Цікаво перегукується обкладинка з наповненням книги
Ця книга не для кожного. Попередимо одразу. На різних етапах читання вам доведеться про це згадати. Окей, все, можна продовжувати. Мені було важко передусім тому, що дуже багато (аж трошки до нудоти) повторюється одна й та сама ситуація - коли чоловік Роуз знаходить біля її ліжка вітаміни, що вона не приймає, і одразу після цього починається гидотний "розбір польотів", через який кількарічний шлюб руйнується в будь-якому випадку. Від самого моменту, як Люк узяв у руки ту бляшанку. Те, що відбувається потім в усіх дев'яти сценаріях - затишшя перед або вибухом, або своєрідним катарсисом, після якого настає спокій. Різниця в тому, що в кількох випадках дитина з'являється, а в решті - ні. Здавалося б. Тому що дитина в Роуз з'являється У БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ, всиновлена чи та, що ввійшла в сім'ю разом з новим чоловіком, і це ставить питання: чи дійсно ця книжка показує, що є альтернативні шляхи? Чи нотка "перебіситься, все одно захоче" тут таки теж присутня? Попри те, я виписувала з цієї книги цілі абзаци цитат, а батьки професорки, попри те, що не знали інакшого життя, окрім чисто традиційного інституту сім'ї, врешті прийняли дочку такою, як вона є. Але в реальності це радше виняток, ніж щасливий кінець. Це було видно навіть із того, як уперто моя бабуся називала головну героїню егоїсткою, коли я зачитувала їй уривки із різних розділів. А ще мушу сказати, що чоловік Роуз - залежно від розділу обираємо статус паскудності - все-таки не єдина у книзі людина з недоліками тут. Сама Роуз - теж далеко не свята, тому що (нагадаю) у зраді винен тільки зрадник. Іноді мені було й відверто неприємно читати її роздуми щодо дочки, чоловіка чи коханця. Так само й мати Роуз, поки не прийняла її: бачити, що дочка у відчаї, бо завагітніла, але водночас чи не стрибати з радощів через цю саму причину. Книга, як я й сказала, сучасна, не для всякого і навіть не вповні висловлює те, заради чого, як на мене, її й варто було писати, але принаймні однієї речі вона точно навчити може. Подумати перед тим, чи хочеш ти дитину, потрібно не десять, а ДВАДЦЯТЬ разів. І ніколи в процесі нікому не догоджати.
Інтелектуальний і емоційно точний роман про вибір, який формує життя жінки. Через альтернативні сценарії долі авторка тонко досліджує материнство, партнерство та право залишатися вірною собі. Книга змушує замислитися над тиском очікувань і наслідками навіть найменших рішень, не пропонуючи простих відповідей.
Недарма я так хотіла прочитати цю книгу! Чудова щемка історія! В першу чергу для жінок і про жінок. Про материнство, та різне відношення до нього. Життя з дітьми, без дітей, складнощі шлюбу, відносини між чоловіком і дружиною, вплив рідних на подружжя.. Завдяки стільком життям Роуз, ми бачимо різні варіанти розвитку подій, абсолютно різні якби. Бачимо складний вибір, роздуми, сумніви, страхи головної героїні в кожному з життів. Та наслідки.. Мене так потішили певні люди, які зустрічалися в цих життях Роуз. Вони впліталися в ці життя за різних обставин, але були присутні знов і знов, наче неможливо було не зустрітися?? Чудово, що у Роуз було стільки підтримки з боку батьків, друзів? Без засудження, непотрібних порад, тиску. Просто надійне плече. Не з усіма вчинками Роуз я погоджувалася у деяких її життях. Бо вони подекуди прям болючі❤️? Але саме таким чином авторка показує, що буває коли слухаєш не себе, а когось. І виявляється, що доволі давно.. Після прочитання книги замислюєшся дійсно над багатьма речами?
Продумана історія про пошук себе та свободу робити власний вибір. Авторка показує, як одне рішення може змінити ціле життя, а дев’ять можливих шляхів Роуз створюють об’ємний портрет жінки, яка намагається бути чесною із собою попри тиск суспільства й близьких.
