — не зрозумієте) Історія ТОЧНО ВАРТА УВАГИ Але треба розуміти, що це НЕ ЛЕГКЕ ЧИТАННЯ.