Прочитала на одному диханні. Швидко, легко і, що найприємніше, супернеочікуваний фінал

🔖 «А куди всі ходили? До клубу «Сім Циферблатів» Не найкраща історія у Крісті для мене 😌 Читалася легко, але не захопила 🙂‍↔️ ☘️☘️☘️ 📝 Цікава компанія молоді проводить час в орендованому будинку. Джері любить довше поспати… і приятелі вирішують з ним пожартувати – встановлюють вісім будильників, які мають дзвонити зранку по черзі 🫣 Але жарт не приносить очікуваного ефекту — прокидаються всі, окрім Джері… Після цієї трагедії події стають все трагічнішими… Бандл, яка береться частково за розслідування, до кінця не розуміє, що чекає на неї у фіналі 😯 ❓Хто буде наступною жертвою? Як розплутати цей таємничий клубок? І що приховує назва «Сім циферблатів? 🖇️ «Дивно, чому фарс так часто змішується з трагедією?» 🖇️ «У цьому житті ніколи не можна припиняти вчитися» 🖇️ «Найкращі з нас іноді зазнають поразки» Вбивцю не здогадалася 🤪 Рекомендасьйоy 😉 любителям класики детективу 🔍 Улюблена Крісті 🥸 Хочу всю її колекцію 😎

Дуже цікавий сюжет. Книга дивує багатьма неочікуваними зв'язками між героями. Як зажди, тут цікавий Пуаро.

Пуаро, як зажди тут на висоті. Досить заплутаний сюжет, що треба зупинитися і скласти все до купи в думках. Книга аж до останньої сторінки дивує багатьма поворотами і неочікуваними зв'язками між героями. Також цікава передмова в книзі від сценариста Майкла Гріна, де запам'яталася фраза: "Геніальні романи часто не піддаються точній адаптації", тому переглянувши екранізацію, зрозуміла зміст цієї фрази, чому книга і фільм такі кардинально різні.

? «У нас тут сімейна справа. Це отрута, яка діє в крові… Вона прихована… Залягла глибоко. Тут, я думаю, є ненависть і знання…» Люблю саме сімейні історії, коли все так заплутано, як у цій тут ? І коли розплутати клубок таємниць допомагає саме Еркюль Пуаро ? ??? ? Симеон Лі ще той старий дідуган, деспот, який дістав навіть свою родину ? І саме Різдво - для нього лише привід, щоб пограти на емоціях родини… але, це ж Крісті і без вбивства і драми тут ніяк ?‍? Славетний Еркюль Пуаро буде намагатися розплутати всі таємниці ? ❓Чи ця сімейна драма зможе пролити світло на життя родини? Який мотив у кожного і хто ж насправді вбивця? ? «Спадковість - дуже цікава річ» ? «…ніколи не можна судити про будь-яку річ, коли сам перебуваєш поза нею» Саме такий фінал я не очікувала ? І вбивцю взагалі не здогадалася ? ? рекомендасьйон ? любителям класики детективу ? Улюблена Крісті ? Хочу всю її колекцію ?

Більше чотирьох місяців не читала книг Аґати Крісті і чи то я скучила за її типовими сюжетами, чи книга дійсно гарна, але я дуже задоволена цим романом. Ми потрапляємо у в сім'ю Абернеті яка тільки що поховала свого голову - Річарда. І тепер всіх хвилює одне питання: хто ж спадкоємець усіх статків? Прямих нащадків померлий не мав, але інших претендентів вистачає, бо сім'я Абернеті доволі велика і кожен має своїх джмелів в голові. Особливо виділяється наймолодша сестра - Кора, яка робить "незручне" зауваження, про причини смерті Річарда, а що буде далі здогадайтеся самі?. Як я зазначила вище, то ця книга типова для А. Крісті, бо це вже не перший сюжет який обертається навколо великої родини і спадку, але мені все одно було цікаво читати хто ж з родичів зробив відчайдушний крок. Вбивцю я не розгадала, бо думала зовсім в іншу сторону, тому фінал мене здивував??. Книги А. Крісті все ще лишаються для мене гарним способом відпочинку, але як же не хочеться прощатися з цим милим бельгійцем?.

