Прочитала за тиждень, думаю ще не раз перечитаю її в майбутньому. Після прочитання хотілося поцілувати автора, божественний письменник

Ця книга змогла мене шокувати до глибини душі. Взявши її переважно через прикольну назву, яка трохи асоціюється з моїм ніком. Я не очікував чогось особливого, просто якась там повість про двох друзів і складе життя в період економічної кризи. Але опинився в інші реальності, страшній реальності. Ця книга однозначно достойна звання класики американської літератури. Вона коротенька, тому можете її запросто прочитати, я думаю вона не залишить вас байдужими. ?

«Грона гніву» — це один із найпотужніших романів американської літератури ХХ століття, в якому Джон Стейнбек з безжальною чесністю, але й з глибоким співчуттям, зображує людське страждання, боротьбу за гідність і силу спільноти у найгірші часи. Розповідь про родину Джоудів, яка вирушає з висушеної Оклахоми до Каліфорнії в пошуках кращого життя, стає епопеєю вигнання і надії. Стейнбек майстерно поєднує інтимну сімейну драму з широкими соціальними полотнами, де прості люди постають як герої щоденного виживання. Цей роман — молитва за справедливість, протест проти жорстокого капіталізму й байдужості, але також і гімн людській стійкості. Мова Стейнбека глибоко образна, проста, але влучна. Його символіка (особливо у фіналі роману) вражає і залишає емоційний шрам. «Грона гніву» — це не просто класика: це голос усіх пригноблених, що не втрачають людяності навіть у найбільш безнадійні часи. Роман, який змінює світогляд і надовго залишається в серці.

«Про мишей і людей» Джона Стейнбека — ніжність серед жорстокості «Про мишей і людей» — це невелика повість, що читається за вечір, але лишається в серці на все життя. Джон Стейнбек, класик американської літератури, у цій історії досяг тієї рідкісної рівноваги, коли простота форми відкриває глибину людської душі. На перший погляд, це розповідь про двох сезонних робітників, Джорджа і Ленні, які мріють про власну ферму — місце, де буде спокій, кролики і свобода. Але за цією, здавалося б, простою фабулою ховається болюча притча про самотність, дружбу, недосконалість мрій і жорстокість світу. Ленні — добрий велетень, розумово неповносправний, але щирий і лагідний, уособлення чистої дитячої наївності. Джордж — його друг, опікун, майже брат. Їхній зв’язок — центр емоційної сили твору, їхня дружба — як тиха обітниця доброти в бездушному світі Великої депресії. Стейнбек пише лаконічно, точно, кожне слово на своєму місці. Усе в романі працює на створення атмосфери приреченості, де найменший промінь надії обертається трагедією. І водночас — це гімн людяності, бо, навіть у найтемніших куточках злиднів, жорстокості та байдужості, між людьми можуть виникати справжні почуття. Фінал роману — один із найсильніших у світовій літературі. Він не лише змушує плакати — він змушує думати. Про моральний вибір. Про милосердя. Про крихкість мрій. «Про мишей і людей» — це велика книга про маленьких людей, яких часто не помічає історія. Але саме завдяки таким історіям ми пам’ятаємо, що в кожному — навіть найзагубленішому — є щось, гідне поваги, жалю і любові.

"Про мишей і людей" — це глибока й зворушлива повість, яка зачіпає багато важливих тем, зокрема дружбу, мрії, самотність і несправедливість. Історія розповідає про двох працівників-мігрантів — Джорджа й Ленні, які блукають фермерськими угіддями Каліфорнії у пошуках заробітку. Їхня дружба особлива, бо Джордж, хоч і постійно скаржиться на свою відповідальність за Ленні, глибоко прив’язаний до нього, а Ленні, зі своїм розумом дитини, цілком залежить від Джорджа. Особливо вражає те, як Стейнбек показує контрасти між мріями і реальністю. Всі персонажі у книзі, так чи інакше, прагнуть чогось більшого — власної ферми, кращого життя, свободи. Але їхні мрії завжди розбиваються об жорстоку дійсність. Особливо чутливо це проявляється в образі Ленні, який не здатен зрозуміти світ навколо себе, але щиро вірить у казки про щасливе життя. Мова книги — проста й водночас багата на символіку. Стейнбек майстерно передає атмосферу важкого життя робітників, не вдаючись до зайвої патетики. Персонажі спілкуються живою, грубуватою мовою, що робить їх справжніми й близькими читачеві. Фінал книги залишає відчуття болю і безнадії, але водночас дає змогу глибше осмислити природу людяності, жертовності та мрій, які ми всі в собі носимо. Це класичний твір, який варто прочитати, щоб відчути силу справжньої літератури, що торкається душі. Вам точно сподобається прочитати цю книгу, якщо любите емоційні та філософські твори, які ставлять більше запитань, ніж дають відповідей.

