Джон Едвард Вільямс

Раніше я відносила себе до більш оптимістичних нігілістів - немає сенсу, тож створимо його і насолоджуватимемось життям, все таке. Але після цієї книги, філософія нігілізму метафізична та екзистенційна набувають зовсім інших фарб. Ну, моя помилка - читати Стоунера вже під час зародження екзистенційної кризи. Після прочитання я просто вирячилась у вікно на довгий час, та навіть не зрозуміла, чи то я мислила, чи то ні. Цей шмат життя дався мені складніше ніж очікувалось. Тепер розумію, чому книгу так позитивно сприймають

Анонім

Це було дивно. Сухо, відсторонено, у форматі "народився / жив / помер", максимально знехудожнено [є таке слово?] та безОбразно. Хоча у романі є багато такого, що я люблю: криза сімейних стосунків, елементи сімейної саги [точніше, життєпис однієї родини], стосунки між батьками та дітьми, різні драми. Я довго намагалась придумати порівняння своєму враженню, щоб ви могли його відчути. З цієї історії ніби взяли і викинули будь-який натяк на художність, але вона така, що могла би зачепити: звичайне життя звичайної людини, котра просто жила і кимось була. Але мені дуже складно відчувати такий текст, так ніби я їм пісну страву.

Анонім

Перед тим, як починати читати роман «Стоунер» американсього письменника Джона Вільямса, я не ознайомлювалася з відгуками та оглядами. І це було дуже правильним рішенням, тому що я змогла повністю зануритися в цю історію та провідчувати її💭 «Стоунер» – це історія життя університетського викладача Вільяма Стоунера. На сторінках книги ми знайомимося з його дитинством, батьками, першими сумнівами щодо майбутного. Це книга про невтомну працю, прагнення щастя та мрій про кохання. Мені дуже сподобалося, як автор поділився з нами історією життя головного героя. Тут ми бачимо його молодість, зародження дружби й кохання, перші сумніви щодо власних рішень та те, як він обирав свій професійний шлях у житті. Вільяма Стоунера показали нам емоційним, відданим і мудрим. І саме образ нашого головного героя робить цю книгу такою чудовою! • Вільяму Стоунеру майбутнє ввижалося яскравим, певним і незмінним. Він бачив його не як потік подій, змін і потенційності, а як територію перед ним, яка чекала, щоб він її дослідив. Він бачив його як велику університетську бібліотеку, для якої можна було побудувати нові крила, до якої можна було додати нові книжки і з якої можна було забрати старі, в той час як її справжня природа залишалася цілком незмінною. Він вбачав майбутнє в установі, якій себе присвятив і яку так погано собі уявляв; він розумів, що змінюватиметься у тому майбутньому, але бачив саме майбутнє як інструмент змін, а не його об’єкт. • Війна не просто вбиває декілька тисяч чи сотень молодих людей. Вона вбиває щось у народі, що не можна ніколи повернути. • Особа, яку людина любить уперше, не є особою, яку людина любить востаннє, і що любов – це не кінець, а процес, в якому одна людина намагається пізнати іншу.

Анонім