Джо Аберкромбі

🗡️ «Коли маєш якусь проблему, краще її взяти і вирішити, аніж потім усе життя боятись»

🗡️ «Більшість людей удари ламають, але трапляються такі екземпляри, кого вони гартують»

🗡️ «Без страху не буває відваги»

🗡️ «Історія встелена трупами хороших людей»

Ну ось і я нарешті дійшла до творчості Джо Аберкромбі та його «Першого закону». І дарма стільки відкладала, думаючи, що мені не сподобається. «На лезі клинка» стала для мене відкриттям з категорії «ось нарешті воно - те темне фентезі, яке мені сподобалось».

І якщо на перших сторінках історія розповідалась відносно повільно, то останні я вже читала не зупиняючись, на одному подиху. Хотілося швидше дізнатися, що ж чекає на наших головних героїв далі.

Оскільки це перша частина, то закономірно, що вона знайомить нас з фентезійним світом, його персонажами та допомагає зануритися у цю атмосферу.

Цю книгу можна вважати вступом, але дуже гарним і насиченим подіями вступом. Вона готує нас до епічної боротьби добра зі злом, знайомить з персонажами, які мають зіграти головну роль у цій історії.

Це як пазл, який збираєш шматочок за шматочком, щоб побачити всю картинку цілісно.

Що мені сподобалось? Однозначно, головні герої та створений всесвіт. І головні, і другорядні персонажі живі, з власним характером та історією, і їм дійсно віриш. Нескладно знайти собі улюбленця, і варіантів досить багато: Ґлокта, Баяз, Лоґен, Ферро, Джезаль. Вибір є і на будь-який смак!

Напочатку я виділила для себе Ґлокту - чудовий негативний персонаж з купою вад, який поступово розкривається. До нього відчуваєш спектр емоцій 🔥

Проте, дочитавши цю книгу до кінця, моїм улюбленцем став Баяз. Маг з неймовірною силою, гарним гумором та, судячи з описів, непоганим тілом 😈 він не ідеальний, в нього є свої слабкі сторони та купа таємниць. Дуже сподіваюсь, що в наступних книгах він розкриється ще більше.

Книгу однозначно рекомендую. З нею ви будете сміятися, хвилюватися за персонажів, обурюватися, радіти та просто насолоджуватися крутезною історією.

Дану книгу прочитав уже вдруге, що вже є показником інтересу до неї). Аберкромбі продовжує проводити нас цікавими сюжетними лініями подій, що відбуваються у всесвіті Земного кола. Дану книгу можна читати самостійно, без прив'язки до попередніх книг, вона має закінчену сюжетну лінію. У книзі є все за що любимо Аберкромбі : бруд та любов, битви та смішні історії у виконанні Нікомо Коски. Рекомендую!

Ось і позаду друга частина трилогії Першого закону 🙈

Це була дуже цікава мандрівка, і, якщо чесно, ця частина мені сподобалася навіть більше 😍

А так як я люблю пригоди, коли персонажі довго кудись йдуть (і б'ються) і оці всі труднощі, які їх переслідують, то можна з впевненістю сказати, що найбільше мені сподобалися лінії Лоґена й Шукача 😁 Хоча Ґлокта не відставав від них (хєхє), бо його лінія теж дуже цікава, і мені сподобалися деякі повороти, так що Ґлокта розкрився з нової сторони для мене 😁

Подій тут було дуже багато і, звісно ж, тут було доволі багато моментів із війною, які дуже відгукувались, і я могла дуже легко проводити паралелі (за що я люблю фентезі з битвами й війнами — паралелей там дофіга 😍)

І головний плот-твіст виявився не таким неочікуваним для мене, бо я чомусь почала то підозрювати якраз ближче до розв'язки, хоча, мабуть, то було цілком очікувано 😅

І мені вже дуже цікаво, як герої будуть викручуватися в заключній частині трилогії 😁 Особливо мені цікаві лінії Баяза, Лоґена й Шукача, бо там 100% має бути щось дуже круте (якщо ні, то я розчаруюсь) 👀

Аберкромбі все ще на висоті, і мені дуже подобається, як він пише й прописує персонажів, я в захваті, ну чесно 😍

Раджу цей цикл тим, хто любить фентезі, вам сподобається, повірте мені 😏

Оце знаєте, я вже років 7-8 хотіла почитати Аберкромбі, і саме цикл «Перший закон», але завжди чомусь не могла наважитися. Я взагалі на подібні книжки не завжди можу наважитися, бо всередині є якийсь страх, — але потім читаю і не розумію, чого боялась 😅

А потім в моєму житті з'явився Олег, і понеслося, бо саме завдяки йому я нарешті наважилась і хочу сказати... ЩО Я ВТРАТИЛА КУПУ ЧАСУ КОЛИ МОГЛА Б ЛЮБИТИ АБЕРКРОМБІ!!!

