Девід Мітчелл

За цим красивезним оформленням я хотіла побачити чудову історію, від якої нереально відірватися. Натомість читала книжку понад два тижні, йшла важкувато, але про все попорядку.
⠀
Якщо мене спитають, про що вона? То я навіть не знаю, як розповісти. В анотації йдеться про те, що книжка про Голлі Сайкс, з якою в дитинстві ставались дивні речі, наприклад, вона чула в голові голоси таких собі «Радіолюдей». Кожне десятиліття вони про себе нагадували.
⠀
Насправді трішки якось усе не так. Сюжет книги розпочинається в 1984 році, коли Голлі лише ще підлітка, й закінчується в апокаліптичному 2043 році, коли Голлі вже бабуся. Між цими проміжками власне все крутиться навколо Голлі лише в першому та двох останніх розділах.
⠀
Кожна нова частина кидає читача в інший проміжок часу й розповідь ведеться від обличчя іншого героя - Голлі, Гюго Лемба, Еда Брубека, Марінуса, і знову Голі. Кожен новий розділ - це ніби якась інша частина, в якій десь один разочок згадується Голлі й щось фентезійне - радіолюди (які насправді зовсім не вони, але про це ми дізнається десь на сторінці 400-тій).
⠀
Книжка наповнена великою кількістю героїв, подробиць, чимось мені стиль нагадав Кінга, але в той же час тут і багато діалогів між героями, яких важко запам’ятати й які, як на мене, не дуже мали великий сенс для історії і я не могла зрозуміти, а навіщо тут це і коли вже буде про ту Голлі та її Радіолюдей?
⠀
Я думала, що це книжка про подорожі в часі й частково так і є, але лише в тому плані, що є певні люди (Голлі не серед них), які справді «подорожують» в часі, але це швидше називається переродження. Загалом про сам цей фентезійний світ читач дізнається майже в кінці й цьому присвячено сторінок 150 - не дуже детально й важко зрозуміти, що й до чого.
⠀
Книжка дуже гарна, відразу привертає увагу, однак за чудовим оформленням на мене чекала не моя історія, хоч якби я хотіла її полюбити.
⠀
Читалось важкувато, бо було нуднувато й мало що зрозуміло, тільки звикнеш до героя - а ось вже інший. А ще часом траплялись такі незрозумілі вирази: «Це місце стає десь інде», «Я вичовпую на світло», «Клацання годинника гучне або тихе - залежить». Трішки збивало темп читання.
⠀
Позаду книги є хвалебні відгуки і я з ними в принципи згідна частково - «проникнутий усвідомленням швидкоплинності житті», «мандрівка в часах, культурах», «демонструє побутовий реалізм» - це справді є.

Якоб де Зут - голландець. Чоловік їде на штучний острів Дедзіма для того, щоб підзаробити грошей і отримати дозвіл на весілля. Він підписує контракт на пʼять років і влаштовується на посаду писаря до нового наглядача острова. Так як там у голландців сумнівна репутація, Якоб якраз має шанс довести свою чесність і відданість справі розплутувати інтриги .

Також ми знайомимось з акушеркою на імʼя Оріто Аібагава. Жінка на своєму віку побачила і пережила багато і дивує своєю витримкою.

Ця книга геть не те що я думала. Я очікувана якусь легку теплу історію. А отримала купу скла, несправедливості, шокуючих сцен і вчинків людей. Хоча не всіх з них я можу назвати людьми.

Буквально з перших сторінок нас зустрічає сцена з маленькою ілюстрацією до неї (покажу в телеграмі бо інста не пропустить) котра вже дала мені зрозуміти що книга не буде про веселку, осіннє сонечко і єдинорогів.

Книга поділена на пʼять частин, та я б умовно розділила на три, саме за зміною сюжету. І от якщо перші дві ще були розкачкою, звиканням до мови автора, яка я такою громіздкою що треба час щоб звикнути. Велика кількість імен через яку буквально не відрізняєш персонажів. Багато деталей, які виникають в дуже неочікуваних місцях.

До третя і четверта просто дивують своїми подіями, від яких стає волосся дибки всюди. Монастир в якому немає нічого святого. Ця тема завжди для мене небайдужа як у фільмах так і в літературі.

