"Мам, тобі обов'язково треба прочитати цей цикл!" - сказав мені мій #ярик_читака Звісно, я скористалася порадою Сина і поринула у цей чудово прописаний фентезійний світ химерних ковчегів з їхніми кланами і тисячолітніми династіями✨ Мені відразу сподобався поступовий рух між персонажами, як змінюються їхні думки, ставлення до життя і, власне, зміни у них самих Гармонійно все і в описах стосунків між героями І моє улюблене: поступове розуміння своїх почуттів і їхнє розкриття - Офелія і Торн - ви у цьому профі🫣 Головна героїня - особлива дівчина, читачка, яка має здатність зчитувати інформацію з предметів, проте наймагічніша її здібність - вміння проходити крізь дзеркала 🪞 Саме це стає не лише магічною особливістю, а й символом внутрішнього шляху Офелії: від тиші, відлюдькуватості й замкнутості - до вибору, відповідальності й сміливості дивитися правді в очі🪄 Світ "Крізь дзеркала" не поспішає! Мені подобається, що він розкривається поступово, шарами, змушуючи вдивлятися в деталі, слухати напівтони, довіряти атмосфері Тут немає простих рішень і однозначних героїв, зате є інтриги, холодні палаци, правила, які ламають тих, хто не готовий грати♟️ Перша книга - це радше обіцянка великої історії, ніж її кульмінація. Але саме вона затягує, обплутує нитками долі й залишає з відчуттям: попереду ще багато дзеркал і не всі з них покажуть те, до чого ми готові📖 Обов'язково читатиму далі!

Нічого не зрозуміло, наче книга-пролог. Світобудова геть погано прописана, персонажі не розкриті. Всі проти всіх, а збіса воно так не ясно.

Оригінальна та цікава світобудова. Трохи нуднувато було читати на початку. Десь після 200 ст. сюжет почав набирати обертів, стало цікавіше. Біловолосі мешканці холодної тундри/тайги тригернули: ще мала надію на Норвегію, Швецію чи Фінляндію, але Владіміри і Катєріни стали добрячою ложкою дьогтю (добре, що ненадовго - тут вже плюс). Головна героїня місцями дратувала - і ні, вона не тупа, але манери лишають бажати кращого. Історію витягнув бурлескний Арчік: додуматись влаштувати оргію на честь вагітної жінки ?? добре хоч без описів та 18+

"Мандруючи, ми залишаємо сліди, і іноді саме ці сліди - єдині докази, що ми справді жили.”© Кріселль Дабос Ця історія знайде тебе. І повір, вона вже не відпустить. Нарешті фінальна частина! В серії чотири книги, одна неймовірна героїня та тисячі уламків істини, які тобі доведеться збирати разом з нею. Офелія - тендітна, незграбна, але з такою впертістю, що гори зверне. Вона не ідеальна, і саме тому в неї так легко закохатися. Торн - холодний, чесний до болю, і його відданість така ж роздратована, як і притягальна. Цей дует розіб'є твоє серденько, обіцяю. Історія починається майже камерно: з весілля, яке ніхто не хотів. А потім вибухає, розростаючись до неймовірних масштабів: ковчеги, інтриги, підступна політика, втрачена пам'ять, гра з часом та повна руйнація всього, у що ти вірив. Занурення у цей неймовірно детальний світоустрій, з цікавими, глибокими персонажами, захоплює. Книга за книгою Крістель Дабос веде нас усе глибше: у незвичайну магічну систему, у хитросплетіння психології персонажів, у травми, які сформували цілий світ. Ти відчуваєш кожен їхній біль. Фінал, ооо фінал який залишить тебе без слів... Він не "закриває" історію. Він залишає після себе тааааку тишу в серці, ніби світ раптово зупинився, і тобі треба наново навчитися дихати. Тут не просто кінець, це переосмислення. Це історія про втрату і незламність. Про правду, яка розбиває. Про любов, що мовчить.. П.с. Раптом ви досі не читали, то це остаточний знак... Якщо ви вже читали, то як вам фінал ??❤️‍??

Чоооому так мало обговорень цієї неймовірної серії??? Третя книга циклу, моя улюблена за динамічністю. Минуло майже три роки… Офелія повертається на Аніму з відчуттям внутрішньої зимової сплячки - самотності, тиші, туги за Торном. Але й з відчуттям, що попереду ще незавершена історія. У цій книзі Дабос виводить світ за межі звичного - тепер перед нами всі двадцять ковчегів, і кожен із них відкривається новими загадками, культурою, законами. Офелія - під вигаданим іменем вирушає до Вавилону: найбільш технологічного, космополітичного, яскравого ковчега, де зберігається пам'ять поколінь. І саме там розгортається новий виток гри: магія, політика, хитросплетіння нових облич, підроблених документів, слів і поглядів. Перша половина книги, на мою думку, з нотками дарк академії - повільна, детальна, іноді навіть розтягнута, я ловила себе на тому, що читаю, повільніше ніж попередні книги, більше проживаю. Чекала повороту, який складе докупи цей пазл, і він таки настав - ближче до фіналу. Тоді все ожило, напруга, рішучість, нова динаміка. Останні розділи ? топ, без перебільшень, на тверду 10. Офелія у цій книзі змінюється, заводить нових друзів і ворогів, швидше ніж очікувалось. Її стійкість уже не дивує. І якщо чесно, я вже починала думати, що тепер її суперсила - це вміння терпіти холодні стосунки. Втім, коли вона нарешті діє - це потужно.. Я люблю цей цикл усім серцем. Він особливий, атмосферний, зі складною магічною світобудовою, що не схожа ні на що інше. І я щиро тішилась, що авторка нарешті дала більше тепла стосункам між Офелією і Торном. Чекала на фінал. І тихенько сподівалась, він буде не крижаний??