Як хтось десь сказав: перша частина схожа на величезний пролог, і це в цілому правда. І зазвичай такі книжки нудні й розтягнуті, але не ця. Аберкромбі вміє дуже класно й захопливо описувати, і я вдячна йому за це 😍

І також він вміє офігенно описувати персонажів. Я боялася, щоб у нього не було сексизму й взагалі подібних думок про жінок. Так, у деяких персонажів вони були (не буду казати, в кого саме), але було видно, що це думка персонажа, а не автора, і персонаж із часом росте й змінюється, так що в принципі це можна пережити, і це не виглядає так мерзенно, як у «Я — легенда»

Всі наратори мені сподобалися. Вони всі різні й цікаві. Особливо цікаво спостерігати за ними, коли їхні шляхи так чи інакше перетинаються, і коли ти вже сама не знаєш, кому/чому вірити — оце, я вважаю, шикарно зроблено (хоча в деяких моментах Ґлокта й Сульт цим трошки підбішували, але що поробиш) 😍

Книжка мені неймовірно сподобалась, і я вже дуже хочу взятися за другу частину (і вже на цьому тижні візьмусь 😏) 😍

«Сонце важким тягарем налягло на напіврозвалені бійниці. Тиснуло крізь капелюх на схилену Глоктину голову. Тиснуло на понівечені плечі Ґлокти крізь чорний плащ. Воно мало не витискало з нього всю воду, мало не вичавлювало з нього життя, мало не валило його на коліна…» Не лише природа жадала знищити інквізитора… Прибувши в місто шукати вбивцю свого попередника, він аж ніяк не стає популярним, не заводить друзів. Лише ворогів у нього вдосталь. Потреба готувати Дагоску до атаки величезної армії, пошук зрадника, відсутність підтримки від союзників не роблять роботу Ґлокти ні простішою, ні приємнішою. Чи вдасться йому розкрити заколот і втримати місто?

Тимчасом, промерзлий до кісток майор Вест, на іншому краю Союзу, має командувати пародією на армію, на чолі з
розбещеним комфортом та ілюзіями принцом, протистояти неповазі зіпсованих грошима і походженням шляхтичів, розвʼязувати нескінченні побутові армійські негаразди. Чи до снаги Весту зробити військо з купки непідготовлених, голодних обірванців?

Десь, посеред мертвотно-пустельних земель, різношерста компанія, що складалась з мага, його учня, вбивці, навігатора та сержанта, багато тижнів плелася по руїнах старої Імперії. Але Ферро «їхала трохи осторонь решти цього дружнього товариства, зігнувши плечі й наступивши брови в постійному невдоволенні. Довгий шрам у неї на щоці виділявся насиченою сірістю, а сама вона доклала всих зусиль до того, щоб інші поряд з нею здавалися мішками сміху. Вона хилилася вперед, до вітру, тиснучи на нього так, ніби сподівалася завдати йому болю своїм обличчям. Лоґанові здавалося, що навіть із чумою жартувати веселіше, ніж із нею». Але не тільки Ферро відштовхувало від усих, наче магніт іншої полярності, всі вони були такими магнітами, що чинили спротив від найменшого наближення інших. Вони не розуміли ні куди йдуть, ні цілі подорожі, ні причин, що спонукали першого серед магів зібрати саме їх. Таких різних і незрозумілих одне одному.
Чи зможе бодай щось їх обʼєднати? Чи буде місце довірі і дружбі поміж них?

Чому на обкладинці роману значок 18+ ? Бо там є і не нормативна лексика, і сцени катувань, і жахіття військових госпіталів, і жорстокі бої. Світ не найприємніший для життя, але й не найгірший. Проте немає відчуття надмірності цих елементів.
Сюжет, як і в першій частині, досить жвавий. Звичайно не «Game of Thrones», але досить непогана історія.