І пʼята частина яка вже ішла досить вільно і навіть велика кількість імен вже не шокувала (благо в кінці книги є список всіх дійових осіб, і от я зверталась до нього).

Якщо у мене б спитали: «про що ця книга?», я б просто розвіялась в кількості сенсів і неможливості їх передати словами

Книга про історію і до чого вона приводить.
Про жорстокість системи і одиниць які виступають проти неї
Про жіночу силу. Таку неймовірно стійку і гарну.
Про чоловічу порядність
Про любов не «завдяки» а «наперекір»

«Тисяча осеней…» це і трилер і історія і філософія і драма.

Я зачарована мовою автора і однозначно читатиму інші його роботи.

Книга, яку варто читати після "Кістяних годинників" цього ж автора. Твір вартісний і сам по собі, але відчувається що за ним стоїть значно більша картина.

"Дім на збіччі" містить 5 історій, пов'язаних між собою місцем дії, тільки з проміжками в 9 років. З прочитанням кожної наступної все більше розкривається загальний сюжет, але, щоб зрозуміти його повністю, потрібно таки бути знайомим з першим романом автора.

Однак, це зручний короткий формат для знайомства з Мітчеллом, розуміння про що, а головне - як, він пише. Особисто мені автор сподобався, найперш своїм сухим стилем, який передає так багато. В якомусь плані хочеться порівняти його з Сюзанною Кларк: у неї теж варто читати між рядків і довго осмислювати прочитане.

Сила - в твоїй впевненості. Як тільки ти в собі сумніваєшся, тобою починає цікавитися будинок. Мета будинку, варта будь-якого заходу, якої хочеться досягти будь-якою ціною, - обманути смерть, старість, будинок престарілих, дзеркало, щоб не бачити в ньому помʼятого трупного обличчя…Горе - це ампутація, а надія - невиліковна гемофілія: кров тече, тече, тече. Виживання - це також союзник у боротьбі з Горем: якщо зараз зламаюся, то не виживу.

Головний антагоніст - геній. «Геній - це девʼять частин тяжкої праці». Люди - маски, і під однією маскою в них друга, а там ще і ще. «Поводитися нормально» - це приблизно як «вливатися в колектив». Якщо не вписуєшся в систему, вона перетворює твоє життя на пекло.

Книга - сон, суміш дійсності й місячного проміння. Спочатку раджу прочитати “Кістяні годинники”.

Дім на Збіччі – це п'ять історій, які захоплюють із першого рядка і не відпускають ще довго після прочитання збірки.

Мабуть, я не дуже об'єктивна, бо Мітчелл давно полонив моє серце. Його манера письма і стиль не просто тотально захоплюють увагу, а і розвивають фатазію і малюють нові світи.
Його книги - це наче ти потрапляєш у віртуальний світ, всі події відбувається з тобою тут і зараз, але ти до кінця навіть не можеш осягнути, куди приведе тебе ця історія.
Дуже багата метафорична і красива мова розповіді.

І ця історія в історії, в якій ще приховна глобальна історія, де ти складаєш ці пазлики, і всерівно залишається простір для власних інтерпретацій.
Досі захоплює подих, коли пригадую оповідки з будинку на Збіччі... І нехай це лише фантастичні вигадки, витвір чужої уяви, але ж які смачні..
до мурашок по тілу.

Якось до мене в кафе підсів чоловік і запитав, якого жанру книга, що я читаю. І я не могла чітко відповісти, бо "Кістяні годинники" просто неможливо охарактеризувати одним чи двома словами.
Це справжня суміш жанрів, тут є місце усьому: реалізм, трилер, фентезі, детектив, фантастика, романтика, психологізм... Кожен читач знайде щось, що зачепить.
Якщо ви дивились фільм "Хмарний атлас", знятий за іншою книгою Мітчелла, то маєте розуміти, чого очікувати.

Першу третину книгу взагалі не зрозуміло, що відбувається. Це нормально, так треба, тримайтесь. Бо що далі, то історія більше розкручуватиметься і наприкінці ви точно переконаєтесь, як геніально автор все закрутив.

А починається все з Голлі Сайкс. В дитинстві вона чула голоси в голові і навіть бачила дивну гостю. Після лікування це пройшло, але в підлітковому віці, після втечі з дому, з нею відбуваються дивні речі. Моторошні, жахаючі, небезпечні. Все тому, що дівчина виявляються важливою фігурою у таємній війні між Позачасовиками та Хижаками. А ціна їхньої війни - душі людей.

