Задум був дуже цікавий: ? ігри на виживання, які проводяться раз на 20 років серед нащадків одних і тих самих семи родин; ? магія різних видів і рівнів, якою за допомогою заклинань можна заряджати персні і користуватись ними доти, доки магія не вичерпається; ? сім могутніх артефактів з унікальними властивостями та арена з сімома Реліквіями; ? прокляття з суворо регламентованими правилами (і шанс спробувати зламати його); ✍ pov чотирьох учасників цього турніру (що дає нам змогу дізнатись про них більше та почати переживати за долю кожного з них). Але реалізація цього задуму мене розчарувала - ми отримали хороший початок, досить цікавий кінець і дуже нудну середину. Трошки детальніше про героїв: ⏺ Алістер - фаворит змагань, якого з дитинства готували до ролі лиходія. Для нього немає іншого варіанту, окрім як перемогти і зберегти для своєї сім‘ї доступ до високої магії. ⏺ Ґевін - аутсайдер, чия родина ніколи не вигравала, тож він змалечку знав, що не зможе розраховувати на підтримку спонсорів чи потужні заклинання, і в якості стратегії обрав посилену фізичну підготовку та дослідження слабких місць суперників (а згодом вдався і до більш ризикованих кроків). Та дві колишні подруги: ⏺ Ізобель - перша відома учасниця змагань, від якої відвернулись всі, коли вона стала «обличчям турніру». Сильна та вольова дівчина, яка погодилась на участь лише під тягарем провини та страху перед батьком, і свято вірить в те, що перемога зможе виправити все, що в її житті пішло не так. ⏺ Брайоні - могутня та вправна претендентка, яка завжди знала, що саме вона представлятиме свою родину, і мріяла про славу та визнання, які принесла б їй перемога в турнірі. А також троє учасників, pov яких нам не дали, і, сюрпрайз-сюрпрайз: серед них є колишній однієї з дівчат. В цілому тут в нас є дві ненав’язливі любовні лінії між суперниками, багато інтриг, несподівані сюжетні повороти, а станом на останню сторінку книжки турнір все ще триває. Тож, хоч ця книжка для мене на 7/10, другу частину дилогії я читати буду? *тяжко зітхає*

Поки що ставлю хитку четвірку, хоча кінцівка була такою, що негайно вимагає другу книгу! Може, мої враження трохи спотворені через те, що я читала перед сном, і потім доводилося перечитувати деякі моменти, бо увага постійно втікала Задум просто шикарний: таємний турнір, давнє прокляття, чароперсні, реліквії. Поступово відкривається історія кожної із семи таємних сімей завдяки їхнім обраним учасникам. Мені сподобалося, що авторки представили нам усіх персонажів, розкрили їхні болючі місця та показали сильні сторони. А ці таємничі вставки з іншої книги, що з'являються на початку кожного розділу, постійно підживлюють інтерес і дають ту цікаву інформацію про сім'ю, яка щойно почала розкриватися Я не прив’язалася емоційно до жодного персонажа, місцями навіть трохи їх плутала, згадуючи, хто є хто, але однаково переживала за всіх. Книга цікава, легка, і назвати її винятково підлітковою досить важко, хоч головні герої — саме підлітки Але ось що бісить найбільше - це той момент, що дорослі лоби не знайшли жодного цивілізованого виходу! Вони з малечку готували своїх дітей до участі в турнірі, і їм було абсолютно нормально знати, що когось із них обов'язково вб'ють. Там такі моменти з дитинства, що хочеться буквально накинутися на цих батьків! Аргх! З Голодними іграми її можна порівняти лише тим, що це турнір на виживання, де переможець отримає все, включаючи життя. Однак тут усе просякнуто магією: вона продається у спеціальних магазинах, виготовляється на замовлення. Чари тут усюди, від маленьких дрібничок до чогось по-справжньому серйозного і могутнього

«Всі ми лиходії» — це мрачне готичне полотно про амбіції, зло і вибір, що формує людину — або монстра. Раз на покоління сім могутніх родин висувають своїх нащадків у магічний турнір за право володіти необмеженою силою — стародавньою, дикою і некерованою. Переможець отримає все. Решта — лише пам’ять про поразку. І тут Голодні ігри можуть видатися знайомими: молодь, примус, змагання на виживання. Але в романі Фуді та Герман усе значно... темніше. Якщо Голодні ігри — це критика тоталітарного суспільства, де учасники намагаються зберегти свою людяність серед жорстокості, то «Всі ми лиходії» — це дослідження того, як далеко люди готові зайти. Герої тут — не жертви системи. Вони — її спадкоємці. Їх виховували, щоб боротися, зраджувати, вбивати. І більшість із них цілком із цим згодні. Але найбільша сила книги — внутрішні конфлікти. Автори показують, як межа між добром і злом не просто розмита — вона може змінюватися залежно від погляду, минулого, любові чи болю. І часом ти сам не знаєш, герой ти у власній історії — чи лиходій у чужій. Стиль роману — атмосферний, густий, з елементами готики й темної романтики. Це книга, що огортає, як оксамит у холодному замку: красиво, моторошно, зворушливо. «Всі ми лиходії» — це естетика аморальності. Це Голодні ігри, де ніхто не шукає спокути, лише влади. І саме тому вона така притягальна.

Оце був «ВАУ» ефект ‼️ Це була неймовірна історія, яка захопила мене з перших хвилин читання! Загалом, моє враження надзвичайно позитивне, я вірила всім персонажам, деякі мене бісили, деякими я захоплювалась, за деяких було сумно, за деяких раділа, як за рідних. І протягом книги мої думки змінювались про героїв, що я особливо люблю в книжках❤️ Тому ця історія в моєму серденьку залишилась надовго. Я закінчила читати її два дні тому, досі думаю про неї і не можу припинити.

Почала цю книгу завдяки клубу читачів в цьому місяці, і це крутий початок! Мені дуже сподобалось, тут і цікавий сюжет, і неординарні герої, я навіть до кінця не могла визначитись за кого ж я вболіваю, бо хотілось аби вижили всі в цьому турнірі. Оповідь ведеться від кількох героїв, кожен з яких має свої таємниці, свої цілі та плани. Якщо коротко - це щось типу Голодних ігор з використанням магії. Сім родів магів обирають героїв для участі у смертельному турнірі, де переможець отримує контроль над таємним джерелом високої магії. Але цього разу все пішло не за планом. Сумно лише те, що треба чекати на другу частину серії, а я такого не люблю, хочу щоб все і одразу було, бо я дуже не терпелива