Аньєс Мартен-Люган

Цю історію я могла б прожити краще, якби колись проживала те, що й головна героїня. Однак наразі це не мій досвід і, можливо, саме тому історія відгукнулась мені не так сильно, як могла б. Але вона направду доволі хороша.
⠀
Кому ж вона відгукнеться? Я думаю, що тим: хто вже має дітей або тим, хто виховував дітей сам. Адже, по суті, ця книга про це. А також про вибір та про наслідки, які згодом доводиться пожинати.
⠀
Історія розповідає про Рен, яка, будучи ще юною, завагітніла, й не розповіла правди ані чоловіку, ані своєму сину згодом. Отож син ріс без батька, а батько не знав, що має сина.
⠀
Але мені здалось, що метою всіх інших героїв у цій книзі було засудити Рен за це її рішення: на неї ображались практично всі. Однак довгий час Рен все одно вважала, що вчинила правильно, а керувалась вона страхом втратити Ное. Та, розвіявши правду, чи не втратить вона його тепер?
⠀
Ця історія, як на мене, дуже драматична. Мені вона подекуди навіть була дуже гіперболізована, занадто емоційні реакції у героїв на все, що відбувається: сльози, істерики, втрата свідомості. Можливо, для французів це й нормально. Але мені було трішки надміру.
⠀
Сюжет тут динамічний. Принаймні книга читалася легко, швидко. Можливо, через те, що написана від першого обличчя, не містить великої кількості описів. Однак тут дуже класна атмосфера маленького французького містечка на березі моря, сповненого різних історій про піратів та корсарів.
⠀
Ще у книзі є любовна лінія. Мені сподобалась вона, хоч і не скажу, що це було прямо дуже неочевидне щось. Романтична складова також була різною: то дуже пристрасна й стрімка, то розмірена й спокійна.
⠀
Це книга про помилки та вибір, про материнство та вміння сепаруватися від дітей; про пошук свого місця; про те, що брехня рано чи пізно стане явною.

Колись дуже давно ця книжечка трапилась мені на початку мого книжкового шляху. Так-так, початок цього шляху я не асоціюю з дитинством, школою чи навіть філфаком універу, на жаль.
Так от... Книжечка тоді здалась мені надзвичайно чуттєвою, хоча й мелодраматичною. Принаймні саме в той момент мені потрібно було саме це.

Тож раджу її тим, хто полюбляє життєві історії жінок. А ще Францію, книжки і каву.

Це перша книжка французької письменниці Аньєс Мартен-Люган, яку я прочитала.
Надзвичайно щемка історія. Трагедія минулого головної героїні, змушує її шукати сенс життя. Головна героїня знову вчиться жити, кохати, відчувати.

Взагалі це друга частина історії про жінку, яка намагається віднайти своє щастя після втрати коханого чоловіка та донечки (але я була б не я, якби читала як усі нормальні люди спочатку першу частину). І ось наче все уже віднайдено, її літературна кафе процвітає, близький товариш підтримує її та й кохання, наче, віднайшла, але щось не так. Думками і душею вона постійно повертається в Ірландію, де після втрати близьких вона віднайшла нових друзів. Що ж обере Діана? Чи зуміє вона віднайти своє справжнє щастя?

Знову повернусь до книг і настроїв. Оце читала її у вагоні потяга і уже так сильно хотілося додому, до коханого чоловіка, до нашого затишного прихистку ну і куди ж ми без нашого. Колись і мені прийшлося робити вибір між двома людьми, тому історія з Діаною мені стала дуже близькою. Взагалі я до кінця хвилювалась, що ж вона обере, чи знехтує вона своїми почуттями та коли я дочитала, я була горда за неї і за себе.

Діана втратила чоловіка і доньку, вона розмовляла з ними на їхніх могилах. Єдиною розрадою була кавіарня «Щасливі люди» та друг Фелікс.

Жінка боїться дітей та відносин, однак є людина, яку вона ніколи не забуде - Едвард, її сусід по будинку в Ірландії, в якому вона проживала після трагедії, однак потім повернулась у Францію та свою кавіарню.

Згодом Діана знайомиться з Олів’є, якого покохала, однак спогади про Едварда непокоять сильніше ніж почуття до Олів’є.

Спойлерити не хочу…тому опис закінчу, читайте і дізнаєтеся в чому річ.

Книга досить цікава, приємна, інтригуюча, але фінал зрозумілий, хоча мені було дуже шкода деяких персонажів, особливо Олів’є, інколи злилась на Діану, що поводила себе як егоїстка.