Знизила оцінку до 8, бо ненавиджу коли є концепція тотальної чесності в якійсь спільноті у книжці. Як правило в таких історіях відбувається щось огидне, мені так важко це читати, бо всі проявляють свої найгірші якості коли намагаються бути білими і пухнастими на загал. Деякі моменти пролистувала просто. Але, як не крути, це частина історії, яку я люблю тому дочитала до кінця і кінцівка тут шикарна. Я просто обожнюю стосунки героїв, вони такі дорослі і такі щемливі. І одночасно такі зворушливі, дуже потішило, що вони вчаться виходити зі своєї зони комфорту, щоб пояснити важливі речі один одному попри те, що спілкування для них є випробовуванням) Це ще одна хороша книга з циклу.

Я проковтнула цю книгу за декілька днів. Напруга і слоу бьорн між героями мені дууже подобається. Той раптовий поцілунок Торна … Що? 😳 Інші герої теж інтригують, я так і не вгадала хто викрадач, сюжет закручений не на жарт. + Я думала Арчи більш важливий для своєї павутини, а вони його відрізали і потому, такий повороти я не могла передбачити. Тому вельми захопливо читати, ти очікуєш одне, а насправді трапляється інше. Героїня то слабка як прилуцька махорка, то каже Одіну: «ні, я вам не розкажу сьогодні казку», знаючи, що може банально не пережити цієї відмови. Словом, я так перейнялася історією і кінцівкою, що кинулась з головою в третю книгу, прочитала її по діагоналі, а потім почала спочатку вже спокійніше) Поки що ця тетралогія міцно тримає моє серденько

"Мам, тобі обов'язково треба прочитати цей цикл!" - сказав мені мій #ярик_читака Звісно, я скористалася порадою Сина і поринула у цей чудово прописаний фентезійний світ химерних ковчегів з їхніми кланами і тисячолітніми династіями✨ Мені відразу сподобався поступовий рух між персонажами, як змінюються їхні думки, ставлення до життя і, власне, зміни у них самих Гармонійно все і в описах стосунків між героями І моє улюблене: поступове розуміння своїх почуттів і їхнє розкриття - Офелія і Торн - ви у цьому профі? Головна героїня - особлива дівчина, читачка, яка має здатність зчитувати інформацію з предметів, проте наймагічніша її здібність - вміння проходити крізь дзеркала ? Саме це стає не лише магічною особливістю, а й символом внутрішнього шляху Офелії: від тиші, відлюдькуватості й замкнутості - до вибору, відповідальності й сміливості дивитися правді в очі? Світ "Крізь дзеркала" не поспішає! Мені подобається, що він розкривається поступово, шарами, змушуючи вдивлятися в деталі, слухати напівтони, довіряти атмосфері Тут немає простих рішень і однозначних героїв, зате є інтриги, холодні палаци, правила, які ламають тих, хто не готовий грати♟️ Перша книга - це радше обіцянка великої історії, ніж її кульмінація. Але саме вона затягує, обплутує нитками долі й залишає з відчуттям: попереду ще багато дзеркал і не всі з них покажуть те, до чого ми готові? Обов'язково читатиму далі!

Нічого не зрозуміло, наче книга-пролог. Світобудова геть погано прописана, персонажі не розкриті. Всі проти всіх, а збіса воно так не ясно.

Оригінальна та цікава світобудова. Трохи нуднувато було читати на початку. Десь після 200 ст. сюжет почав набирати обертів, стало цікавіше. Біловолосі мешканці холодної тундри/тайги тригернули: ще мала надію на Норвегію, Швецію чи Фінляндію, але Владіміри і Катєріни стали добрячою ложкою дьогтю (добре, що ненадовго - тут вже плюс). Головна героїня місцями дратувала - і ні, вона не тупа, але манери лишають бажати кращого. Історію витягнув бурлескний Арчік: додуматись влаштувати оргію на честь вагітної жінки ?? добре хоч без описів та 18+

