Вперше читала книгу на цю тему і мені було дуже цікаво. Безліч порад для будь-якої стадії написання від ідеї до оформлення листа на подачу видавництву. Вправи в кінці кожної глави прикольна штука, вони не такі прості, як здається. Далеко не з першого разу вдавалось робити. Але це дуже допомагає розвивати уяву і розуміти, що взагалі хочеш від тексту. Задоволена книгою абсолютно. Буду повертатися до неї неодноразово, бо це все ж посібник.

Без зайвої пафосності, з конкретикою, прикладами й завданнями, які реально хочеться виконати. Відчувається, що писали практики — кожен зі своїм поглядом і досвідом. Корисна не тільки тим, хто мріє про роман.

Книжка не просто про кіно. Вона змушує інакше дивитись на будь-яку історію, навіть на власну. Антоніо Лукіч у своїх фільмах вміє поєднати абсурд, ніжність і реальність так, що віриш кожному герою. Тепер він зробив це ж саме на сторінках книги. «Мої думки про кіно» не сухий підручник зі сценаристики, а радше особистий щоденник режисера, який ділиться не тільки порадами, а й своїми сумнівами, спробами та помилками. Автор пише просто і чесно, без зверхності. Він не намагається вчити, а розповідати як сам вчився. І саме тому книжка «зайде» навіть тим, хто далекий від кіно. Мені особливо сподобалося, як він розкриває еволюцію власних ідей: від побаченої сцени на вулиці до готового епізоду у фільмі. Ти буквально бачиш, як народжується кіно: через безсонні ночі, переписані сценарії. Лукіч зумів передати те, що робить його стиль особливим: відчуття України без шароварщини. Він показує, як знайти драму в дрібницях і як у простому побачити глибоке. А ще нагадує, що слово у кіно важить не менше, ніж кадр. Це книга для тих, хто хоч раз ловив себе на думці: «А як би я це зняв?» Єдиний момент, який трохи вибивав із ритму це, мабуть, розділ про переклад і дубляж. Хоча автор мав цікаві думки, подекуди він занадто узагальнює, і складається враження, що не до кінця розрізняє нюанси між перекладацькою та дубляжною роботою. Це дрібниця, але для уважного читача відчутна. Це жива, щира історія, яка надихає на творчість і роздуми. Вона не лише про кіно, а й про пошук свого голосу, про сумніви і віру в себе. І, можливо, після неї вам захочеться не просто дивитися фільми, а й писати власні тексти

Книга будується як конспект, що охоплює весь шлях від ідеї до реалізації: робота з темою, героями, сюжетними арками, діалогами, деталями, монтажем і навіть тим, як глядач бачить кадр. Тут є і теорія сценарію, і конкретні приклади. Але важливо, що ці поради не позбавлені художнього бачення: мова не лише про те, як зробити сюжет сильним, але й як побачити красу в деталях. Як зробити один кадр значущим, як діалог може бути не просто функціональним, а музичним. Є дещо зворушливе в тому, що автор не боїться бути “неідеальним”. Це не курс “як стати профі за місяць”, це супутник у довгому шляху творення.

Це дійсно дуже концентрований літературний курс, від авторів, що викладають на “Літосвіті”. Без води, зайвих повторів,чітко, структуровано про кожний з аспектів літературної майстерності. Маємо 30 тем, двадцять менторів з їхніми порадами та творчими завданнями, щоб створити цікавий сюжет, сильних непересічних персонажів, водночас навчитися не вигоріти, не закинути роботу на половині дороги, довести рукопис до фіналу. Курс буде корисним і для початківців і для тих, хто хоче систематизувати свої навички та знання з письменницької майстерності. Є поради із саморедагування, співробітництва з бета-рідерами, як саме написати синопсис та анотацію, багато стисло поданої теорії про структуру, оповідача, про те, як створити конфлікт, як працювати з головними і другорядними персонажами. Не забули викладачі про поради щодо авторського стилю, роботи з діалогами, особливостями української мови. Частину книжки присвячено роботі з нон-фікшеном, есеями, порадам щодо психології творчості. Книжка, до якої можна і треба буде звертатися не раз під час власного письма.

Книга від автора двох топових українських фільмів. Одразу варто зазначити, що це саме мануал з написання сценарія, у книзі багато технічних деталей, тому вона має досить прикладний характер. Але! Вона не лише для тих, хто збирається писати і хоче отримати якісь інсайти, але й для тих, хто хоче заглянути залаштунки створення улюблених фільмів. Крім того, книга дає розуміння про проблеми в укр.кіно, де сценарій це наріжний камінь. Читати було цікаво. Можливо, колись перевірю, чи книга працює, але для цього треба буде ще перечитати. П.С.: читати тільки після перегляду «Мої думки тихі» і «Люксембург, Луксембург»! До речі, я б ще із задоволенням прочитав би самі сценарії фільмів, якби їх видали. Крім того, класно було б побачити наступну книгу про режесуру, яку б за аналогією з відсилками в назві можна було б назвати «Кіно, кіно. Як перетворити сценарій на фільм» (але автор сказав, що треба чекати його старості).

Як добре, що такі книжки з'являються, ще й від українського режисера, бо дуже важливо бути в контексті укранських реалій. Виписувала собі цікаві тези і впевнена, ще не раз перечитаю книжку.