Діана Сеттерфілд

Мені дуже сподобалася книга «Тринадцята казка». Вона цікава, трохи загадкова і дуже емоційна. Читаючи її, хочеться дізнатися, що станеться далі, бо історія сповнена таємниць і несподіванок. Особливо вразили сімейні події з минулого, які змінюють життя героїв. Це не просто казка — це глибока історія про правду, памʼять і силу слова. Книга змушує задуматися і надовго залишається в памʼяті.

Ця книга дуже довго була в моєму віш-листі, але-але…😅
Ніби і сюжет цікавий, але вона дуже повільно і якось важко мені йшла, а місцями я просто засинала через декілька сторінок. Хоча я думала, що вона буде з розряду книг, які не можеш відкласти до другої ночі.
Можливо, наслухавшись виключно позитивних відгуків про «Тринадцяту казку», я занадто багато від неї очікувала; а, можливо, ми просто «не сконектилися» з авторкою. Проте майже всі персонажі мене дратували, як і манера письменниці «переливати з пустого в порожнє» і писати одне і те ж десятьма різними реченнями.

Все ж розвʼязка виявилась хоч і не шокуючою, але достатньо цікавою. Після закінчення не залишилось питань і інтриг, які змушують повертатись подумки до сюжету.
Книга в цілому непогана, але «на один раз» для мене🤷🏼‍♀️

Початок трохи нагадує «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо», оскільки завʼязка по суті та сама: знаменита жінка в похилому віці наймає біографиню, яка напише її історію. Але ця схожість швидко зникає, тому перейматися не варто 😊

Сама ж історія виявляється доволі заплутаною, з багатьма секретами та «скелетами в шафах». Про щось авторка дозволяє нам здогадатися самим, але було й кілька класних дуже несподіваних твістів.

Трошки містично і доволі захопливо. Знімаю бал за трохи нудний початок, але потім усе стає цікаво 😅

Книжка про любов до читання, любов до книг, історій, життя. Дуже тепла, як какао біля каміну з пледом.
Але тут є і майже детективна лінія, фінальний твіст я не розгадала.
А ще порадував приємний фемінізм авторки, який врівноважує несправедливість часів, що їх вона змальовує, до жінок.
Нео-готичний роман, такий затишний і зворушливий, наскрізь британський. З усіма цими маєтками, коридорами, садами, лабіринтами, привидами, тайнами й недомовками.
Наприкінці навіть змусив плакати, в саме серденько.

готичний, дуже похмурий і дуже дивний роман який змушує напружувати всі частинки мозку і вмикати внутрішнього мінідетектива аби якомога швидше розгадати загадку тринадцятої казки. та крім живої атмосфери в цій книзі є ще безліч гарних цитат і така шалена любов до книжок що тягнеться крізь весь сюжет, що з перших сторінок ця історія захоплює своєю естетикою.

сюжет розповідає про дівчину що з дитинства жила у книжкових світах (буквально, бо жила у букіністичному магазинчику яким володіє її батько), писала невелички статті про письменників і читала романи 19-20 сторічь. і одного дня їй прийшло запрошення — взяти інтерв'ю у найвідомішої письменниці сучасності віди вінтер, яка славиться своєю закритістю і таємничістю. вивчаючи всі її твори вона знаходить книжку що має назву "тринадцята казка", це своєрідний дарк-ретелінг відомих всім казок. от тільки невідомо, чому у книжці казок всього 12. це питання стає вирішальним пунктом у прийнятті рішення і дівчина відправляється у маєток письменниці аби дізнатись загадку минулого і весь сюжет 13 казки, яка так і не була написана.

я поринула у готичність і красу слогу буквально з першого речення. описи зачаровували, події дивували, персонажі виводили на дивні і суперечливі емоції, сюжет шокував з кожним разом все більше. місцями роман з просто похмуро-реального сприймався більш містичним, незрозумілим, заплутаним. та є і мінуси. головний з них (особисто для мене) — кінець, а ще легковажність головної героїні яка важливі і доленосні (в прямому сенсі слова) секрети розповідала першому ліпшому.