"Мандруючи, ми залишаємо сліди, і іноді саме ці сліди - єдині докази, що ми справді жили.”© Кріселль Дабос Ця історія знайде тебе. І повір, вона вже не відпустить. Нарешті фінальна частина! В серії чотири книги, одна неймовірна героїня та тисячі уламків істини, які тобі доведеться збирати разом з нею. Офелія - тендітна, незграбна, але з такою впертістю, що гори зверне. Вона не ідеальна, і саме тому в неї так легко закохатися. Торн - холодний, чесний до болю, і його відданість така ж роздратована, як і притягальна. Цей дует розіб'є твоє серденько, обіцяю. Історія починається майже камерно: з весілля, яке ніхто не хотів. А потім вибухає, розростаючись до неймовірних масштабів: ковчеги, інтриги, підступна політика, втрачена пам'ять, гра з часом та повна руйнація всього, у що ти вірив. Занурення у цей неймовірно детальний світоустрій, з цікавими, глибокими персонажами, захоплює. Книга за книгою Крістель Дабос веде нас усе глибше: у незвичайну магічну систему, у хитросплетіння психології персонажів, у травми, які сформували цілий світ. Ти відчуваєш кожен їхній біль. Фінал, ооо фінал який залишить тебе без слів... Він не "закриває" історію. Він залишає після себе тааааку тишу в серці, ніби світ раптово зупинився, і тобі треба наново навчитися дихати. Тут не просто кінець, це переосмислення. Це історія про втрату і незламність. Про правду, яка розбиває. Про любов, що мовчить.. П.с. Раптом ви досі не читали, то це остаточний знак... Якщо ви вже читали, то як вам фінал ??❤️‍??

Чоооому так мало обговорень цієї неймовірної серії??? Третя книга циклу, моя улюблена за динамічністю. Минуло майже три роки… Офелія повертається на Аніму з відчуттям внутрішньої зимової сплячки - самотності, тиші, туги за Торном. Але й з відчуттям, що попереду ще незавершена історія. У цій книзі Дабос виводить світ за межі звичного - тепер перед нами всі двадцять ковчегів, і кожен із них відкривається новими загадками, культурою, законами. Офелія - під вигаданим іменем вирушає до Вавилону: найбільш технологічного, космополітичного, яскравого ковчега, де зберігається пам'ять поколінь. І саме там розгортається новий виток гри: магія, політика, хитросплетіння нових облич, підроблених документів, слів і поглядів. Перша половина книги, на мою думку, з нотками дарк академії - повільна, детальна, іноді навіть розтягнута, я ловила себе на тому, що читаю, повільніше ніж попередні книги, більше проживаю. Чекала повороту, який складе докупи цей пазл, і він таки настав - ближче до фіналу. Тоді все ожило, напруга, рішучість, нова динаміка. Останні розділи ? топ, без перебільшень, на тверду 10. Офелія у цій книзі змінюється, заводить нових друзів і ворогів, швидше ніж очікувалось. Її стійкість уже не дивує. І якщо чесно, я вже починала думати, що тепер її суперсила - це вміння терпіти холодні стосунки. Втім, коли вона нарешті діє - це потужно.. Я люблю цей цикл усім серцем. Він особливий, атмосферний, зі складною магічною світобудовою, що не схожа ні на що інше. І я щиро тішилась, що авторка нарешті дала більше тепла стосункам між Офелією і Торном. Чекала на фінал. І тихенько сподівалась, він буде не крижаний??

Мені навіть більше сподобалася друга книга, тут інтриги загострюються, а ти вже не просто читаєш, а живеш серед крижаних кулуарів Полюса, знаючи світоустрій і героїв історії. Сюжет динамічніший, події пришвидшуються: на ковчезі зникають четверо персонажів, і пошук їх вплітається у ще густішу павутину таємниць. Офелія більше не просто "тінь", вона вчиться грати у чужі ігри. І попри те, що Торн усе ще мовчазний, між ними вже з’являється щось, чого не поясниш словами. Занурюючись у сюжет стає цікавіше, зрозуміліше, більше світобудови, більше психологізму, більше болючої напруги. Авторка розвиває і персонажів, і драму, і магію тут показано усе настільки щільно, що важко відкласти навіть на кілька годин. І попри політичну складність, саме людські емоції б’ють найсильніше. Це все ще slowburn - романтика, яка тримає у напрузі. Але саме це й робить історію живою. Ніхто тут не білий і не чорний. Навіть любов - питання вибору, а не почуття. Я не очікувала, що буду триматись за кожну сцену, як за обривок правди. І тепер мені мало. Хочу ще. Бо світ Крістель Дабос наче дзеркало, яке показує не тебе, а те, ким ти боїшся стати. А фінал, фіііінал просто викрав моє серденько. ❤️‍?