Оригінальна та цікава світобудова. Трохи нуднувато було читати на початку. Десь після 200 ст. сюжет почав набирати обертів, стало цікавіше. Біловолосі мешканці холодної тундри/тайги тригернули: ще мала надію на Норвегію, Швецію чи Фінляндію, але Владіміри і Катєріни стали добрячою ложкою дьогтю (добре, що ненадовго - тут вже плюс). Головна героїня місцями дратувала - і ні, вона не тупа, але манери лишають бажати кращого. Історію витягнув бурлескний Арчік: додуматись влаштувати оргію на честь вагітної жінки 👏🏻 добре хоч без описів та 18+
Анонім
"Мандруючи, ми залишаємо сліди, і іноді саме ці сліди - єдині докази, що ми справді жили.”©
Кріселль Дабос
Ця історія знайде тебе. І повір, вона вже не відпустить.
Нарешті фінальна частина!
В серії чотири книги, одна неймовірна героїня та тисячі уламків істини, які тобі доведеться збирати разом з нею.
Офелія - тендітна, незграбна, але з такою впертістю, що гори зверне. Вона не ідеальна, і саме тому в неї так легко закохатися.
Торн - холодний, чесний до болю, і його відданість така ж роздратована, як і притягальна. Цей дует розіб'є твоє серденько, обіцяю.
Історія починається майже камерно: з весілля, яке ніхто не хотів.
А потім вибухає, розростаючись до неймовірних масштабів: ковчеги, інтриги, підступна політика, втрачена пам'ять, гра з часом та повна руйнація всього, у що ти вірив.
Занурення у цей неймовірно детальний світоустрій, з цікавими, глибокими персонажами, захоплює.
Книга за книгою Крістель Дабос веде нас усе глибше: у незвичайну магічну систему, у хитросплетіння психології персонажів, у травми, які сформували цілий світ. Ти відчуваєш кожен їхній біль.
Фінал, ооо фінал який залишить тебе без слів...
Він не "закриває" історію. Він залишає після себе тааааку тишу в серці, ніби світ раптово зупинився, і тобі треба наново навчитися дихати.
Тут не просто кінець, це переосмислення.
Це історія про втрату і незламність. Про правду, яка розбиває. Про любов, що мовчить..
П.с. Раптом ви досі не читали, то це остаточний знак...
Якщо ви вже читали, то як вам фінал ?🪞❤️🔥🫂
Анонім
Чоооому так мало обговорень цієї неймовірної серії???
Третя книга циклу, моя улюблена за динамічністю.
Минуло майже три роки…
Офелія повертається на Аніму з відчуттям внутрішньої зимової сплячки - самотності, тиші, туги за Торном. Але й з відчуттям, що попереду ще незавершена історія. У цій книзі Дабос виводить світ за межі звичного - тепер перед нами всі двадцять ковчегів, і кожен із них відкривається новими загадками, культурою, законами.
Офелія - під вигаданим іменем вирушає до Вавилону: найбільш технологічного, космополітичного, яскравого ковчега, де зберігається пам'ять поколінь. І саме там розгортається новий виток гри: магія, політика, хитросплетіння нових облич, підроблених документів, слів і поглядів.
Перша половина книги, на мою думку, з нотками дарк академії - повільна, детальна, іноді навіть розтягнута, я ловила себе на тому, що читаю, повільніше ніж попередні книги, більше проживаю. Чекала повороту, який складе докупи цей пазл, і він таки настав - ближче до фіналу. Тоді все ожило, напруга, рішучість, нова динаміка. Останні розділи 🔥 топ, без перебільшень, на тверду 10.
Офелія у цій книзі змінюється, заводить нових друзів і ворогів, швидше ніж очікувалось. Її стійкість уже не дивує. І якщо чесно, я вже починала думати, що тепер її суперсила - це вміння терпіти холодні стосунки. Втім, коли вона нарешті діє - це потужно..
Я люблю цей цикл усім серцем. Він особливий, атмосферний, зі складною магічною світобудовою, що не схожа ні на що інше. І я щиро тішилась, що авторка нарешті дала більше тепла стосункам між Офелією і Торном.
Чекала на фінал. І тихенько сподівалась, він буде не крижаний🙏🏼
Анонім
Котолог
