Це перша книга від Жоржа, яка повністю розчарувала... Анотація та початок історії дуже заінтригували, але те як все продовжилось - це був повний провал... Єдине, що сподобалось - це оформлення, воно шикарне! А от зміст ні...

Якби твори Андре Асімана були втілені у людській подобі, це був би чоловік, у якого я абсолютно точно закохалась би. Без шансів. Як хочеться залізти під шкіру коханої людини, щоб бути там завжди, так хочеться опинитися під обкладинкою Добродія з Перу, щоб жити у цій історії з її лимонами, узбережжями, ресторанами біля моря, яхтами, віллами та сонцем. З анотації здавалося, що ця книга просто про друзів, які відпочивають на березі Тірренського моря, а несподівано виявилося, що вона про минулі та майбутні життя, про памʼять та долю, про перевтілення та спогади. І сенсами цих перевтілень є те, щоб знайти свою людину, і крізь різні життя зустрічати її знову і знову, і кожного разу розуміти, що це — саме вона: "І крихітне диво життя, найменше, невловиме диво — це коли ми натрапляємо на людей, які бачать нас такими, якими ми є, і хочуть нас саме такими, якими ми є." Автор вчить, що час разом з такою людиною — безцінний. І попри все його потрібно берегти, вбирати в себе кожну секунду. Здатність Асімана описувати почуття — оголено, неприкрито та по-справжньому, — тільки прикрашає цю розповідь: "Ти хоч уявляєш, яким щастям ти для мене була? Для мене то була не втрата. Не жалоба. Навіть не сум за померлою. Мені просто бракувало половини власного тіла, половини життя, а то й усього. Я жив чужим життям, а не своїм. Перестав бути собою." Я відкладала цю маленьку книгу разів з 10. І не тому, що не хотіла читати. Я не хотіла, щоб вона закінчувалася. Ну чому, чому вона така маленька? В цілому, ця книга — прекрасний класичний Андре Асіман. Щиро дякую видавництву Жорж за те, що книга зʼявилася на українському ринку, а ілюстратору Антону Фірсіку за неймовірно красиву обкладинку, яка повністю передала екстерʼєр історії.

Не дуже Компанія молодих американців зупиняється в розкішному готелі на півдні Італії, де відпочивають переважно літні туристи. Поки лагодять їхню яхту, друзі, шукаючи собі розваг, щовечора спостерігають за загадковим незнайомцем у ресторані. Той здається відлюдькуватим і дивним, але одного дня раптом сам підходить до їхнього столика. Влаштовує сеанс чудесного зцілення, а згодом розкриває інтимні подробиці з життя кожного з присутніх — те, про що ніхто ніколи не повинен був знати… І це тільки початок — попереду химерна подорож у минуле та історія кохання, народжена в міфічному місці, де полями підземного царства блукають розбиті серця. Оповідь набуває особливого звучання завдяки фірмовому стилю Асімана та його делікатному вмінню занурювати читачів у глибини почуттів.

Довго відкладала цю книжку на потім. Не знала чого від неї очікувати і досі не впевнена чи рада я тому, що все ж дізналась, що сталося з героями. Історія має трьох оповідачів, з якими ми можемо прожити невеликі проміжки їхнього життя, з різницею у декілька років. Майже половину книжки займає розповідь про життя Семюеля, батька Еліо, тож якщо вам кортить дізнатися більше про стосунки Олівера та Еліо, доведеться чекати досить довго. Сама ж взаємодія цих персонажів триватиме буквально 10 сторінок. Іноді читати було нудно, хоча все ж була цікава лінія, повʼязана з батьком коханця Еліо, але чим усе закінчилося нам, на жаль, не розкажуть. Як на мене, ця книжка не є вдалим продовженням «Називай мене своїм імʼям» (навряд вона його взагалі потребувала), але все ж було приємно повернутись до Італії, хоч уже і не влітку. Дизайн видання дуже гарний, проте в тексті траплялося багато помилок