А от що я обожнюю у книгах Аберкромбі, то це те, як він описує персонажів: «Ходили чутки, що перший звук, який можна почути з наближенням Кривавої Девʼятки - це дзюрчання крові, що витікає з твоєї шиї. Що тут казати, Лоґен Девятипалий уміє бути непомітним». Майже завжди коротко, чітко і влучно. А от як описано незначущого персонажа: «Цей літній чоловік був карикатурою на старечу неміч і губився у своїх просторих службових шатах, як засохла слива у своїй пухнастій шкірці». Я прямо бачу цього ледь живого стариганя. Або ще один штрих до розуміння Ферро: «Він вже й забув про її очі. Жовті очі, гострі, як ножі, з маленькими, наче виколотими шпильками, зіницями, дивні й бентежної».

Хочу завершити однією з найулюбленіших цитат з роману: «Безстрашністю, як на мене, хваляться дурні. Страху не мають хіба що мертві чи, може ті, хто скоро вмре. Страх навчає обачності, поваги до ворога, навчає якнайменше вдаватись у гніві до гострих лез. Усе добре в міру, повір мені. Страх може зберегти життя, а це - найкраще, на що можна сподіватися в будь якому бою. Страх відчуває всякий , хто хоч чогось вартий. Значення має лиш те, як ти ним користуєшся».

Дуже важко мені дався відгук на цю історію. Але все ж мені є що сказати.
Я бачу дуже багато схвальних відгуків на неї, але звичайно ж це справа смаку.
У цій частині я не побачила нічого нового для себе. Начебто це і пригоди, але герої топчуться на одному місці.
Пояснення про світоустрій просто мінімальне. Тут навіть із безмежно розвинутою фантазією доводиться попітніти, щоб щось самому вигадати і додумати.
Персонажі, а особливо головний, - суцільне кліше! Каліка, який скиглить і страждає через свою неповноцінність в кожному рядочку🤯 ну це нікуди не годиться.
А ще це фентезі, яке не фентезі взагалі. Згадки про ельфійське ремесло - це єдине, що є магічного в цьому творі.
Спочатку мені сподобались жарти, але вони всі однакові і більшість стосується неповноцінності головного героя, а це швидко набридає.

Єдиним плюсом є оформлення: якість самої книжки і ілюстрації на висоті❤️
⠀
Я обовʼязково дам автору ще один шанс і спробую інші його цикли📖

Це остання частина трилогії "Перший закон". Дочитавши цю книгу до кінця, я готова АПЛОДУВАТИ СТОЯЧИ АВТОРУ.
Аберкромбі пише дуже реалістично, грубо, вульгарно і правдиво. Особливо в нього виходить описувати бої з кров'ю, слиною і всіма видами випорожнень , плачем і криками, і ти віриш, що битва насправді виглядає так, в ній мало краси і багато болю.

Героїв в творі досить багато, вони багатогранні і гарнезно прописані. Я б не повірила автору, якби він описував лицарів на білому коні, які рятують світ, доблесно і шляхетно. Для того щоб перемогти потрібно добре по валятися в багнюці, оббрискатися кров'ю і це трішки не вписується в прекрасних романтичних героїв. Тут кожен бридкий по своєму, і дрібка прекрасного теж можна віднайти в кожному з них.

Події розгортаються стрімко. Тут буде безліч інтриг при королівському дворі, бойових дій з двох флангів, не буде такого, що щось трапилося лише для того щоб зроби цікавішим сюжет, ні тут кожна подія матиме наслідки. І це прекрасно.

"Пів світу" - друга частина трилогії Джо Аберкромбі хронік Потрощеного моря.

Честно зізнаюсь, на початку збентежив той факт, що книга написана від лиця нової героїні, я так прикипіла до Ярві в "Пів короля", що хотіла більше саме його пригод. Але він таки з'являється на сторінках роману, й погляд на нього очима інших героїв виявися теж досить цікавим і вартісним елементом.

В цій частині знову буде довга подорож героїв, цього разу - за рамки карти з форзацу (ха-ха від Джо) у далекі східні країни. Пригоди, битви, політичні інтриги - маємо стандартний набір. З нового, чим здивував Аберкромбі, яскрава романтична (і навіть не одна!) лінія.

