Для мене це історія про -  "забрали мій дім". Спочатку в оповідях про депортацію кримських татар, (тут - рідні Аліє), потім і у самої героїні та її друзів - їх рідний півострів. Український Крим, який попри все "до" тримав  безконфліктність і вмів зберігати різні національності під своїм крилом. Подобається, що хроніка подій тісно переплетена з особистими "щоденниковими" замітками головної героїні. Про любов, дружбу, життя, родину, можливість/не компромісу з совістю. Під кінець роману було відчуття, що ти знайомий особисто з Альоною, Борис, Аліє, Ахтемом та навіть дідусем кгб-істом. Тяжко читати такі сердечні оповіді відверто, тому - фрагментами було до сліз. 10/10🤍 Закінчу словами авторки, бо теж маю корені з Криму. І, хай, вони у розділі про її втрачену любов, але мені відгукуються саме спогадами з дитинства на півострові. ...."Посеред бульвару стояла Вона. Пам'ять. Не всміхнулась, не обняла, не сказала ні слова. Лиш узяла за руку і повела за собою...." P.S. Настане весна - знов у Крим. Колись буде можна ...🫂💔

Прекрасна книжка. Щиро рекомендую

Чудова збірка 15 оповідань сучасних українських письменників про Різдво і українські традиції, про війну і любов, про родину і дитячі спогади. Люблю такі збірки, бо обовʼязково відкриваю для себе нового автора, - цього разу це Юлія Мак (розумію упорядника книги, що розмістив це оповідання першим).

Ця книга однозначно заслужила оцінку 100/10! Для мене вона стала справжнім відкриттям. Як жителька Сумської області, я довгий час майже нічого не знала про Крим і кримських татар, їхню історію та депортації. І саме ця книга вперше доступно і глибоко розкрила ці теми. Надзвичайно легко і художньо автор передає життя героїв — ти ніби сам слухаєш їхні пісні, відчуваєш біль, потреби, радощі й смуток. Ця історія дуже глибока, вона змушує і плакати, і сміятися разом з персонажами ?❤️ Я надзвичайно вдячна за те, що ця книга існує. Вона допомагає навіть тим, хто не в контексті, легко і доступно дізнатися важливу історію кримських татар та Криму загалом. Вважаю, що кожна людина в Україні та поза її межами має прочитати цю книгу хоча б для того, щоб розуміти базові історичні факти. Це неймовірна історія, яка залишає слід у серці ?

За Перекопом землі немає... А немає - з якого боку Перекопу? Дуже важка книга. Дуже багато тригерили згадки росії і її наративи. Порушується дуже багато важливих тем — пропаганди, мови, культури, традицій і виразно постає питання національної ідентичності. Шкода, що ця книга не була написана раніше, бо це перлина української літератури, яку сподіваюсь, рано чи пізно прочитає кожен українець.

❤️‍?А меч в його руках пером легеньким стане. Це збірка з 15 коротких різдвяних (і дуже різних за характером) історій, - про традиції, про кохання і #про_війну. Про ворожіння на Андрія, про дитячі спогади і про рішення залишитись тут, вдома, серед своїх. Про ложку куті, яку залишаєш для тих, кого вже немає поруч. Про родину, що нарешті зібралась разом, про скорботну зірку Різдва, про коляду, щедру і посівання. Про складну сімейну динаміку, лицемірство і свята, які стають випробуванням. Про родинні реліквії, блекаути і вогник надії серед суцільного мороку. Про спалення дідуха, про метушливі дні підготовки до Різдва і про людей, які не знають іншого шляху, окрім нищення. Про дитяче свято у Маріуполі, якого ще не торкнулась війна. Про вертеп і про заборону релігійних свят. Про присягу замість світової слави, про полон, про побратимів, які відійшли у засвіти. І про довгожданий кінець війни. ✨ Мої улюблені історії з цієї збірки створили Юлія Мак, Ольга Богомаз, Анастасія Левкова і Валерій Пузік, але вся збірка дуже хороша (мені не сподобалась тільки історія Сашка Столового). Книжка дуже комфортна, дуже «своя». Я чомусь навіть не дивилась в її бік, але виявилось, що це саме те, що мені було потрібно. Автори: Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова

Болить, відкрита рана, поріз, що не заживає Я так довго дивилась на цю книгу, що мені її дали не питаючи, з фразою: "Віка вам точно сподобається, вона читається легко" І дійсно з перших сторінок у мене захват від стилю авторки. Анастасія пише чудово, ти відчуваєш весь той сум та всю радість, разом з Альоною переносишся в Крим, та проходиш важкий шлях. Однак відчуваєш дисонанс, бо героїня депортована росіянка у 2-3 поколінні, яка захищає все українське, бо вважає себе приналежною до нашої нації Вона сповнена емоцій, словечок кримо-татарською, єврейською тощо. Ну і без країни болот не обійшлось, вона виступає бідами для люду Криму, що страждає від постійних депортацій та неприйняття. Кримські татари незламні, вони передають силу духу крізь покоління, а з нею спраглість до землі, своєї, рідної, кримської Рекомендую на 100%, аби знати, пережити та зрозуміти? "Міста, у яких є море, в принципі не можуть вважатись містечками. Хіба може бути маленьким місто, де є море?" "Бо кримським татарам, щоб чогось досягти, треба бути на голову вищими, ніж не-кримські татари" "Є речі вічні, а є - минущі, і море належить до перших, а амбіції держав, ба навіть самі держави - до других "

Книга, яку варто читати всім українцям без винятку. Мені здається, що роман змусить поринути в роздуми про свою ідентичність, розуміння, де і як я хочу жити, і яку культуру "сповідувати". Але разом з тим, я б не сказала, що вона мене прям дуже зачепила. Батьки все життя мене виховували з любовʼю саме до української культури і буду чесна, російську у нас ніколи не вихваляли. Тому "за живе" мене не зачепило, бо це все мені не близьке( З приводу самої книги: склалося враження, що авторка, коли її писала - то набивала руку, бо на початку досить складні речення, важкувато читати, моментами скучно і затягнуто, а ближче до середини книга стає більш професійна і легша в читанні. Після неї трохи по іншому подивилася на Крим, прониклася долею кримських татар і саме після цього роману почала цікавитися їхньою історією.