Джо Аберкромбі

Ну що ж, здається це класне завершення трилогії!
Тут вже більш повно нам відкрилися герої, їхні переживання, страхи та бажання.
Тут є все, політичні інтриги, боротьба за владу, внутрішні дилеми та страх вибору, страх обрати не себе, або ж навпаки, страх обрати себе (як було зі Скарою).
Можу однозначно сказати, що деякі речі звісно були для мене передбачувані, проте Аберкромбі все ж класно це сюжетно обіграв.
Скара. Вона буквально як скло, дуже міцна та крихка водночас, проте випробування загартували її і зрештою вона навчилася бути не лише милосердною, але й безжальною.
Не можу сказати, що історія Рейта дуже мене зачіпала, хоча у нього і багато привидів і він дійсно змінився, але ніяк не можу для себе виправдати його шлях, хоча для нього це, мабуть, був таки єдиний вибір🤷‍♀️
А ще приходить усвідомлення, що смерть таки чекає на кожного, яким би славним воїном чи впливовим правителем ти не був.
Також книга показує як таки боляче падати, коли ти вже дуже високо і як пиха буквально зжирає тебе. І як казала Скара: — Колись я гадала, що у світі — самі лише герої. Але тепер я знаю, що у світі — самі лише чудовиська, сестро Овд, — вона відвела погляд від могил і знову обернулася до фортеці. — Можливо, нам лишається тільки одне: сподіватися, що найстрашніше — на нашому боці.
Всі три книги все ж показують нам шлях Ярві, таки хитромудрого, підступного, змій чи то пак отрута, як казала Вексен, проте він же серед усіх найнещасніший і найзраненіший, коли інші таки мали сумніви і внутрішні дилеми стосовно добра та зла, то Ярві завжди обирав як він любив казати менше зло.
Ну і звісно, тема війни зараз нам дуже сильно відгукується і ці слова як ніколи актуальні: — А коли війна закінчиться? — прошепотіла вона. — Який мир ми здобудемо?
— Ви прагнете бути милосердною. Стояти у світлі. Я розумію це. Я захоплююся цим. Але, моя королево... — отець Ярві під­ступив ближче й, дивлячись їй просто в очі, м’яко промовив: — Милосердними можуть бути тільки переможці.
Ну і ще трішки щемких цитат:
Кожна перемога — це чиясь поразка, — пробурмотів Колл.
— Так само, як кожен герой — для когось негідник, — під­твердив Рульф.
Мабуть, ніхто не повертається з вій­ни цілковито живим, як раніше.
Ніхто не є лише боягузом або лише героєм. Людина може бути і тим, і тим або ж не бути жодним — залежно від обставин.
Залежно від того, хто стоїть поруч із нею і хто стоїть проти неї.
Залежно від того, яке в цієї людини було життя. І від того, яку смерть вона бачить перед собою.
Ну що ж, наостанок можу сказати лише, що намагайтеся стояти у світлі, навіть якщо іноді вам доводиться ховати одне плече у тіні, а то іноді й два, та обирайте менше зло, бо як ми уже зрозуміли, цілковитого добра просто не існує, для когось це добро, а для когось просто менше зло.

Класне продовження Пів Короля, навіть не зважаючи на те, що змінився головний діючий персонаж. Все одно читається так само динамічно і невимушено, як і перша частина. Велике сподівання на гарне завершення трилогії у Пів Війни.
Аберкромбі для мене, на зараз, один зі стовпів фантастичного оповідання сучасного віку.
10\10

Надаю перевагу іншим романам Аберкромбі, які видає КСД, але все ж таки купив спочатку дилогію, а вже потім прикупив і останню частину минулого року.
Дійсно, дуже багато пригод і дій проходить у цій доволі тоненькій фентезі-книзі, тому можу порівняти цю книгу з літнім блокбастером у кіно. Це не епічне фентезі на 800+ сторінок, як звикли фанати жанру, але це дуже якісне "проміжне" чтиво між великими сагами. Мені сподобалось, другу частину вже прочитав, третя у черзі.
10\10

Автор— король, браво!!!!!

Продовження, читати і ще раз читати. Політичні інтриги, дуже цікаво.

Фантастично, шикарно, 1000/10.