"Пів короля" - це історія "однорукого" принца Ярві, що волею випадку (читай - політичних інтриг) вимушений зайняти місце батька. Роль, яку він ніколи не хотів виконувати, та й навіть не смів мріяти про неї. Головне питання - чи зможе розум протистояти фізичній силі в жорстокому, нещадному світі вікінгів.

Цей роман Аберкромбі писав для підлітків, але не сподівайтесь, що це буде легке, прохідне чтиво. Єдине, що видає підлітковість історії - багато динаміки, швидкі/прості розв'язки сюжетних ліній. Де в дорослому романі в нього були б підводні камені й довгі підводки, тут - одна сторінка.

Загалом, герой нагадав мені юну версію Ґлокти (персонаж цього ж автора), єдине - він не викликав такої ж емоційної прив'язаності. Але й це тільки перша книга трилогії.

Історія дуже динамічна. В ній багато битв, зрад, дружби, підтримки, розкриття та мудрості.

Книга має не повних 300 сторінок, але стільки всього там сталось🤯 Дивуюсь, як автор це все вмістив та ще й так плавно та логічно.

Для мене великим нюансом в книзі стало те, що через цю динамічність немає повноти самої історії. Можливо мало описів про устрій світу чи глибини самої історії, але я не змогла поринути в події і уявити ніби я там блукаю з героями. Нам дають загальні розуміння про історію, але це ніби тільки легенько « намочити ноги», а не поринути з головою.
Відчувається, що книжка більш дитяча, коли потрібно часто міняти локації щоб не набридати читачу (на мою думку)

Закінчення було дуже логічним та трішки передбачуваним. Але сюжетні повороти дуже круті.

І те що я так люблю в книгах - в кінці, навіть, є пояснення деяких таємниць😏 Це класно!)

Я той читач, який читає фентезі, щоб відволіктися від реальності, але при цьому вимагає реалістичних персонажів🤷‍♀️. Тому книги Джо Аберкромбі максимально комфортні для мене, якщо темне фентезі з не ідеальними героями, катуваннями, жорстокістю та політичними інтригами можна вважати комфортним читанням🤭.⠀

Третя книга циклу "Перший Закон" - це частина, в якій на нас знову чекають масштабні битви, криваві поєдинки та розкриття головного ляльковода Союзу. Як і в попередніх частинах, я не могла визначити, чия сюжетна лінія для мене цікавіша: Логена і Джезаля, які неочікувано для себе стали важливими фігурами "на шахівниці", або Ферро, яка так і не вгамувала свою жагу до помсти, або взагалі Веста та його сестри Арді, які просто стали жертвами обставин.⠀

Книга знову пролетіла як один спалах, і хоча автор розкрив багато прихованих моментів, які давали можливість зрозуміти дії героїв, ще більше залишилося невідомим.⠀
Кінець, який скоріше кома, а ніж крапка історії, не робить книгу поганою, бо це дійсно круто написане фентезі з цікавим всесвітом та героями, але я хочу продовження😒.

Друга частина циклу "Перший Закон" пролетіла для мене на одному подиху. Якщо в першій книзі ми лише знайомилися з основними героями, світобудовою та розстановкою сил, то зараз ми у водовороті подій і нас несе все далі від берега.⠀

Історія розгорталася у трьох паралельних сюжетних лініях і вони однаково міцно тримали мою увагу. Я із захопленням читала про спроби вижити інквізитора Глокти, про бої незібраної армії з півничанами і, звичайно ж, про группу яка йде на Край Світу за потужною зброєю.⠀

Сюжет ні хвилинки не давав відпочити, бо наші герої постійно потрапляли в якісь халепи, а в моменти спокою відбувалися внутрішні трансформації. Автору вдалося гарно прописати психологію персонажів . Мені до душі ті зміни до яких йдуть герої, бо це здаються логічним підсумком подій. Єдине чого мені не вистачає це карти, у такому великому світі без неї важко орієнтуватися😩.⠀

Як підсумок скажу, що це все ще доволі жорстоке фентезі і його навряд можна віднести до тих які я зазвичай читаю, але мені подобається герої, їх історія і цікаво що буде далі.