Нейробіолог Гелена досліджує наслідки хвороби, що руйнує пам'ять, і мріє їх побороти — допомогти матері. Послуговуючись благородною метою, вона винаходить машину, здатну зберігати згадки й повертати в минуле. Але люди починають переживати хибні спогади, згадувати життя, яких не було, смерті й події, що не наставали, — усе це ламало психіку та призводило до самогубств. Історія змушує задуматися про неодмінні наслідки добрих винаходів у поганих руках, які можуть призвести до знищення світу й людства, — до катастроф. На початку книга інтригувала, занурювала в найпотаємніші кутки науки, досліджень і людських спогадів, у намагання відновити рівновагу й запобігти жахливим наслідкам. Та згодом з’явилася певна однотипність: численні переміщення, невдачі, надмірне ускладнення сюжету. ?«Вранці все стане краще. З'явиться світло і повернеться надія.»

це топ, так не хотілось, щоб історія закінчувалась, насолоджувалась кожною сторінкою і кожною частиною книги ??

Друга частина поступово відкриває завісу над таємницями та недомовками, залишеними в першій книзі, водночас підіймаючи градус напруги й готуючи читача до кульмінації. Ми дізнаємося більше про життєві перипетії героїв у різні моменти часу, а разом із цим постають складні етичні питання - що таке свобода? Де проходить межа брехні та чи можна її виправдати, коли йдеться про надзвичайно високі ставки? Автор тримає свій впізнаваний стиль постійного руху сюжету, не дає втомитись та одночасно зупинитись у читанні.

Швидкість подій, темп та загадка до останнього Перші сторінок 50 все дуже збігається з анотацією та нічого не вибивається з цієї колії, тільки знаючи всі минулі книги автора - є очікування про науковий підтекст всього майбутнього опису. Навіть через 130 сторінок можна з легкістю описати фразою Ітана: «Це місто. І люди в ньому. Ви. Щось не сходиться» - і дійсно це так) Але стиль написання дуже приємний, затягує і проковтуються сторінки на одному диханні. Далі розвиток подій дуже стрімкий та хочеться запитати - що ж це коїться?) Та пояснення приходить майже наприкінці, коли вже треба брати до рук другу частину серії, та це зовсім не псує враження, а навпаки тримає цікавість на піку.

"Час - просто ілюзія, конструкт, породжений людською уявою. Нема на світі ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього. Усе відбувається зараз." З такою легкістю, з таким захватом і нетерпінням пошвидше дізнатись, що ж там далі, я вже давненько не читала книги. Вона шикарна! Чудова наукова фантастика, що висуває оригінальні ідеї, але не переобтяжує читача деталями, науковими термінами і фактами. Тут переглядаються поняття пам'яті, спогадів, реальності, часу; розглядається можливість зміни минулого, існування альтернативних реальностей та паралельних часоліній. Розповідь дуже чуттєва, емоційна й контрастна. Щирі почуття кохання і радості, барвисті щасливі спогади перемішані з болем страждань, розчарувань, втрат і не здійсненних мрій. Так само чарівні описи природи й міст чергуються з описами, що забарвлені руйнуваннями, страхом і болем. Ледь не з кожної сторінки линуть запахи, образи, відчуття і почуття: запах тлілого листя і холодний дотик осені у великому місті, зимові морські краєвиди, лісові й гірські пейзажі, навіть смак й аромат вина. А ще тут знайдете відчай безлічі невдач і ледь жевріючу надію на другий шанс, наростаючий жах останніх митей перед смертю окремої людини і стогони конаючого світу від ядерного армагедону… Головних героїв тут двоє і книга знайомить з ними у різні відрізки часу. Баррі Саттон, детектив Центрального відділу пограбувань Нью-Йорка, вперше зустрічається у листопаді 2018, коли безуспішно намагається запобігти самогубству жінки з СХП - синдромом хибної пам'яті, що дедалі частіше вражає мешканців міста. Спогади про несправжнє життя, про сім'ю, якої у неї ніколи не було, штовхають жінку на відчайдушний крок у прірву з хмарочоса. Щось у її розповіді тривожить Баррі, не дає спокою, резонує з його власним болем. Йому за 45, за спиною втрата єдиної доньки і крах щасливого шлюбу. "Баррі постійно озирається назад, живучи більше спогадами, ніж теперішнім, і нерідко прикрашає минуле, збільшуючи його принадність. Роблячи його ідеальним. Ностальгія для нього - таке саме знеболювальне, як алкоголь." Але є у нього ще одна пристрасть - вже 23 роки він служить детективом, бо любить розв'язувати головоломки, і цей ребус, пов'язаний з самогубицею, суперечливий набір подій дражниться, втягуючи його у бурхливий й небезпечний вир, створений іграми з пам'яттю та реальністю. Гелену Сміт вперше зустрічаємо наприкінці жовтня 2007 у 38-річному віці. Вона справжній інтроверт, вчена-відлюдниця, що так і не змогла знайти баланс між справжнім покликанням та стосунками й щасливим життям. Жінка мріє винайти спосіб допомагати людям, зберігаючи спогади для зношеного мозку, який більше не може їх утримувати. Таку собі часову капсулу для найважливіших знань. Таким чином вона передусім прагне допомогти власній матері з хворобою Альцгеймера, яка з кожним днем все більше втрачає себе, а також реалізувати свій талант дослідника і задовольнити допитливий розум. Проте, як відомо, благими намірами вимощена дорога до пекла. Ціна ненароком здійсненої помилки, хай навіть чужої, справді жахлива, а на спокуту може піти ціле життя. І навіть не одне… Занадто захопливий відгук? ? Можливо)) Не виключено, що настільки позитивні враження у мене через повернення до одного з улюблених жанрів після тривалого ходіння манівцями у пошуках нових вражень і спробах розширити читацькі горизонти, беручись читати щось зовсім не типове для мене. Однак, від своїх слів я не відмовлюсь ?. Це справді варта уваги книга, цікава, оригінальна, непередбачувана, така, що змушує задуматись про власні бажання і більше цінувати те, що маю. "Кожен день - одкровення, кожна мить - подарунок."