Моя перша книга прочитана у Стейнбека ? І мені вона сподобалася) Це виявилося зовсім не те, що я собі уявляла) Історія розповідає про двох людей, які йдуть працювати на ранчо в Каліфорнії. Вони мають мрію: мати свій клаптик землі, щоб господарювати на ньому і "споживати ситість землі", вирощувати кроликів, свою худобу, мати безтурботне життя?‍? В книзі два центральні персонажі це — Ленні (розумово відсталий, кремезний та сильний чоловік, який часто не розраховує цю силу, на вид скидається на ведмедя, але має добре серце, він справжня дитина, любить тварин, гладити приємні речі, мріє про кроликів та вірить у світле майбутнє) та Джордж (повна його протилежність, малий і швидкий, він допомагає та дбає про Ленні, але при тому використовує його в своїх цілях). Це сумна розповідь про бажання знайти свій прихисток, тиху гавань, про людську самотність, дружбу, людей та мрії, яким не завжди судилося бути втіленими у життя...? ??「— Розкажи мені, як раніше. — Що розказати? — Про інших і про нас. — Люди такі, як ми, не заводять сімї, — промовив Джордж. — Трохи зароблять, а потім усе прогуляють. Не мають нікого на світі, ніхто про них не подбає... — Але ми не такі, — щасливо скрикнув Ленні. — Тепер розкажи про нас. Джордж трохи помовчав. — Але ми не такі, — промовив він. — Бо... — Бо я маю тебе і... — І я маю тебе. Маємо один одного і дбаємо один про одного, — тріумфально скрикнув Ленні.]?‍??

Невелика повість написана простою мовою. Це моє перше знайомство зі Стейнбеком. Не можу сказати. що дуже вдала: але може це просто не мій автор. Не мій улюблений стиль написання. Люблю, коли автор докладно розкриває героїв, коли ми знаємо причини всіх їхніх вчинків, їхню передісторію. У повісті "Про мишей і людей" надто багато дається пунктиром і занадто багато питань залишається. Наприклад: Хто така тітка Клара? Чи реально вона була тіткою комусь із героїв? Ким є герої один одному? Чому Джордж тягне Ленні на собі по життю, незважаючи на всі неприємності? Чи тільки причиною того доброта чи самотність чи ще є корисливий мотив? Дуже важка, але всім зрозуміла історія про життя простих людей США за часів Великої депресії. Як я прочитала після, «оповідання «Про мишей і людей» є відображенням спогадів Стейнбека, його досвіду знайомства та спілкування з бідняками, які опинилися без роботи і без дому, які шукають собі хоч якусь їжу та заробіток. Вся розповідь просочена розчаруванням, відсутністю надії на краще майбутнє, а кульмінація твору лише підсумовує та підводить до логічного кінця весь накопичений біль. Занапащені долі і не здійснені мрії - ось про що час Великої депресії та сенс повісті «Про мишей і людей»

Друга спроба потоваришувати з творчістю Джона Стейнбека зазнала невдачі. Здається, що цей роман створено, щоб страждати разом із героями, жахатися нелегкої долі американських переселенців і плакати від безсилої злості дивлячись на їхнє життя. Але ж ні. Для мене він пройшов майже без емоцій. Я говорю "майже" тому, що мене дуже злили ліричні відступи у яких автор описував або чи ситуацію в Америці загалом, або щось дуже абстрактне. Я, наприклад, так і не усвідомила важливість глави про черепаху. Якщо ж автор на прикладі однієї сім'ї хотів показати всі жахи часів Великої Депресії, то він явно вибрав не ту родину. Адже Джоудів можна назвати щасливчиками, які на тлі загального голоду практично щодня їдять м'ясо, швидко знаходять роботу, займають останні місця придатні для життя і т.д. Особисто мене їхня доля не хвилювала і дочитувала книгу я лише тому, що хотіла знати коли закінчаться страждання людей. Але це мені розповіла Вікіпедія. Фінал же книги поставив мене у глухий кут, поки я не дізналася що у нього є біблійне значення. Але є книжки і плюс. Мені подобається як пише автор: просто, але гарно. Читати "Грони гніву" було легко, незважаючи на складність теми та обсяг. І хоча зміст книги мене не захопив, але Стейнбека я раджу всім, хто любить красиву та плавну прозу.