Я вже читала "Дім на Збіччі", тож певні уявлення про описаний Мітчеллом світ мала, але "Кістяні годинники" дуже розширюють знання про нього. Це дуже багатошарова книга, де окрім основного сюжету, автор не оминає актуальні соціальні й політичні проблеми, а завершує на зовсім не обнадійливій для Землі екологічній ноті.

Це не надто легке й безтурботне читання, воно вимагає пауз і великої мозкової активності, але ви це оціните, обіцяю.

Збіччя - це просто звичайний провулок у звичайному місті, але в ньому з обох боків глухі стіни в два людські зрости, за ними нічого не видно.⠀

Книга прочитана за вечір - це для мене показних високого рівня майстерності🔥⠀
⠀
По сюжету не буду розказувати, бо тут сторінок не багато і сама суть зверху на поверхні та інколи буде ось так 🤯🤯🤯⠀
⠀
Щоб зрозуміти що за книга і чи варто читати? Скажу так це суміш всього по трохи: ⠀
Дім дивних дітей Ріггза + Дім Тіней Меделін Ру + Сяйво Кінга = вибухова суміш реальної містерії і диких пригод😁😁😁⠀
⠀
Тепер я хочу прочитати інші твори автора, а саме Кістяні годинники і Хмарний атлас ( екранізацію багато разів бачила )⠀
⠀
Маємо історію, яка ведеться в пʼяти часових проміжках, які поєднанні між собою і по суті являються продовженням одне одної. Ця історія така дивна, незвична і лякаюча, що хочеться книгу посипати свяченою сіллю і покликати братів Вінчестерів😎😎😎⠀
⠀
Розвʼязку ми дізнаємось в самому кінці і те як автор майстерно вплів головних героїв у сторічний часовий проміжок 🤔🤔🤔таки щось є тут кінгівське.⠀
⠀
Ще раз переконуюсь чим тонша книга - тим сюжет захоплює з перших сторінок, нема розкачки, нема довгої передісторії від діда-прадіда. Все чітко і по схемі - читач має прочитати книгу за раз, якщо йому пощастило взяти її в руки)⠀
⠀
Моторошно стає в один єдиний момент, от реально уявляєш собі цю картину в голові і йде морозець під сорочкою,⠀
⠀
Оформлення книги - саме задоволення, читаєш і трошки повертаєш книгу, щоб розглянути ілюстрації і уявити собі який же той провулок і сад за ним. Рельєфність і відблиск манить читача торкнутись цієї таємниці.⠀
⠀
Рекомендую ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️⠀

«Дім на Збіччі» Девіда Мітчелла – це моє перше знайомство з автором. Незважаючи на те, що я чула про нього і задивлялася на його книги, все ніяк не доходили до них руки. Але знаєте, після цієї історії я обов'язково продовжу своє знайомство💭

Що у нас тут? Моторошна та вигадлива історія, яка змушує затамувати подих вже з перших сторінок? П'ять різних персонажів, які живуть в різний час, але дивно переплітаються у Домі на Збіччі? Темна енергія, привиди та магія, яка одночасно викликає захват й страх? У даній книзі ви знайдете все це, і навіть більше! Автор настільки вдало розповідає нам історії п'яти людей, що неможливо відірватися від книги.

Ми знайомимося з:
✨ Маленьким хлопчиком та його мамою, якому складно знайти спільну мову з однолітками.
✨ Досвідченого слідчого, який потрапляє у пастку.
✨ Юну дівчину, яка цікавиться таємничими загадками.
✨ Сестру зниклої дівчини, яка дуже хоче її знайти.
✨ Докторку-психіатра із Торонто, яка вплутується у цю таємничу історію.

Сподобалося ще те, як Девід Мітчелл вдало поєднує моторошні історії, гумор, атмосферу старовинного будинку. Давно не читала таких книг, тому шукатиму ще щось схоже.

Якщо маєте книжкові рекомендації – діліться ними в коментарях🤍

Хочу поділитися ще декількома цікавими думками з книги:

• Якщо не вписуєшся в систему, вона перетворює твоє життя на пекло.

