Це одна з тих книг, яка викликала у мене доволі дивні почуття. З одного боку — тема важлива, історія масштабна, герої яскраві. З іншого — я буквально «мучила» її пів року, і все одно подужала лише половину. Читалося дуже повільно: багато описів, ще більше складних і незнайомих релігійних термінів, які постійно вибивали з ритму. Я розумію, що це авторський стиль і глибина, але особисто мені було важко втримати увагу. Можливо, річ у тому, що я звикла до динамічних трилерів, де сюжет рухається швидко, а тут події розгортаються неквапно, розчиняючись у філософських роздумах. Іноді здавалося, що автор навмисно затримує мене в абзацах, змушуючи відчути атмосферу, але для мого темпу читання це стало випробуванням. Попри це, не можна не відзначити сильні сторони книги: це справді епічна, ніжна й водночас жорстка історія про війну, любов та виживання. Проте я вирішила відкласти роман, і, можливо, повернуся до нього через кілька років, хочу дати їй ще один шанс. Чи це хороша книга? Ймовірно, так. Але чи підійшла вона мені зараз? Ні. І, мабуть, це ще одне нагадування, що у читанні дуже багато залежить не лише від твору, а й від того, коли саме ми за нього беремося

Неймовірна книга-притча, яка переносить читача у присмерк сефардської аптеки у сонному передвоєнному Сараєво, оповитому трояндам, у криваві окопи Галичини, у крихітну кімнатку в Ташкенті після більшовицької Революції, у піски пустелі, у злиденний, жорстокий, космополітичний Шанхай. Книга говорить до читача різними мовами: боснійскою, німецькою, спаньолою, китайською, казками зі Сходу, цитатами з Тори. А в центрі – людина, яка пройшла війnu, біженство, втрату коханого - нелюдські випробування, з єдиною думкою – повернутися додому. Я могла б говорити ще і ще, але натомість залишу цитатник. Українцям все буде зрозуміло, до останнього слова. «Манучі ніколи б не насмілилася ослухатися падрі. Коли він її бив, вона беззвучно плакала над плитою, і сльози крапали в борщ. Вона казала, що мамина їжа завжди найсмачніша, бо просякнута сльозами». (с.113) «Війna має запах і звук, і заряд, що проходить через все і всіх: волосся на зашийку стає сторч, повітря стає менше (…) і страх віддається болем у тілі, яке тут, а ніби і не тут – як спогад із минулого життя» (С. 145) «Як усі біженці, вони йшли вперед, тому що більше не мали куди йти, рух для них означав життя» (с. 161) «Мій бог знищить твого, тому що мій створив війnu. Відмовитися від війni – значить, відвитися від божественного звитяжного життя, відмовитися від шляху до вічності. Життя – це наслідок війni» - каже Тойтенберг, ватажок російskoi банди (с. 153) «Коли настане невідворотнє, то ніхто не заперечуватиме приходу його. А ми чимдуш намагатимемося жити далі.» (с.163)

Щемка історія, у деяких місцях було дещо важко читати, адже здавалося трішки затягнутим, однак книга варта уваги. Піднімає важливі теми.