Мені ця книжка сподобалась навіть більше, ніж «Рекурсія» і «Темна матерія» (мабуть, маніпуляції з часом все ж не дуже моя фішка, а от генна війна - інша справа). Що мені сподобалось? - динамічність сюжету Мені ні секунди не було нудно. Хоч книжка за атмосферою та темпом дуже схожа на голівудські бойовики, а Лоґан в моїй уяві розгулював в образі Джейсона Борна, для мене велика кількість екшну не була мінусом, бо і науково-фантастичної складової теж було багато, тож все було збалансовано (на мій смак). І якщо ви очікуєте тут трилер, то можете не сильно чекати, просто кажу. - сильне наукове підґрунтя Якісь речі (в рамках шкільної програми з біології) я знала, якісь були для мене новими, але написано було настільки переконливо, що в якийсь момент я перестала розуміти, де факти, а де художня вигадка. - сюжет та ідея Уявіть собі світ після глобальної катастрофи: 200 мільйонів людей померли від голоду, а наслідки знищення посівів на мільйонах гектарів стали руйнівними для економіки, охорони здоров’я, цілих біологічних видів та біосфери в цілому. І коли бідність, хвороби та голод все дужчають, а людство навіть тепер не надто дбає про світ, в якому живе, і спокійно витискає останні краплі з ресурсів планети, з’являється науковець, який нарешті доводить до кінця справу свого життя - провести масштабний генетичний апґрейд, що посилить когнітивні функції людей настільки, що вони зможуть, колективно, підпорядковувати свою поведінку рушіям розуму, а не почуттям. Навіть якщо в процесі глобального апґрейду загине близько мільярда людей, ті, хто виживуть, стануть кращими: отримають підвищені здібності до навчання та просторової орієнтації, покращені когнітивні функції, сповільнення вікових змін та стійкість до більшості хвороб, підвищену больову витривалість та здатність відмежовуватись від почуттів і вимикати їх. Та що як проблема ніколи не полягала в тому, що людям бракує інтелекту? Що як людство має проблеми зі співчуттям, і саме через це ми можемо опинитись на межі вимирання? Що саме робить нас людьми? Та чи вдасться одній небайдужій людині, пожертвувавши всім, врятувати мільярди незнайомців? Тут не було речей, які б мені особливо не сподобались, для мене ця книжка просто на тверду вісімку. Для п’ятірки мені трошки не вистачило глибини героїв і непередбачуваності сюжету, але історія дуже хороша, дуже швидко та легко читається (це не мій комфортний жанр, але я прочитала ці майже 400 сторінок за два дні), тому я б радила.

Вау, мені дуже сподобалося! Книга неймовірно насичена подіями, а останні сто сторінок просто неможливо відірватися. Окрім захопливого сюжету з подорожами у часі, катастрофами та неочікуваними поворотами, вона також дає багато поживи для роздумів. Тут порушуються морально-етичні дилеми, з якими стикаються герої, є цікаві міркування про пам’ять і те, як вона нас формує. Автор також порушує питання новітніх технологій, їхнього впливу на суспільство ітого, наскільки людство готове до таких змін. В деякі моменти мені справді ставало моторошно від того, наскільки реалістично змальована поведінка суспільства.

Чому я взагалі думала, що це детектив? ??Незрозуміло на яку саме вудочку я потрапила, будучи переконаною, що це саме дектив, але ні - це виявилась наукова фантастика, ще й приправлена купою якихось фізичних викрутасів ?? Отже, уявіть себе на місці вченої, яка хоче вилікувати матір від хвороби Альцгеймера. Але не зовсім традиційним медичним способом, а за допомогою маніпулювання її спогадами. На що ви будете готові заради цього? Уявіть себе на місці батька, який втратив єдину доньку і з плином років досі не може оговтатися від цієї втрати. Як ви проживете своє життя, якщо отримаєте шанс побачити свою доньку знову? А тепер уявіть, що технологія, яка дозволяє все це, існує, однак потрапила не в ті руки? От вам і мультивсесвіт Марвел чи DC, вирішуйте кому що більше до вподоби ?? І якщо раптом вам захочеться розкрити концепцію мультивсесвіту для себе з наукової точки зору, то напевно вам сюди ? Книга читається на одному подиху, тож зможете за нею прекрасно провести свій вечір ?