Написано захопливо і ненав’язливо, але майже кожна сторінка містить речі, над якими хочеться задуматись. Хоча перед цим варто ознайомитись з тригерами і зважати на те, що ця книга більш складна і глибока (а разом із тим й відвертіша, часто у неприємному сенсі), в цілому як і вся творчість Муракамі. Тому ви або захоплюєтесь, або ненавидите це. Єдиний мінус це мізогінія автора, але це очевидно, зважаючи на азійський менталітет.

Рід поєднує ліризм, казковість і фольклор з елементами психологічної драми. Авторка досліджує теми гендерної нерівності та важливості історій, які формують нас. Це не класичне фентезі, також важко назвати це зануренням в жанр «темної академії». Це історія запрошує читача розгадати таємниці не тільки старого маєтку, а й похмурого міфу, який його оточує

Трагедія «Леді Макбет» вразила мене глибиною образу головної героїні. Вона постає сильною, амбітною та безжальною жінкою, яка штовхає чоловіка на злочин заради влади. Проте згодом ми бачимо, як її душу роз’їдають муки совісті та внутрішня порожнеча. Мені сподобалося, що автор показав, наскільки руйнівними можуть бути жадоба й гордість. Образ Леді Макбет нагадує: прагнення влади за будь-яку ціну призводить до трагедії. Цей твір залишає сильні емоції та змушує замислитися над моральним вибором людини.

Ця книга - як занурення в темне озеро: глибоко, тривожно, красиво, і незрозуміло - в який момент втратиш дно під ногами. Атмосфера темної академії, фольклорної міфології та психологічної гри з розумом читача створює насправді унікальний досвід. Це не просто фентезі - це метафора, сон, загадка, в яку хочеться (або доводиться) вдумуватись. Стиль Ави Рід складний. Ти читаєш 5 хвилин, а потім ще 10 - відпочиваєш, не тому що нудно, а тому що інтенсивно. Кожне речення наче несе підтекст, кожна дія може бути символом. Іноді моторошно, іноді - дуже боляче, іноді - глибоко. Книга точно не для всіх. Якщо ви шукаєте динамічне фентезі з простим сюжетом - проходьте повз. Але якщо вам подобається темна атмосфера, багатошарові образи, філософські підтексти та тексти, які вимагають зосередженості - «Дослідження утоплення» зачепить. Особисто мені книжка не дуже «зайшла» - можливо, не мій жанр. Але я точно розумію, чому вона подобається іншим. Це книга, яку можна або покинути на першій третині, або потім ще довго обдумувати після фіналу.

Неймовірно цікава та захоплива історія, з готичною та темною атмосферою, яка повністю занурює та переносить тебе у вир подій. Все починається доволі просто. Молода студентка архітектурного факультету, Еффі, виграє у конкурсі і отримує змогу поїхати реконструювати будинок родини свого улюбленого (вже мертвого) письменника Мерддіна. Проте вже на місці зустрічає юнака, Престона, студента літературного факультету, який хоче довести, що найвідоміший письменник - шахрай. Сюжет є доволі неспішним, з детальними описами краєвидів, старого маєтку, моря. Книга нас занурює в місцеві легенди та застороги. А головні герої таємно та обережно пробують вивідати таємниці. Щось в Янто (сині Мерддіна) насторожує Еффі, а дружини письменника не висовує носа і невідомо чи вона взагалі існує. Книга дуже класно поєднує нуарний детектив з фентезійною лінією. Адже ходять легенди, що Король фейрі шукає та викрадає собі наречену. Тому варто носити з собою щось срібне та бути обачним. Розвʼязка історії захоплива і трішки неочікувана. Цікаво спостерігати як Еффі та Престон досліджують старі щоденники та листи Мерддіна. Як Еффі змінює свої погляди щодо особистості письменника. Що те, яким вона його уявляла було зовсім не таким. Як крок за кроком всі пазли складаються і правда виходить назовні. Але що вона може спровокувати за собою? Еффі, на початку показана доволі сором'язливою, тихою і боязкою. З дитинства вона страждає на нічні жахіття та видіння. Дівчина боїться, що одного дня вона зустріне справжнього Короля фейрі. Познайомившись з Престоном, Еффі отримує шанс стати жінкою, статтю якої опублікують. Заради правди та знань вона готова на шалені речі і цим надихає і захоплює. Вона росте як особистість і готова боротись за свої права та можливості. Любовна лінія ніжна і повільна. Від недовіри та ділових стосунків, вона розвивається в щось більше. Престон ерудований та цікавий хлопчина. Разом з Еффі вони є чудовою командою Сюжет першої книги є цілком завершеним, але цікаво що спіткає героїв далі.

Містичний трилер, де в сюжеті більше містики, аніж трилеру. Головна героїня - Еббі Сеєр, студентка архітектурного факультету (єдина серед хлопців), невпевнена в собі, виросла в сім'ї, де її вважали помилкою і лікували дивакуватісь. Престон - студент літературного факультету, він має свої таємниці в минулому, не вірить в магію, переконаний що може досягти вершин вивчаючи літературу. Їх об’єднує одна постать - письменник Мерддін, його дім, його твори, його сім’я. Загалом все, що пов’язане з цією персоною. Молоді люди намагаються докопатися до суті, хто ж такий той Мерддін і чи справді він написав свій найвідоміший роман “Ангхаред”. Молодь вони вперта, залізли у всі щілини, опитали море свідків (більшість з яких не хотіли нічого казати), знайшли відповіді та найголовніше - вижили. Фінал хороший, позитивні зміни у навчанні і особистому житті героїв. У творі порушуються питання авторського права (як легко видати твір іншого за свій), та місце жінки у світі (чи може жінка бути рівною з чоловіком). Бали я зняла за те, що вже на 97 сторінці здогадалась, хто ж власне написав роман, та яким буде фінал. Також мені не вистачило пояснень світобудови: легенди легендами, а пояснення різниці між північчю і півднем мінімальне. Книга буде цікава любителям підліткової прози та любителям містицизму у творі.

Відчуття від книги наче ти в болоті топишся. Вона якась неприємно похмура і трішки огидна за атмосферою. Сюжет не новий, персонажі поверхневі. Історія могла відбуватися в будь-якому іншому місці з таким самим успіхом. тому не дуже зрозуміло навіщо було вигадувати підтоплення.

Ніби і цікаво, а ніби щось не так. Жінки не мають повноцінного права на освіту, жінки ніхто і ніщо без чоловіка. Долі жінок вирішують чоловіки. Мене зачепили згадки про війну, бо то не лише про землю… це про історію, культуру, мову. По сюжету, перемагає в конкурсі на реставрацію старого маєтку улюбленого автора. Його книга про короля Фейрі (тут трішки відлуння «Жорстокого Принца» я ловила), а для Еффі ця історія стала способом втечі від жорстокої реальності. В якій, навіть мама, відвернулась від божевільної доньки. Дуже врізалось в пам'ять, що ГГ ковтала рожеві таблетки не запиваючи? занадто часто, це прописувалось! На півдні легенди оживають, кошмари стають реальністю! І той, кого так хотілось ненавидіти, стає підтримкою і опорою. Разом вони викривають таємниці багатьох, історії які давно припали пилом, герої знаходять істину! А чому книга називається «Дослідження утоплення» я так і не зрозуміла. Є згадки про «утоплення», як велика вода поглинула будинки і людей… але то лише згадки і констатація лиха прибережних міст півдня, ніякого дослідження? от якби було «дослідження Анхельм» от це б передавало суть книги?