Девід Мітчелл

«Тисяча осеней Якоба де Зута» - книга англійського автора Девіда Мітчелла, який відомий своєю незвичайною манерою письма та багатошаровими сюжетами. Певний час він жив в Японії, і це наклало певний відбиток на його творчість.

Це історія однієї жінки, яка потрапила в біду, та двох закоханих чоловіків, один з яких хоче поступитися іншому, щоб її врятувати.
І це лише одна з осеней молодого писаря Якоба де Зута на острові Дедзіма (штучному острові в Японії, де велася торгівля з європейцями).

Це складний багатошаровий роман про подолання розбіжностей між світами та культурами, корупцію та махінації, про любов та вибір, жорстокі реалії японського суспільства та політики.

Молодий писар Якоб де Зут прибуває в Японію, щоб заробити гроші та одружитись з багатою нареченою в Голландії. На Дедзімі він закохується в молоду дівчину, але їхні стосунки не мають майбутнього, адже японцям не можна мати романтичні стосунки з європейцями. Проте доля періодично зіштовхує їх одне з одним, але чи дозволить вона їм мати спільне «довго і щасливо»?

В цьому романі переплетено декілька ліній: на політичному фоні назріває конфлікт, а жахливий культ робить з жінками обурливі речі. Якоб де Зут вплутується в таку павутину, що здається, з неї неможливо розплутатись.

Сама концепція твору досить незвична: дуже довгий затяжний початок, в якому звертається увага на дрібний побут японців з детальними описами, історичне підґрунтя, а потім дуже стрімкий розвиток подій. Автор пише дуже цікаво, багато класних описів, поетична проза та влучний зміст.

Я б сказала, що ця книга схожа на якусь з тих страв, які спочатку здаються нам несмачними, а потім розумієш, що смакуєш і не можеш відірватися. До цих пір я не можу сказати, чи сподобалась мені книга. Вона залишила різні емоції:
• дрібку розчарування, адже я думала, що деякі вчинки героїв будуть іншими, і хоч я розуміла, що так буде правильно, та все ж мені було сумно
• захоплення деталізацією, адже я люблю азійські мотиви, тому тут можна цим насолодитись, а іноді й обуритись (адже в кожній країні є свої недоліки)
• здивування від вигадок, які майстерно оформив Мітчелл

Я почуваюсь обдуреною, адже спочатку я не могла зрозуміти, чому мені не вистачає динаміки, а потім, чому автор не написав ще хоча б 500 сторінок, бо я хочу ще.
Хитросплетіння долі, поступове наростання темпу, моральні принципи та безсилля перед системою, атмосферне напруження ближче до кінця, гідність та кохання — це все Тисяча осеней Якоба де Зута.

Найнеоднозначніший роман в моїй бібліотеці, який я люблю і водночас не знаю, що сказати.
Але дивна річ. Пройшов майже рік після того, як я його прочитала, але з моїх думок він так нікуди й не зник.

Книгу купила за рекомендацією Макса Кідрука в Тік Токи, книга шикарна.

"Дім на збіччі" залишив у мене змішані враження. Атмосфера напружена, а сюжет має цікаві моменти, проте деякі події здавалися передбачуваними, а персонажам бракувало глибини. Було кілька захопливих сцен, але часом історія розгорталася занадто повільно. Це непоганий вибір для тих, хто любить трилери з моторошною атмосферою, але мені чогось не вистачило, щоб повністю зануритися в книгу. 6 із 10.

Залишилися дещо суперечливі враження після прочитання: прочитала за добу, на одному диханні - тобто тримав сюжет добре і було непередбачувано. Разом з тим, не зрозуміла про що ця книга. Так наче автор вів мене кудись, вів, а потім каже "ми на місці", а я так і не зрозуміла чому там і що це? Декілька було цікавих думок про красу душі у кожній людині, про ціну життя і бажання бачити щось там, де його немає. Але деякі події були не кручені, іноді не зрозуміла хронологія. Мої очікування не справдилися. Якщо коротко, то ця книга про вічну боротьбу між добром і злом. Але якесь це зло дуже наробило біди і автор дав зрозуміти, що це не кінець.

Мікс жанрів і власна історія поверх базової розповіді про будинок в темному провулку, який затягує людей. Це трохи моторошна, трохи фентезійна, трохи трилерна і точно містична збірка оповідань, які тісно повʼязані між собою і події в яких відбуваються з різницею в 9 років щоразу.
Мітчелл дуже класно і реалістично прописує персонажів і за короткий час знайомства з кожним, ми вже знаємо їхні бажання і тривоги, минуле і теперішнє.
Книга написана класно, цікаво і дуже гарно.

