"Бракована людина" Дадзай Осаму.
Це книга про саморуйнування й намагання знайти хоч якийсь порятунок у жінках, у самоті, в алкоголі, наркотиках — де завгодно. Але порятунку немає.
Головний герой, Оба Йодзо, — майстер масок. Він грає дурника, блазня, аби бути прийнятим, але всередині в нього суцільна тріщина. Він постійно ховається від світу, який не відчуває його, а він не відчуває світу.
Мені особисто герой то бив бридкий, то я йому співчувала, то сварила "Та коли ти вже нарешті подорослішаєш?! Світ не крутиться навколо тебе! Озирнись, тут є люди, що приймають тебе, а ти те тільки і робиш, що жалієшся!"
Коротше, я не знаю. Автор так і залишає читача без моралі, без висновків і якогось логічного завершення картини. Тому і я залишу вас з отаким моїм відгуком. Можу собі дозволити)
Анонім
В цій книзі надзвичайно яскраво та правдиво змальований процес морального та фізичного занепаду людини (зрозуміло, що з явно вираженим депресивним розладом).
Досить точно зображені зовнішні та внутрішні фактори, які здатні вплинути на той чи інший життєвий вибір людини.
На прикладі історії головного героя — Йодзи, можна простежити, яким чином формуються та переплітаються всі причинно-наслідкові зв’язки між подіями в його житті та типом сприйнятливості психіки до навколишнього світу, який виробився внаслідок цих ж часто доволі травматичних подій (та який водночас провокує всі наступні події, як цикл безперервних страждань).
Книгу однозначно рекомендую.
Анонім
Ця книга — як дивитися на розбиту чашку і вперше помічати, що уламки віддзеркалюють тебе. Дадзай написав не просто про самотність і відчуження — він роздягнув душу до кісток. Це боляче, красиво, трохи моторошно і дуже чесно.
Не для кожного — але якщо ви колись шукали себе в тиші або боялись себе вголос, вона знайде вас першою.
Рекомендую тим, хто не боїться літератури, що кусає.
Анонім