Нещодавно закінчила "Пів війни" Джо Аберкромбі, і досі не можу позбутися відчуття пустоти, яке залишилося після прочитання. Не тієї пустоти, коли книга погана, а тієї, яка виникає, коли історія зачіпає щось глибоко всередині.

Аберкромбі не намагається тебе переконати, що війна — це щось красиве чи героїчне. Він просто показує її такою, якою вона є — брудною, жорстокою і безглуздою. І робить це через очі молодої дівчини Трін, яка змушена стати частиною цього божевілля.

Що мене зачепило найбільше — це як автор передає зміни в душі головної героїні. Поступово, крок за кроком, ми бачимо, як війна перетворює невинну дівчину на щось інше, на когось, хто здатен на вчинки, про які раніше навіть подумати не міг би. І найстрашніше — це відчуття, що на її місці кожен з нас міг би піти тим самим шляхом.

У "Пів війни" немає чорного і білого. Тут усі персонажі — як реальні люди з їхніми страхами, бажаннями і помилками. Спершу ти захоплюєшся героєм, а потім — відчуваєш до нього відразу. І це робить книгу такою... справжньою.

«Ось яким ти виходиш з війни (якщо виходиш із неї живим): голодним, зболеним, самотнім і з купою жалів аж по маківку».

Заключна книга серії про Потрощене море гідно завершила, напевно, найкращу фентезі-історію з прочитаних за останні 2-4 роки (не те щоб я читала багато фентезі в останні роки). Цікавий світ, дуже добре структурований сюжет, добре прописані персонажі - все це як було, так і залишилося присутнім в кожній книзі серії.
Джо Аберкромбі пише фентезі, що бере натхнення у середньовіччі: суворе, про владу і кров; я ж полюбляю своє фентезі футуристичним і з акцентом на моральних дилемах. Можливо, тому саме ця, більш легка підліткова серія добре мені зайшла - вона не перевантажена деталями та інтригами.

Не дивлячись на те, що моє ставлення до персонажів було здебільш поважливо-нейтральним, без емоційної прив‘язаності, яку я зазвичай розвиваю з героями моїх найулюбленіших світів і творів, я з цікавістю слідкувала за шляхом кожного з героїв серії. Братерство, кохання, інтриги, страх і горе - все це довелося пережити разом з ними.

В заключній частині події розвиваються дуже динамічно, навіть іноді зашвидко для мене. Інколи здавалось, що від вдвічі більшого об‘єму «Пів війни»тільки б виграла.

Втім, всі книги серії досить лаконічні, вони не розливаються довгими описанням краєвидів, екскурсами в історію світу та розкриттям героїв через побут. Це не завадило мені відмітити для себе декілька дотепних цитат - автор стріляє прицільно.

Нарешті дуже цікаво була зображена історія цього світу у вигляді ельфів, які колись кинули виклик богу. Читачу не наводять пряму відповідь, але, як на мене, дають достатню кількість чітких вказівок, щоб здогадатися, хто і що сталося в цьому світі. І це відлуння, напевно, найелегантніший момент всієї історії.

Фінал історії Потрощеного моря випромінює письменницький досвід автора - він чіткий, зрозумілий, і при цьому утримує увагу читача до останнього речення. Водночас Джо чітко доносить думку, що ніщо не закінчено. Ніщо не може бути закінчено. Завжди будуть війни, і все, шо ти можеш зробити, це бути обачним і готуватися.


P.S. Окрема подяка за якість видання. Наскільки ж приємно читати книгу, яка легко розкривається на будь-якій сторінці! Відступи, папір, вага, шрифти, не кажучи вже про ілюстрації - все це додавало тільки приємностей під час читання.

Цей жанр я називаю "жорстоке фентезі".
Як можна здогадатися з назви, це роман про помсту. Вона була професійною вбивцею та грабіжницею, але кілька владних чоловіків зрадили та познущалися з неї. Вона вижила і, тепер, на кожного з них чекає покарання. Битви, різноманітні страти, секс, зрада - це те, чим наповнений сюжет цієї книги. Ще одна особливість цієї книги - відсутні позитивні герої, хоча деякі з них і викликали, щось схоже на співчуття.
От за, що я люблю всесвіт "Першого закону", так це те, як автор чудово описує героїв. Здається враження, наче ти не книжку читаєш, а дивишся фільм.
Хоч в цьому повинні й згадуються деякі герої з трилогії "Перший закон", його можна читати, як окрему книгу.

