У мене дивне враження від цієї книги: сама тема і сюжет мені сподобалися, але ось темп розповіді якийсь для мене занадто повільний. Він мене чи то заколисував, чи приморював, тому і ці 190 сторінок читалися до вечора. Але дуже вдячна @anetta.antonenko , що ми можемо ознайомитися з арабською літературою, і відчути особливості іншого світосприйняття. Книга про мистецтво грі на уд. Що, не знаєте цього слова? А якщо я скажу -"лютня", то стає більш зрозумілим. Так, це європейська назва того дивного уду, музичного інструмента, який араби завезли до Іспанії, а потім він розширився і по іншим країни. "Тонка, одинока вібрація струни розпочала гру. Вібрація, яка змушує тремтіти найдрібніші волосинки на тілі. Тендітний звук, неначе зітхання, виривається з інструмента, після чого розкривається, стає насиченим, багатим, густим - тією мірою, як пальці музиканта починають усе дужче перебирати струни, наповнюючи мелодію вічним подихом Всесвіту." Головні герої люблять музику, але кожен по-своєму: хтось хоче залишити усе, як було, хтось, спираючись на минуле, хоче модернізувати техніку викладання та гри, хтось захоплюється новими технологіями не лише в музиці, але й у бізнесі, а хтось взагалі пішов по злочинній стежині і намагається заробити і на крадіжках, і на сутенерстві. У романі є усе, що ми любимо: романтична лінія, історична, детективна. Є навіть вставки з поясненнями своїх вчинків з боку однієї з героїнь. Роман стрункий та завершений. Літні дощі, як і сльози, змиють усе. Але інколи треба бути далекогляднішим і не допускати загибелі усіх своїх ідеалів і мрій.

Почну свій відгук з того, що роман «Літні дощі» дуже незвичний. Його написав єгипетський письменник Ахмад Аль-Кармалаві, а сама книга є чудовим зразком сучасної арабської художньої прози. Тут ви не знайдете типового розвитку подій та класичних головних героїв. Для мене вона стала книгою-роздумом, таємницею та подорожжю до глибин душі. Роман «Літні дощі» складається з декількох сюжетних ліній, які поєднуються та розповідають про суфійського шейха Ібада аль-Мосулі та його спадщину. Колись він зібрав навколо себе прихильників традиційного близькосхідного музичного інструменту, який називається уду, та заснував суфійський орден, де музика є способом містичного пізнання світу. У книзі всі події відбуваються у теперішньому часу. У нас є декілька головних героїв, галасливий Каїр та Агентство аль-Мосулі. Кожен із героїв має свої прагнення та бажання, і протягом всієї дороги життя їм потрібно буде подолати безліч перешкод, особливо духовних. На останніх сторінках книги було дуже сумно. Але від цього книга мені ще більше сподобалася! • Музика – це мова душі й серця, ми можемо розуміти її, як нам подобається. • З вулиці доносилося щебетання птахів, що поверталися до своїх гнізд перед настанням темряви… Ці створіння тисячоліттями незмінно роблять одне й те саме, не шукаючи чогось нового, вони – активна складова часу та простору, проте вони не прагнуть максимізувати свою роль чи перевернути порядок Всесвіту на власну користь. Хворіючи, вони не борються, смерть наздоганяє їх, і вони не пручаються; у рисах цих істот не видно занепокоєння чи задоволення. Що ж тоді заважає людям жити так само, як іншим створінням? Надія? Чи розум і свідомість? ? Sad Violin & Piano – Yasser Farouk