книга дійсно гарна, і мені здається любителям дарк академії вона сподобається, але після прочитання вона не викликає щирого захоплення і бажання перечитати чи більше дослідити всі дрібниці сюжету, томуу

Тринадцята казка стала дуже суперечливою історією, не можу сказати, що це було погано, але й не можу стверджувати, що це було добре. Едине, що я можу відзначити як вау - то це атмосфера якогось лютого жаху та напруження, слова були настільки влучно підібрані, що моментами мене аж нудило від описаного.
Половина персонажів історії - настільки огидні, що їм просто неможливо співчувати, навіть коли це б здавалося логічно. Усе, що відбувалося у минулому Віди Вінтер - наче бінго з найтрешовіших ситуацій, які тільки могли статися у житті людини.

Перша половина книги давалися мені дуже важко і я читала її годинами, з максимально низькою швидкістю та постійно відволікаючись  - було одночасно і трохи цікаво і що станеться далі і тааааак нудно. Решту я проковтнула десь дні за три з неймовірною швидкістю, бо ця готична атмосфера все ж поглинула мене.

Мабуть, час, коли ця книга запала б мені до душі,  вже минув, бо у підлітковому віці я чогось свідомо уникала її, а зараз магія спрацювала на мене не у повній мірі, здавалася фальшифою та навіть трохи зайвою. Хотілося б більшого розкриття історії самої Маргарет, бо все, що було пов’язане саме з нею, їх з сестрою історія, була наче придумана в останні секунди, щоб позакривати дірки. Дуже неоднозначні відчуття полишила Тринадцята казка, 7/10.

Якщо коротко, то я оцінила цю книгу на 7/10. Але все по порядку 😄

Багато хто каже, що «Тринадцята казка» схожа на «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо» Початок книги мені дійсно був схожий, але то було тільки напочатку. Адже загальна атмосфера книг дуже відрізняється одна від одної.

«Тринадцята казка» для мене має досить похмуру та навіть трохи моторошну атмосферу. Ця історія оповита загадками та таємницями. А все це відбувається в досить моторошних, як на мене, декораціях

Щодо сюжету, то я не прониклася цією історією. Книга в мене не викликала бурхливих емоцій. Але це зовсім не означає, що книга погана. Я оцінюю книги опираючись суто на отриманих емоціях. Але, нажаль, «Тринадцята казка» мені цих емоцій не подарувала. Можливо, я взяла її читати просто не в той час, не вгадала з настроєм

Але сама історія досить непогана. Багато кому ця книга дуже подобається і це дуже круто)

⠀
Колись я прочитала «Тринадцяту казку» — і то була любов. Тож чогось подібного очікувала і від «Беллман і Блек», проте не склалось, як гадалось.
⠀
Книга і непогана, але й нехороша. Нейтральна. Не захопила, але й не шкодую, що прочитала.
⠀
Я очікувала, що ось-ось має в ній щось таке статися, що переверне все з ніг на голову. Але, перегорнувши навіть останню сторінку, я нічого такого не відчула.
⠀
Це історія про Вільяма. У дитинстві він із рогатки вбив грака. Минуть роки, він усе забуде, а його життя почне набирати обертів — родина, бізнес, хороші прибутки. Та раптом одне за одним починають помирати його рідні й близькі. Беллман може втратити найцінніше і щоб це не сталось, він «укладає угоду» із таємничим Блеком, наслідком якої є створення моторошного бізнесу — «Беллман і Блек».
⠀
У книзі багато йдеться про смерть, вона практично оточує головного героя і є основою історії. А ще — багато граків (з цього починається історія, ними вона й закінчується), але, чесно кажучи, я не дуже зрозуміла, що авторка цим хотіла сказати. Може, це була містична складова, а може — просто ці птахи асоціюються зі смертю — і це мало б додати більше атмосфери, краще занурити.
⠀
Для мене це була просто історія чоловіка, який любив багато працювати. Так багато, що й не помітив, коли сам став клієнтом своєї ж компанії. А проте першу половину життя він прожив не так і погано. От і все. Очікувала більше містики, таємниць, загадок, чогось, що змусило б задуматися. Може, просто не змогла перейнятися на 100% історією.
⠀
З плюсів — приємний текст, легко читається. А ще завдяки коротким розділам книга доволі динамічна. Атмосфера сподобалась, вона вийшла доволі гнітюча. Було відчуття, що от-от має щось статися, що от-от те вбивство грака в дитинстві якось вплине на все, адже навіщо тоді граки постійно згадуються?
⠀
«Беллман і Блек» стала для мене менш цікава і слабша за «Тринадцяту казку».

Читала цю книгу дуже давно, але і до тепер пам'ятаю її сюжет і розв'язку. Вона варта того, щоб її хоч раз прочитати.