Наскільки я розумію, «Тисяча осеней Якоба де Зута» і «Кістяні годинники» відбуваються в тому ж світі і більше розкривають світоустрій. Я їх ще не читала, але для мене це не було проблемою і не зовсім зрозумілими були лише деякі часточки на останніх десяти сторінках.

Чи хотіли ви отримати дар вічного життя разом з вічною молодістю, надприродними здібностями, можливістю подорожувати в найзатаєніші частини світу? Заманливо, чи не так? Та ще й пліч-о-пліч з тобою буде найдорожча для тебе людина, яка, як і ти, ніколи не помре.

Плата за це "невелика" - іноді доведеться забирати життя людей. Та ще й жити доведеться з усвідомленням того, що рано чи пізно на твою силу знайдеться протидія.

Адже все колись кінчається. Але близнюки Йона та Нора так не вважають.

Автор представляє їх нам самовпевненими, юнаками, що впиваються своєю силою. І це не дивлячись на поважний вік.

Події книги змінюють один одного лінійно, описуючи долі жертв близнюків, що потрапили в пастку. З кожним новим розділом нам представляється все більше подробиць з минулого близнюків. Також з кожним розділом світ Голодного будинку, побудований близнюками, стає дедалі тендітнішим.

Його межі розмиваються і ламаються перед зовнішнім світом, наближаючи головних лиходіїв до справедливої розплати.\

Книжка вийшла своєрідним місточком між іншими творами автора.

І сама ідея автора – побічно об'єднувати героїв та події з різних книг, мені подобається. Книга цікава, що й казати. Але, як і всі книги цього автора, вони на один раз.

Моїм очікуванням книга відповідала, дочитала її до кінця і інтерес до подій до кінця книги не слабшав.

Тому раджу

Купувала книгу не у котиків, але вирішила залишити відгук.

Абсолютно нудна книга.☹️😒
Начиталась відгуків і обкладинка гарна.
На обкладинці можна і закінчити.

Я все чекала коли ж буде щось моторошне і цікаве, не дочекалась😂
Після прочитання сиділа і дивилась на це з думкою, що такої тупості дуже давно не читала.
Єдине, мабуть, як сценарій для якогось мінісеріалу було б супер, якщо додати спецефекти. Але як книга, зовсім слабенько, ніби підліток писав твір в школі.
Не рекомендую.

Історія про паразитів, яких важко спіймати, але до лап яких легко потрапляєш сам.

Я зазвичай оминаю такого формату книги, бо не люблю окремі оповідання про різних персонажів. Але тут кожна історія логічно продовжує попередню, як і кінець стосується всіх попередніх розділів.

Легкий містичний горор. Персонажі різні і, незважаючи на невеликі об’єми кожного розділу, розкриваються добре.
За кожного переживаєш і сподіваєшся, що ось цей або ця точно вирветься з цих мисливських лап, але ілюзія свободи дуже швидко схлопується кожен раз.

Цікаво, як кожну жертву заманюють в будинок по-різному, немає двох однакових пасток - кожен раз вигадується щось нове.

Я б глянула такий серіал)

📍”Якщо не вписуєшся в систему, вона перетворює твоє життя на пекло”

Часу немає.
Час є.
Час не є.
🕰
Роман містить п’ять циклічних оповідань з’єднаних між собою наскрізною сюжетною лінією.

🍁Головні герої оповідань різні, але кінець у всіх однаково неминучий – всі вони завітають у гості до дивного дому на Збіччі, який з’являється ні звідки раз на дев’ять років в останню суботу жовтня.

🍁Кожна нова історія, розгортаючись за одним і тим самим сценарієм, дає все більше ключів до розгадки таємниці моторошного дому, і якщо в першій історії абсолютно не зрозуміло, що відбувається, то вже з другої ти точно знаєш як все скінчиться. Не розумієш лише чому. Але кожен новий оповідач розкриває все більше і більше дивацтв, історія дому та його мешканців обростає новими подробицями, і з кожним новим оповіданням читач стає все ближчим до розуміння суті того, що відбувається.

🍁В романі панує неймовірна містична атмосфера, але відчуття нереальності й вигаданості при цьому відсутнє, все має такий вигляд ніби цілком може відбуватись насправді.

🍁Спочатку мені цей роман видався нудним: перші п’ятдесят сторінок читались вічність, але потім текст неабияк поглинає і втрачається почуття часу (як іронічно).

🍁Фінал книги доволі несподіваний, і хоча я не люблю відкриті фінали, тут він абсолютно доречний.

А ще не можу не відмітити, що якби за мотивами роману було б знято фільм – великі касові збори гарантовано! Історія ну дуже кінематографічна!

