Здається, Мілтон норм так протролив релігію взагалі і Бога особисто. Бог тут виглядає такою собі дитинкою, котра одиноко грає зі своїми іграшками - отут я вас створив, а отут ви скуштуєте яблучко, і за це вам буде а-та-та, я вже і кару вам вигадав, і шоб вам сумно у світі не було - майбуття вам покажу. Будете знати ото як правила мої порушувати. Ой вибачте, все ж за моїм планом пішло, гаразд, самі там розберетеся порушили чи тільки трішечки. Люцифера ж навіть трохи шкода, за що йому всі ті нещастя, ніби нормальний архангел навіть. Адам та Єва - тупі людиська, здатні тільки хвалу господу возносити і квіточки у саду підтримувати. Хоча що це я, вони ж такими і задумувалися. Цікаво, чи аукнулося Мілтону у свої часи те, як він усе це інтерпретував, чи все ж таки прокатило?