• Горе – це ампутація, а надія – невиліковна гемофілія: кров тече, тече, тече.

• Смерть – це єдина гарантія в житті, правда? Ми всі це знаємо, але прошиті так, що цього боїмося. Цей страх – наш інстинкт виживання, і замолоду він нам вірно служить, а на старості стає прокляттям.

🎧 Creepy Music Box – Terra Fantasy

Абсолютно прекрасна і дуже атмосферна книга. Історія кохання в далекій, невідомій, іноді жахаючій країні. Історія дорослішання і перемоги над собою.

Читала кілька років тому, але ця книга з тих, що приходять, щоб залишитися.

Якщо ви шукали ідеального осіннього читання, з бредберівським крижаним подихом, то зупиняйтесь перед "Будинком на Збіччі".

Але усвідомлення жаху буде значно пізніше.
Спочатку Будинок зустріне вас затишним доглянутим садом, пахучими квітами і яскравими барвами. Зустріне лагідно, привітно і дасть саме те, чого вам не вистачало.
Подарує затишок сімейного гнізда, кохання чи визнання.
От тільки ціна вам не сподобається.
За фасадом Будинку ховається розпад і занепад, а його підтримка коштує дорого.
Ви до останнього будете думати, що ще можете розвернутись.
Перехитрити.
Втекти.
Знайти вихід.
Але історії всіх гостей закінчились однаково.
То зайдете?

Моє знайомство з автором, яке я вважаю вдалим.

Чомусь багато хто позиціонує цю книжку як збірку окремих оповідань, пов’язаних однією темою та місцем. Проте я б так не сказала. Це одна цільна історія, яка відбувається в різних часових відрізках, які є абсолютно логічно обумовлені, що ми дізнаємося ближче до кінця історії.

Дім на Збіччі це досить цікаве місце. Дуже важко сказати бодай щось, аби не накидати небажаних спойлерів. Бо це ой як може зіпсувати враження від книжки.

Це дуже атмосферна камерна історія в осінньо-похмурих декораціях. На початку відбувається якась чортівня і викликає те саме відчуття “нічого не зрозуміло, але дуже цікаво”. А потім сюжет як розкручується!

Мені було цікаво, не нудно, місцями навіть весело. Тому знайомство з автором однозначно продовжуватиму.

Якщо ви коли-небудь читали Мітчелла, то маєте здогадуватися, що на вас чекає: вінегрет із часових проміжків, людських доль, алюзій і посилань, і за всім цим, до того ж, треба надзвичайно уважно і ретельно слідкувати, бо інакше «канва» навряд складеться так, як пан Мітчелл задумав заздалегідь, а ідеї його – помпезні і величні. У «Домі…», на перший погляд, ми отримуємо класичну історію про «дім-у-якому-б-ви-не-хотіли-побувати»: стоїть такий собі Слейд-гаус, довкола якого відбуваються дивні речі. Звичайно ж, не все так просто: кожні 9 років, з 1979 по 2015 рік, дім чекає на «особливого гостя», ким би він не був – поліцейський, який розгадує особливу справу або студентка-учасниця клубу паранормальних явищ. У мешканців слейд-гаусу, загадкових і лячних близнюків, є чіткі алгоритми, що з такими гостями робити…
…і, боже, це так цікаво! Сцени «розправ» у цій книзі надзвичайно кінематографічні і яскраві, із вайбами сюру на рівні сцен із Чорного віґваму у «Твін Піксі»! Тут вам і трошки космічного горору, і боді-горору, і класичної історії про вампірів та загадковий дім – я б сказала, чудовий зразок того, як Мітчелл знову погрався у жанри, і зробив щось абсолютно своє із, на перший погляд, простого задуму. Ці поєднання персонажів, переселення душ, посилання на свої ж історії – Мітчелл читається повільно, але його історії я розглядаю не як читання для розваги, а як ідеальний, заледве не музейний зразок того, як вишукано можна гратися текстом.
Історія, загалом, не така важка для розуміння і сприйняття, як інші книги Мітчелла, тому, якщо просто хочете дізнатися, хто такий той Девід Мітчелл і з чим його їсти, для знайомства підійде, а якщо ви одразу залакуєте цю справу «Кістяними годинниками», думаю, взагалі буде супер)