🗡️ «Коли маєш якусь проблему, краще її взяти і вирішити, аніж потім усе життя боятись»

🗡️ «Більшість людей удари ламають, але трапляються такі екземпляри, кого вони гартують»

🗡️ «Без страху не буває відваги»

🗡️ «Історія встелена трупами хороших людей»

Ну ось і я нарешті дійшла до творчості Джо Аберкромбі та його «Першого закону». І дарма стільки відкладала, думаючи, що мені не сподобається. «На лезі клинка» стала для мене відкриттям з категорії «ось нарешті воно - те темне фентезі, яке мені сподобалось».

І якщо на перших сторінках історія розповідалась відносно повільно, то останні я вже читала не зупиняючись, на одному подиху. Хотілося швидше дізнатися, що ж чекає на наших головних героїв далі.

Оскільки це перша частина, то закономірно, що вона знайомить нас з фентезійним світом, його персонажами та допомагає зануритися у цю атмосферу.

Цю книгу можна вважати вступом, але дуже гарним і насиченим подіями вступом. Вона готує нас до епічної боротьби добра зі злом, знайомить з персонажами, які мають зіграти головну роль у цій історії.

Це як пазл, який збираєш шматочок за шматочком, щоб побачити всю картинку цілісно.

Що мені сподобалось? Однозначно, головні герої та створений всесвіт. І головні, і другорядні персонажі живі, з власним характером та історією, і їм дійсно віриш. Нескладно знайти собі улюбленця, і варіантів досить багато: Ґлокта, Баяз, Лоґен, Ферро, Джезаль. Вибір є і на будь-який смак!

Напочатку я виділила для себе Ґлокту - чудовий негативний персонаж з купою вад, який поступово розкривається. До нього відчуваєш спектр емоцій 🔥

Проте, дочитавши цю книгу до кінця, моїм улюбленцем став Баяз. Маг з неймовірною силою, гарним гумором та, судячи з описів, непоганим тілом 😈 він не ідеальний, в нього є свої слабкі сторони та купа таємниць. Дуже сподіваюсь, що в наступних книгах він розкриється ще більше.

Книгу однозначно рекомендую. З нею ви будете сміятися, хвилюватися за персонажів, обурюватися, радіти та просто насолоджуватися крутезною історією.

Дану книгу прочитав уже вдруге, що вже є показником інтересу до неї). Аберкромбі продовжує проводити нас цікавими сюжетними лініями подій, що відбуваються у всесвіті Земного кола. Дану книгу можна читати самостійно, без прив'язки до попередніх книг, вона має закінчену сюжетну лінію. У книзі є все за що любимо Аберкромбі : бруд та любов, битви та смішні історії у виконанні Нікомо Коски. Рекомендую!

Ось і позаду друга частина трилогії Першого закону 🙈

Це була дуже цікава мандрівка, і, якщо чесно, ця частина мені сподобалася навіть більше 😍

А так як я люблю пригоди, коли персонажі довго кудись йдуть (і б'ються) і оці всі труднощі, які їх переслідують, то можна з впевненістю сказати, що найбільше мені сподобалися лінії Лоґена й Шукача 😁 Хоча Ґлокта не відставав від них (хєхє), бо його лінія теж дуже цікава, і мені сподобалися деякі повороти, так що Ґлокта розкрився з нової сторони для мене 😁

Подій тут було дуже багато і, звісно ж, тут було доволі багато моментів із війною, які дуже відгукувались, і я могла дуже легко проводити паралелі (за що я люблю фентезі з битвами й війнами — паралелей там дофіга 😍)

І головний плот-твіст виявився не таким неочікуваним для мене, бо я чомусь почала то підозрювати якраз ближче до розв'язки, хоча, мабуть, то було цілком очікувано 😅

І мені вже дуже цікаво, як герої будуть викручуватися в заключній частині трилогії 😁 Особливо мені цікаві лінії Баяза, Лоґена й Шукача, бо там 100% має бути щось дуже круте (якщо ні, то я розчаруюсь) 👀

Аберкромбі все ще на висоті, і мені дуже подобається, як він пише й прописує персонажів, я в захваті, ну чесно 😍

Раджу цей цикл тим, хто любить фентезі, вам сподобається, повірте мені 😏