Девід Мітчелл хоча формально й пише в жанрі фантастики, однак його твори дещо більше, ніж жанрова література. Чотири твори автора потрапляли в лонглист Букера, два з яких потім добирались до шортлиста.

“Кістяні годинники” — це фентезі, але ¾ книги радше мають елементи фентезі і автор більше зосереджується на реальному світі. Це динамічна сюжетна історія з вміло розкиданими гачками, які чіпляють читача і примушують прочитати ще одну сторінку. Водночас автор намагається створити глибину, порушуючи серйозну проблематику.

Книга складається з шести частин, в яких оповідь ведеться від першої особи. Читача постійно перекидатимуть в часі, а герої, від чиєї особи ведеться оповідь, змінюватимуться. Це часом порушує ритм і робить книгу не завжди цілісною. Окремі частини цікаві, інші просідають. Все згладжується тим, що переклад хороший і мова автора легка, тому ти швидко проходиш не надто цікаві відгалуження.

Одна з частин книги присвячена воєнному репортеру, який перебуває в Іраці у 2004 році. Мітчелл порушує тему участі Великої Британії в операції в Іраці. Однак він акцентує увагу на тому, що з затишних диванів десь у лондонському передмісті складно зрозуміти, що відбувається насправді. Мітчелл через персонажів іронізує над конспірологічний теоріями — наприклад, що війна через нафту. Автор не виказує однозначної позиції. Він просто показує, що світ складніший. Саддам — це зло і тиран. Але після того, як Саддама зняли — життя іракців не стало кращим. Чому так? Простої відповіді не буде. Це взагалі одна з ідей книги, яка обігрується в кожній частині. Людина не завжди розуміє всю ситуацію і шукає прості відповіді, а поспішні висновки можуть принести великі проблеми.

Тема занепаду цивілізації і того, що людство не задумується про спадок прийдешнім поколінням — не нова. Вона обіграна в мистецтві вже сотні разів. Тому подібні наративи в серйозній літературі виглядають заїжджено, однак “Кістяні годинники” все ж жанровий твір, тому цим моментом, як недоліком — можна знехтувати.

Уявіть, що "Чорне дзеркало", "Залишені", "Інтерстеллар" та "Надприродне" зустрілися на чашку кави, щоб придумати щось грандіозне. Результат? Це "Кістяні годинники".

Роман нагадує "Надприродне" своїм вмінням створити відчуття, що за звичними подіями ховається щось більше — таємна битва між добром і злом, яка триває століттями. Тут є все: містика, інтриги, і навіть такі моменти, від яких пробігають мурашки.
Але якщо "Надприродне" грає на драйві, то Девід Мітчелл додає більше філософії й драматизму.

Це як серіал з багатьма сезонами, де кожен новий розділ — окрема історія, але всі вони з'єднуються в грандіозний фінал.

Якщо любите книги, які змушують думати і тримають в напрузі, як хороший серіал — ця історія стане вашим новим фаворитом.

Я не знаю, як описати цей роман, щоб не здатися перебільшенням, але це щось неймовірне. Жодна інша книга не занурювала мене настільки глибоко у свій світ і не тримала в напрузі так бездоганно до останньої сторінки.

Особливий захват викликало те, як автор грає зі стилями, епохами. І попри всю складність, книга залишає після себе неймовірно ясне й тепле відчуття, ніби ти став частиною чогось дуже великого й значущого.

Чесно кажучи, після цієї книги важко знайти щось, що зможе так само сильно вразити.

Наскільки важко було читати #КістяніГодинники настільки ж легко й цікаво зайшла мені #ДімНаЗбіччі.

Структура оповіді схожа: 5 окремих оповідей впродовж років, які дарують повноцінну історію.

Але в "Домі на Збіччі" одразу більш чітко зрозуміла ідея. Бо в спробі з "Кістяними годинниками" я просто втрачала нитку сюжету.

От же в нас, таємничий будинок, що виникає раз на 9 років і не менш загадкові власники, що, здається живляться душами людей.

Перші частини зосереджуються лише на химерних способах заманити жертву в будинок, а далі паралельно цьому розкривається історія її власників.

Головна інтрига в тому, чи зможе хтось перемогти цих "упирів".
Фінал трохи відкритий і може натякає на продовження долі героїв в інших книгах автора.

Дуже химерно, трохи моторошно, неймовірно захопливо.
Майже точно можна читати без Кістяних годинників, але в ідеалі після, бо деякі герої звідти відіграють суттєву роль й тут. Але якщо не читали, то все одно отримаєте те саме задоволення від почитання 🥰