Перший раз прочитала в далекій юності. Текст, сюжет сподобалися, але то все... А не так давно дивилася історію вбивці Джона Ленона і мені захотілося зрозуміти, чому він казав, що на це вбивство його спонукала саме книга Ловець у житі... Хто не читав, краще не читайте цього відгуку? Хоча, мені здається, для незнайомих з книгою, я тільки ще більше нароблю плутанини? Перше, на що треба вважати під час читання роману, це тяжкі часи, які переживала Америка, і в які був написаний роман (1951 рік). Війни, революції, нестабільність : економічна, психологічна, політична, соціальна. Головний герой Голден Колфілд є підлітком 17 років. І ніби в нього повинно бути все добре, бо він, не з бідної родини (має достатньо кишенькових грошей, якісний одяг, вчиться в приватних школах, водить дівчин по ресторанах). Але хлопець страшенно самотній, психологічно травмований і немає біля себе дорослої людини, яка б допомогла йому порадою. Голден не вірить у дорослий світ, вважає його штучним і брехливим. За думкою Голдена дорослі нічого не роблять щиро, тільки прикидаються, строять з себе розумників, прикидаються крутими і брешуть. Він не вірить навіть своїм батькам, судячи з його оповіді: - батько є адвокатом, але чи професіоналізм батька в тому, що він дуже хоче робити добрі справи, чи в тому, що він хоче мати як найбільшу матеріальну вигоду?.. - мати - самозакохана егоїстка?... Хлопець дуже любив і довіряв своїм старшим братам, але: - один трагічно загинув і це дуже травмувало психіку Голдена; - другий талановитий, але (на думку головного героя!) замість просто писати книжки він виїхав до найпідступнішого, найбрехливішого місця на планеті, до Hollywood, і цим зрадив молодшого брата. Вчитися Колфілд не хоче, бо не має цілі в житті, не розуміє ким би хотів бути. А ще він дуже і дуже нерішучий. В кожній ситуації, що підлітку не подобається, він не протидіє, а тому або битий, або принижений. Голден малює в уяві, як би він повівся в ситуації, але не діє. Від цього не відчуває впевненості в собі, а іноді навіть йому бридко від самого себе. І ось весь цей букет: недосвідченість, неосвіченість, безцільність, дитяча травма, зневіра в дорослому житті, неможливість бути щасливим, самотність, безпорадність, нездатність відділити добре від злого, загорнутий у фолію протесту, несприйняття навколишнього світу, штовхає його на якийсь вчинок заради протесту. І, враховуючи нерішучість хлопця, він знаходить тільки один такий собі вихід: зникнути, покинути ціле своє оточення. Але не самогубство! Він планує заїхати деінде, прикинуться глухонімим, знайти працю і жити десь під лісом в халупі. Такий собі протест??‍♀️ АЛЕ!!! НА ЩАСТЯ він мав ще молодшу сестричку, в якій, сам не розуміючи, знайшов сенс життя? Не хочу вже спойлерить повністю, тому не пишу як саме! Висновок: якби батьки приділяли уваги дитині, зрозуміли що щось до холери ясної у хлопця з психічним станом, походили з ним до психотерапевта, то з підлітка вийшли б люди! Голден мені сподобався, як особистість: він має свою оригінальність, розвинуту логіку, багато читає і в майбутньому міг би стати видатним письменником або мандрівником - оглядачем! P.S.: шкода, що Лео Ді Капріо вже не хлопчик! Персонаж писаний під нього 100%: емоційні хуставки, бунт, сльози! Так і пройшов мені від початку і до кінця книги перед очима Лео - Голден! Шкода? P.S.: Вбивця Джона Ленона скоріше за все вирішив не просто собі вигадати щось, а й здійснити в реалі! Невдаха ніби покарав нещирий Світ успіху, любові і достатку, позбавивши його знаменитої постаті...