Ця книга ідеальна для осінніх вечорів. Вона в достатній мірі похмура та атмосферна; в ній є відома авторка Віда Вінтер та купа таємниць, які вона приховує. А ще в ній є дівчина - Маргарет Лі, яка працює в книгарні і саме її таємнича авторка обирає для написання біографії.

Події книги розгортаються в двох часових проміжках і обидва мали гачки, які створені тримати увагу. Що ж могло статися в таємничому маєтку, де росла авторка і що ховається у теперішньому за її яскравою зовнішністю? Чому близнючки з маєтку були такі дивні (читайте: моторошні) і що ж приховує сама Маргарет?

Я вже читала цю книгу майже десять років тому і тоді книга мене надзвичайно вразила. Але зараз, на жаль, великого захвату не виникло. І проблема навіть не в тому, що я пам'ятала основний сюжетний твіст, бо перечитувати детективи для мене справа не нова😅 (Привіт Аґаті Крісті🙌🏻). Тут справа в тому, що при повторному читанні деякі деталі здалися "притягнутими за вуха" або недорозкритими , наприклад історія самої Маргарет чи питання коли ж саме відбуваються події... Загалом такі нюанси не сильно вплинули на мою оцінку, бо це все ще захоплива та трошки моторошна історія про сімейні відносини і мені так само подобається стиль яким пише авторка, але шаленого захвату вже нема(

В будинку, що повнився трупами задушених слів, все потопало в подушках, килимах, і накидках. Здавалося, наче звуки - не бажанi гостi тут, а тканина всотує саму сутність мовлених слів…

Будинок ховав привидів і охороняв секрети, що вслід за господинею прийшли сюди з більш химерного і таємничого місця. Вони надто довго таїлися по закутках кімнат і коридорах памʼяті, обтяжуючи Віду все сильніше… І слова полилися на папір через чужу свідомість… Фрагменти її спогадів, біль, страхи нарешті сплелися в історію про мідноволосих близнючок, в їхню сімейну сагу, бо «Людське життя - не нитка, яку можна виокремити з мотузки, розрізняти і покласти для загального огляду. Родинне життя - це павутина. Не можливо доторкнутися до якоїсь її нитки, не змусивши при цьому вібрувати решту».

Це історія про любов і одержимість, всюдисущий занепад і проблески надії, дитячі травми і жахливих батьків, втрати, біль і привидів… Про будинок, який так і не зміг стати надійним прихистком…

Тут йдеться про містичну близькість близнюків; про батьків, для яких смерть однієї дитини важить більше ніж життя іншої; про нездорові стосунки; про ворожість до змін; про письменників і книжки…

Історія захоплива, затягує у вир емоцій і почуттів. Деякі моменти розбили моє серце, а інші - зігріли… Насолоджувалась і сюжетом, і стилем, і персонажами! Смакувала слова і власні роздуми, що вони в викликали в мені. Це одна з найкращих книг цього року…

Кілька цитат:

👯‍♀️«Людина настільки призвичаюється до власних жахів, що зовсім забуває про те враження, яке вони можуть справити на інших».

📚«Під обкладинками альманахів спочивали життя давно померлих людей, брутально спресовані у кілька жалюгідних байдужих рядків».

💭«Мовчання не є природним середовищем для історій. Історіям потрібні слова. Без слів вони стають хирлявими, починають хворіти і, зрештою, помирають. А потім їхні привиди переслідують вас».

🤐«В оселі, де є діти, таємниць бути не може».

Одного вечора у шинку "Лебідь", що на Темзі, з'явився ледь живий чоловік з мертвотно блідою дитиною на руках. За кілька годин, дівчинка, яку всі вважали мертвою розплющила очі.

Подружжя Вонів впізнають у ній свою зниклу доньку. Містер Армстронг вважатиме її своєю онукою, яку він жодного разу не бачив. Лілі Вайт, що живе у будинку кошикаря, усім казатиме, що це її молодша сестричка. Та й багато хто прикипить душею до 4-річної дівчинки, яка чомусь не розмовляє і часом дивно себе поводить. Хто ж вона насправді та звідки взялася?

Книга атмосферна, дещо містична, з детективними нотками. Початок захопливий, середина дуже пасивна і нуднувата, далі події знову активно розвиваються.
Сподобалося, як авторка майстерно описала річку, вона тут один з персонажів - я відчувала її холод, свіжість, глибину, силу, вона, мов жива істота.

Загалом, книга гарна, але не перечитуватиму.