Це книжка, в яку заходиш, як у справжній дім. Повільно, з трепетом, ніби боїшся потривожити чиюсь пам’ять. «Будинок» Дж. Патріка Льюїса — не казка, не історія, не просто картинка. Це ціле життя, втиснуте в 64 сторінки. Цілий світ — у кожному розвороті. Ми стежимо за історією одного будинку, який стоїть самотньо посеред лісу. Рік за роком, від 1900-го до наших днів, змінюється не лише дім, а й усе навколо: сад, вулиця, світ. Тут народжуються діти, святкують весілля, проводжають в інший світ. Потім — тиша. І новий початок. Той самий дім, але вже інший. Ілюстрації Роберто Інноченті — як документальні кадри. Їх хочеться розглядати довго і детально. Помічати, як виноград перетворюється на бетон, як дитяча іграшка зникає зі столу. Як життя зароджується і минає. Тексту небагато, але він перегукується з малюнками — тихо, майже пошепки. «Будинок» — не зовсім дитяча історія. Це про втрати й відродження, про плин часу, що стирає обриси, але не сенс. І хоч останні сторінки лишають післясмак суму — дім уже не той, але ж він живе. Як і пам’ять. Як і ми. Я закрила цю книгу, як зачиняють двері в старому будинку, до якого ще колись хочеться повернутись.

Просто чудова книжка з єдиним віршем, але який про життя. Існування будинку протягом століття. Як будували, росли там діти, потім залишали його, з'являлися нові покоління. За роки там були і життя, і смерть, і війни, і мир, і радість, і щастя. Просто неймовірні детальні ілюстрації Роберто Інноченті, лауреата премії Андерсена - головної відзнаки в галузі дитячої літератури. Книжка може бути як віммельбух від найменшого віку. Найсумніша історія, але з надією на світле майбутнє. Прекрасна.