Нє, не мій автор повністю. Ні "Ловець", ні "Френні", ні дев'ять оповідань, НІЧОГО не пробудило у мене всередині бодай щось. Можливо, для свого часу це було сміливо, але нехай ця класика залишиться класикою десь там

Слово «каналія» так часто повторюється у цьому творі, що в грі на випивання всі б напились, мабуть, вже до тридцятої сторінки) Причому, головний герой Голден Колфілд позначує цим словом майже всіх людей у своїх спогадах, від своєї любої молодшої сестрички Фібі до якогось ліфтера Маркуса, якого він обʼєктивно зненавидів (але його ненависть недовга, памʼятаємо). Класний роман, для мене він чомусь асоціюється з літом, хоча події відбуваються в передріздвяному Нью-Йорку. Може, тому, що вперше я читала його ще десь двадцять років тому у Криму? Ми компанією знімали дім в Симеізі і на поличках хазяїв будинку я знайшла собі таке чтиво. Сподобалось тоді, сподобалось і зараз. Я розумію Голдена, як мені здається, розумію його витівки, нерозумні та нелогічні дії, не засуджую, не виправдовую, а просто розумію, чому він так поводився і чому інші його не розуміли. Тому, мабуть, цей роман і є таким досі обговорюваним, він не дає відповідей, хто прав, а хто винен, кожен знайде щось своє, а комусь взагалі не зайде, і це нормально. Для мене він передусім про самотність, таку щільну, що її можна намацати руками і ніяка мисливська шапка не зможе її приховати.

Мабуть, я так і не зрозумів найвідоміше творіння Селінджера, хоча і розумію, що на той час це було щось "проривне". Тому вирішив спробувати його інші твори. І нічого не змінилось. На жаль, я не розумію автора — це не моє

Що буде з дитиною, якщо не говорити з нею/ним, не чути і не помічати всіх тих сигналів? Можливо продовження історії героя можна передбачити прочитавши "над зозуленим гніздом" к.кізі. Адже в той час лікувати бралися частіше ніж говорити. якщо додати такі популярні нині "тропи" і "тригери" до опису як то темна академія, шкільне насилля, булінг, птср, стає зрозумілим що твір не втратить своєї актуальності і кожне покоління з подивом впізнає себе.

Селінджер майстерно передає дитячу вразливість, дорослу розгубленість і той особливий смуток повсякденного життя, який знайомий кожному. Це не просто дев’ять історій — це дев’ять емоційних станів, які зачіпають по-справжньому. Раджу тим, хто любить літературу не для сюжету, а для душі.

«Якщо дівчина приходить на побачення красива - хто засмутиться, що вона запізнилася? Ніхто!» Головного героя вкотре було виключено зі школи і тепер він намагається знайти своє місце в житті. Від'їзд у велике місто, де його не зможуть знайти батьки, здається йому найкращим виходом із ситуації. Хлопцю нудно, і він вирушає на пошуки пригод. Під час своєї подорожі він зустрічає знайомих і заводить нові знайомства. Проте ці персонажі — це лише погляд героя на світ. Голден — нарцис із дуже низькою самооцінкою. Він називає себе боягузом, і це виливається у його ненависть до миру та пасивну агресію. Його поведінка завдає біль оточуючим, оскільки він свідомо завдає їм психологічної шкоди, не маючи змоги відстояти свої межі фізично. Цей текст написаний від імені підлітка, що у важкій стадії перехідного віку. Автор дуже добре описує внутрішній світ головного героя. У Голдена постійно виникають ідеї, які не просто нерозумні, а здебільшого з'явилися на емоціях. Він постійно шукає людину, яка не дратуватиме її, розумного співрозмовника, який її розуміє. Однак таких людей він, на жаль, не знаходить. Такий явний егоїстичний головний герой змушує замислитися над тим, як допомогти собі поглянути на себе зі сторони чи зрозуміти своїх знайомих. Один із моїх улюблених творів. Не розумію негативних коментарів на нього. Багато разів вже перечитала і ще буду перечитувати. Раджу

"Дев'ять оповідань"...дев'ять історій, вирваних з життя... Дев'ять розповідей, що несуть в собі любов, таку тягучу тугу, подекуди смуток, внутрішні страхи, якесь відчуття невідворотності. Я десь читала, що Селінджер писав ці оповідання за принципами санскритської поетики. Але на тому я не знаюся, а отже, просто скажу, що деякі з них мені спочатку були незрозумілими...настільки, що поверталась до них кілька разів. Та кожне є напрочуд легким для прочитання і, безперечно, залишає по собі сліди десь в голові та серці.