Легко й весело. Боб не напрягається навіть у посмерті. Сподобались іронічні коментарі цього хлопця в усіх іпостасях. Хто б міг подумати, що якщо клонувати самого себе, можуть вийти кардинально різні версії свого "Я" 🤣 . Отже, Боб Йогансен планує жити довго й щасливо, а потім, його мають воскресити, коли в прогресивному майбутньому винайдуть можливість оживляти (тушки з холодильника) людей, які підписали на це дозвіл (і заплатили купу грошей). Але Боб не врахував можливу зміну парадигми держав у майбутньому. Наприклад, що влада не захоче розвивати кріоніку (технологія заморожування людей після юридичної смерті у надії на їхнє майбутнє воскресіння та виліковування). Адже набагато легше й вигідніше загарбати всі грошенята таких організацій, яким люди залишили великі суми на рахунках. Та Боб приходить "в себе" через 117 років. І виявляється, відомі йому країни пересварились і перекроїлись територіально, і наразі залишками відомої йому Америки править релігійна диктатура. І далі починається найцікавіше. Як і належить диктатурі, вона не помічає, що сама собі протирічить. Так, релігія - наше все, і те, що не створено творцем (клони, штучні ембріони, ШІ) те - протизаконно. З іншого боку, коли держави-конкуренти хочуть розвивати космічні технології і прагнуть швидше застовбити космос, диктатурі іншого не залишається, як наздоганяти суперників. І ось для цього, вкладаються величезні кошти в розвиток технологій, а саме, побудови міжзоряних кораблів і створення ненависного ШІ. Цікава зав'язка і занурення в сюжет. Історія наче й не сильно навантажує мозок, ми поверхнево заглиблюємось в те, як би це можна було реалізувати. Парочка гіковських коментарів проскакують то тут, то там, але в цілому, нас не занурюють, щоб не зламати мозок. Та за рахунок цього, Боб здається дещо мерісьюшним, надто вже легко в нього все виходить. Щоб не заплутатись, я виписувала собі імена героїв в ієрархії. Це не надто впливало на сюжет, але автор намагався показати різних гг з різними характерами, тож мені так було зручніше. Звернула увагу, що Міло зі ст.105 перетворився на Майло на ст. 106 і далі 😁. Точно раджу й читатиму продовження сама.

Якщо ви мріяли про величну наукову фантастику, де людство підкорює зірки, а передові технології розсувають межі свідомості — згортайте карти, вас дурять. Денніс Тейлор пропонує нам історію про те, як Земля традиційно котиться шкереберть (бо занепад і виживання в «Сонячній галактиці» — це, схоже, наша єдина стабільність), поки десь на околицях всесвіту нові цивілізації тільки-но вчаться не ставити дурних запитань. I це не метафора. Тейлорівський космос — це царство запеклого антиінтелектуалізму. Оцифроване безсмертя: вічна робоча зміна без вихідних Головне філософське питання книжки: «Чи дійсно померти й стати програмою — це вільне життя та потенційне безсмертя?» Відповідь автора, здається: ні, це просто нескінченний овертайм. Боб помер, щоб стати цифровим зондом фон Неймана. І що ж чекає на цю «вищу форма життя»? ☄️3D-принтери як панацея від усього. Автор щиро вірить, що якщо в тебе є 3D-принтер і трохи астероїдної руди, ти вже практично Бог. Але це не жорстка наукова фантастика, це кустарне виробництво на орбіті. ☄️Космічний самозбір. Увесь масштаб дослідницької місії, полювання на інші зонди та будівництво космічних станцій зводиться до рутини. Боб клонує сам себе, бо один він цю рутину просто не витягне. Потрібна команда... з самого себе. ☄️Життя без жінок і сенсу. У цьому всесвіті взагалі немає жіночих персонажів. Мабуть, автор вирішив, що цифровому едему Боба жіноча логіка тільки заважатиме друкувати черговий гвинтик на принтері. Богоборство на мінімалках та дурні інопланетяни Тейлор свідомо чи несвідомо намагається рознести в тріски концепцію Бога та наукову теорію еволюції. Проте робить це без глибокої аргументації, а просто за принципом «дивіться, як усе безглуздо». Позаземне життя описане з вражаючим примітивізмом. Більшість інопланетних рас тут — це просто бездумні істоти без краплі критичного мислення. Вони не ставлять запитань, не шукають відповідей, вони не створюють культуру. Вони просто їдять, сплять і полюють. Це не «чужий» і не загадкові вищі сутності — це просто космічна худоба, над якою цифровий Боб може почуватися високорозвиненим генієм. ☄️Вердикт Книга намагається здаватися легким фан-космічним квестом, але насправді оголює смуток гіка: навіть ставши безсмертним комп'ютером із можливістю борознити простори космосу, ти все одно залишишся самотнім хлопцем, який не знає, що робити з цим всесвітом, крім як клонувати себе й друкувати деталі. Підсумок: якщо ви шукаєте глибоку тверду Sci-Fi про перші контакти та трансформацію людства — пройдіть повз. Якщо ж вам потрібен легкий симулятор космічного будівництва, де замість складних соціальних зв'язків є лише 3D-принтери, а замість глибоких ворогів — дурні космічні тварини, то «Боб» вам підійде.

Що таке людина? Який шлях має обрати людство? Як це все не занапастити. На ці та інші серйозні і не дуже питання спробує відповісти Боб. Книга просто Неймовірна.