Я очікувала більшого від цієї збірки, бо вже знайома з її деякими творами. Найголовніше, що вводить в оману це те, що книга заявляється зі святковою атмосферою. Лише перша історія про Різдво, а всі інші події відбуваються навіть не взимку. В історії «Чотири і двадцять дроздів» події відбуваються в листопаді. Я купувала цю книжку щоб наповнитися святковою атмосферою, чого, на жаль, не сталося. Якщо розставити книжки в порядку від найкращої до тої, що менш сподобалась, то виходить такий порядок: 1 я довго не могла обрати одну історію, але все ж таки це буде — «Таємниця іспанської скрині » 2 «Химера Гріншоу» 3 «Сон» 4 «Чотири і двадцять дроздів» 5 «Пригоди різдвяного пудингу» 6 «Смиренний пес» Майже в усіх історіях детектив Пуаро, крім останньої. Останню справу веде міс Марпл. Книга читалась важко. Спочатку не могла зрозуміти чому, але потім коли порівняла з оригіналом прийшла висновку, що справа у сприйняті перекладу. Я розумію, що є таке поняття як літературний переклад, але коли я порівнювала текст з оригіналом, то місцями переклад мав інший сенс, ніж те, що мала на увазі авторка. Мабуть, я постійно буду казати, що тарт і пиріг не зовсім одне і те саме, але на жаль його майже завжди так перекладають. Тарт це відкритий пиріг, тому уточнення, що це саме тарт потрібно для сприйняття повної картини. Дуже важко йшов «Смирений пес». В цій історії майже 90 сторінок, що, як на мене, було забагато. Сама розповідь була затягнутою. А от, наприклад «Сон», мені сподобався. Але дуже все швидко було, що я не побачила як закінчилась історія. Головне, що мені не сподобалось, те, що ті справи де детектив Пуаро — авторка не підводить нас до логічного кінця, а просто вкінці вивалює все, що насправді сталося. "P.S."Я дуже б хотіла логічний кінець Окрема справа це одруківки. Я купувала книжку для спільного читання з сестрою і в нас однакові помилки. Навіть враховуючи вище викладене, я робила помітки протягом читання. Деякі моменти дуже відгукувались, особливо коли говорилось, що люди відходять від традиційного Різдва в колі сім'ї. Це на хвилинку ще у 60-х було вже проблемою. Загалом рекомендую почати її читати в іншу пору року, або читати її взимку, але після свят.

3/5 Я навіть не знаю, що сказати про цю книжку, бо вона абсолютно ніяка для мене. Це перша книжка в серії про міс Марпл, і я наче намагаюся читати їх за порядком, але не дуже виходить. Здавалося спочатку, що все доволі непогано, і було цікаво дізнатися, з чого почалася історія цієї допитливої жіночки, але як я не намагалася розібратися й знайти щось цікаве — у мене не вийшло. Тут купа персонажів, усі зі своїми секретами або дивацтвами, але водночас вони ніби однакові. Я дуже сильно плуталася, хто є хто. Особлива моя «любов» — це служниця, яка погано працює, але господарів це влаштовує, бо якби вона працювала добре, то вже звільнилася б. У мене немає слів. Сама міс Марпл мене трохи розчарувала в цій книжці. Вона завжди у все втручається, але цього разу її коментарі про життя інших людей мені якось не сподобалися. Звичайно, я не здогадалася, хто вбивця, бо в мене не було можливості про це подумати — доводилося весь час згадувати, про кого йде мова, і хто взагалі всі ці люди. Єдиний плюс у тому, що я нарешті прочитала книжку, яку так довго планувала. Але, можливо, це був знак: якщо я так довго не могла її почати, то, може, й не варто було.