✨ мультивсесвіт материнства, право на "ні" і життя, яке могло б статися (але чи мало б?). ? о, це вічне і улюблене питання всіх сторонніх глядачів, яке хоча б раз в житті чула кожна жінка: «а коли діточки?», «часікі-то тікають», «хто ж стакан води подасть?». я чула їх сотню разів від дуже різних людей, думаю, ви теж, тому ця історія не просто зайшла, а відгукнулася десь на глибинному рівні. я прекрасно розумію страхи головної героїні, її бажання і оцей тиск, коли твоє тіло раптом стає предметом суспільного обговорення. ? зав'язка здається простою, але структура тут — головний діамант. усе починається зі сварки через баночку вітамінів. Роуз ніколи не хотіла дітей, це була її чітка позиція. її ж чоловік Люк раптом передумав і тепер одержимий ідеєю батьківства. і тут реальність розколюється: ми бачимо дев'ять різних версій життя однієї жінки. в одному вона здається і п'є вітаміни. в іншому — зраджує собі, щоб зберегти шлюб [спойлер: погана ідея]. це такий собі ефект метелика, тільки замість розмаху крил — тест на вагітність. ? зазвичай у відгуках я пишу про атмосферу книги, але тут мені стало важко. бо це як зазирнути у калейдоскоп, де скельця ті самі, але візерунки щоразу складаються по-іншому. це камерна, інтимна, іноді задушлива драма, де головне поле битви — власна кухня і власна голова. дуже люблю роздумувати про різні варіанти власного життя, тому особисто мені ідея показати різні «а що, якби» дуже зайшла. при цьому авторка залишилася в одній площині ключової теми: бажання і рішення, які приймає лише жінка щодо свого тіла і свого життя. іноді читати це боляче, ніби дивишся на власні сумніви під мікроскопом. ? а ще авторка майстерно грає з повторами. фрази, які в одному житті звучать як прокляття, в іншому стають благословенням. це трохи нагадує «Життя після життя» Кейт Аткінсон, але у більш побутовому, реалістичному сеттингу. хоча тут маю відзначити, що часом я плуталася в життях - про яку саме Роуз йдеться саме зараз? але в процесі втягуєшся і починаєш вирізняти безпомилково. ? тема роману лежить на поверхні: - право на вибір: чи робить відмова від материнства жінку неповноцінною? (відповідь авторки чітка, і вона мені подобається); - компроміс та його ілюзія. чи можна піти на поступки в такому питанні і не втратити себе? - як розібратися в усіх своїх ідентичностях: науковиця, дружина, донька чи потенційна матір? ? плюси (на мою думку): - концепція 9 життів реалізована круто, але на початку я трохи плуталася у життях; - чесність. Роуз не ідеальна, як і всі ми. її сумніви будуть зрозумілі багатьом чайлдфрі (і не тільки) жінкам; - дуже реалістичний чоловік (відвикаєш від такого, читаючи тільки фентезі ?). часом хотілося стукнути його чимось важким. ⚠️ мінуси (їх зовсім небагато): - через специфіку жанру є певна повторюваність, деякі діалоги читаєш кілька разів у різних варіаціях, і це може втомлювати; - фінал у деяких лініях здався трохи розмитим, хоча загальний меседж зчитується чітко. ? це сильна, феміністична проза про те, що будь-який вибір має ціну. книга однозначно для тих, хто любить рефлексувати над темою «як склалося б життя, якби я повернула не туди». загалом часом виникало відчуття, що ти в кімнаті з дзеркальними стінами: куди не кинь оком — всюди ти, але скрізь різна, і в кожному відображенні ти наче трохи не справжня. мої сміливі 4.5/5 за те, що авторка не побоялася говорити про незручне. і нагадування всім нам: наші «часікі» — це наша особиста справа.
«Дев’ять життів Роуз Наполітано» — книга не про правильні рішення, а про можливість обирати. Авторка не нав’язує відповіді, натомість показує дев’ять альтернативних сценаріїв життя однієї жінки — з різними виборами, наслідками, болем і надією. Це роман, який змушує зупинитися й подумати: «А як би могло бути в мене?»
Котолог