Несподівано в цій поезії поєднуються такі риси, як психологізм, гра з формою, пошук свіжих образів, спалахи іронії та енергія прискореного руху, чогось на зразок танцю дервішів. У динаміці зовнішніх, а головне внутрішніх пригод, що їх зустрічаємо в сюжетах і в самій матерії віршів Катерини Мельниченко, поки сонце набирає обертів, від першого витка і до виходу із екзистенційної кризи разом із авторкою можна пережити спектр нетривіальних емоцій, що виходять за рамки звичного світосприйняття. Розширення горизонтів, разом із проростанням квітів під колискову зі смарагдових відблисків за склом, гарантоване.