Мені навіть більше сподобалася друга книга, тут інтриги загострюються, а ти вже не просто читаєш, а живеш серед крижаних кулуарів Полюса, знаючи світоустрій і героїв історії. Сюжет динамічніший, події пришвидшуються: на ковчезі зникають четверо персонажів, і пошук їх вплітається у ще густішу павутину таємниць. Офелія більше не просто "тінь", вона вчиться грати у чужі ігри. І попри те, що Торн усе ще мовчазний, між ними вже з’являється щось, чого не поясниш словами. Занурюючись у сюжет стає цікавіше, зрозуміліше, більше світобудови, більше психологізму, більше болючої напруги. Авторка розвиває і персонажів, і драму, і магію тут показано усе настільки щільно, що важко відкласти навіть на кілька годин. І попри політичну складність, саме людські емоції б’ють найсильніше. Це все ще slowburn - романтика, яка тримає у напрузі. Але саме це й робить історію живою. Ніхто тут не білий і не чорний. Навіть любов - питання вибору, а не почуття. Я не очікувала, що буду триматись за кожну сцену, як за обривок правди. І тепер мені мало. Хочу ще. Бо світ Крістель Дабос наче дзеркало, яке показує не тебе, а те, ким ти боїшся стати. А фінал, фіііінал просто викрав моє серденько. ❤️‍?

Розпочинала читати цю серію книг без особливих очікувань.... Бо читала різні відгуки, знала що фінальна частина ще не була видана, і не знала чи взагалі воно того варте. Стім панк фентезі, яке починається повільно, тихо, мов дихання у холоді, а потім раптово вражає глибиною і химерністю світу, якого ще не було. Головна героїня Офелія - скромна дівчина, що читає минуле речей і проходить крізь дзеркала, змушена залишити рідну Аніму і стати за домовленістю нареченою незнайомця з крижаного Полюса. Торн - мовчазний, скритний і жорстокий представник клану Драконів, клерк з таємницями і своїми планами. Вони - заручені, але навіть не говорять. Світ, розбитий Богом на шматки, ковчеги - залишки цієї катастрофи, а кожна деталь тут подана як окрема загадка. Мене ця книга не просто затягнула, вона повністю перебудувала мій ритм читання. Усе було, на перший погляд, незвичне :структура, стиль, темп. Ні сентиментів, ні банальностей, тільки складні характери, політичні ігри, магія... Це історія виживання у світі, де будь-хто може бути ворогом, де головна героїня здається тендітною, але всередині має кістяк зі сталі. І це не зовсім young adult, як на мене, це щось доросліше, головні герої без зайвих ванільних мрій, і сама сюжетна лінія заручин не дуже розвинена, як і романтична лінія, але ж яка неймовірна.. ❤️‍?? Читаючи ти помічаєш, дещо особливе, тут все живе між рядками, особливо Торн і Офелія. Вони майже не говорять, але кожна їхня фраза - мов крихка крига, під якою пульсує глибоке невимовне. Їхні діалоги я чекала з таким нетерпінням, що ловила кожне слово, як знак. У цій тиші - справжня хімія. Без крикливої пристрасті, без зізнань, але з напругою, яка говорить гучніше за почуття. Сподобалось, що створені авторкою персонажі не діють за шаблонами, а проживають ситуації зростаючи, з власною логікою, страхами й межами. Комунікація між героями так чудово показана, а саме психологічна боротьба, пошук безпечного ґрунту, вивчення одне одного без поспіху. І саме тому ця історія так чіпляє: бо в ній усе по-справжньому.

Книга хоч і складна для розуміння, але не відпускає до самого кінця. Дивовижно як те, що колись починалося як історія про шлюб за домовленістю переросло у настільки захопливу пригоду, зі світоустроєм, який перевершує усі найсміливіші припущення. *НЕВЕЛИЧКИЙ СПОЙЛЕР!* Особисто мені фінал сподобався, адже ми в буквальному сенсі отримали відкриту кінцівку історії, яку кілька століть тому під час війни почала писати одна дівчинка, що мріяла досягнути миру серед людей. Персонажі нарешті вільні самі писати свою історію й прокладати шлях без диктатури Бога. Кінець болісний та гіркий, але сповнений чистої та світлої надії на щасливе майбутнє. Офелія й Торн - це моя любов на все життя, і це ще навіть м'яко сказано! Гадаю, останній рядок книги є жирним натяком, що в Офелії вдасться здійснити задумане))