«Кохання… Що взагалі називають коханням? Коли хочеш бути з людиною? Коли хочеш усе про неї знати? Коли хочеш тримати її за руку? Коли хочеш цілувати? У мене все збігається».
Пропрацювавши 10 років у Токіо, Міцуомі безславно повертається зі столиці до маленького села, де народився й виріс. З роботи його звільнили за бійку, і з таким характером це не дивина: різкий і сварливий, хлопець відштовхує від себе весь світ. Він почувається так, неначе програв це життя, і геть не розуміє, що робити далі.
Це триває рівно до того, як у його житті з’являється Ямато. Хлопець, що тепер живе по сусідству, стає неочікуваним промінчиком сонця серед хмар, що ширяють над його життям. Невиправний оптимізм, золота душа й щира усмішка Ямато невідворотно сповнюють серце Міцуомі почуттями, яким він поки боїться добирати назву…
Вони геть різні — і цим урятують один одного.
