Є люди-епохи, а є люди — кілька епох. Такою особистістю був останній командир УПА Василь Кук. Він народився до Першої світової, пережив лихоліття Другої світової, розквіт і згортання діяльності УПА, потрапив у радянський полон і разом з Україною отримав омріяну свободу в 1991-му. Як сімейна скрута вплинула на його погляди? Коли він загорівся ідеєю збройної боротьби? Як пережив смерть братів Ілька й Іларія, яких стратили за українську державність? Як вибудовував мережу ОУН у Дніпропетровську й перебував у підпіллі на Волині й Галичині? Як продовжував тиху боротьбу в 1970–1980 роки й отримав «друге дихання» після незалежності? На всі ці питання відповідає історикиня Аліна Понипаляк.
Чому варто купувати цю книгу?
Авторка дослідила архівні дані та спомини людей, які особисто знали Василя Кука, поспілкувалася з рідними, побувала там, де він народився, жив і творив. Усе це допомогло показати, яким був Кук і як він боровся за українську незалежність.
Відгуки про книгу Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука
Ця біографія Василя Кука — не перша книжка українських істориків про нього і, напевно, не остання. Але точно найповніша, написана з використанням найбільшого масиву джерел. Авторка не тільки скористалася можливостями відкритого доступу до архівів КДБ в межах декомунізації, а й ретельно попрацювала із приватними документами генерала і родини. — Володимир В’ятрович, історик
Василь Кук — одна з найцікавіших історичних дійових осіб «війни після війни». Людина, яка знала всіх і все про підпілля. Вийшов живим з КДБ і переміг червону Москву. Дожив до незалежності України, яка хоч і не стала УССД в її бандерівській версії, але шанує героїку визвольної боротьби. І «Слава Україні!» — це наше гасло. — Вахтанг Кіпіані, головний редактор «Історичної правди»
Найкращі цитати книжки
Про трагічну долю сім’ї Кука
Історія Василя Кука і його родини є багато в чому показовою та унікальною для того часу. Всі діти Степана Матвійовича й Парасковії Федорівни були членами або симпатиками ОУН. Молодшого брата Кука — Іларія — за активну діяльність в ОУН і причетність до справи Ясінських ще в 1938 році стратила польська влада. Филимона й Івана, що належали до Юнацтва ОУН, радянський режим у 1940-му заарештував і засудив до восьми років тюремних таборів. Сестра Єва також належала до ОУН і була дружиною оунівця «Медведя», який загинув у 1945-му на Стрийщині, а вона сама померла від хвороби серця в 1946-му. У 1954 році потрапив до рук окупантів і сам Василь Кук. На жаль, трагедія родини Куків не була поодинокою. Якщо згадати сімейні історії інших діячів ОУН і УПА, наприклад, Степана Бандери, то його братів Богдана, Олександра й Василя замордували окупанти, а сестер вислали в Сибір. Навіть батька Степана Бандери, греко- католицького священника Андрія, розстріляли енкавеесники.
Про любов до навчання Василя Кука
Василь дуже любив гімназію. У цих стінах Василеві було дуже «рідно»: тут навчалися переважно українці. Викладачі теж були українцями, більшість з них пройшла Першу світову війну й боролася за українську державність в 1917–1921 роках. А ще Василь любив гімназію за те, що в кожному її класі були книжкові шафи. Василь з великою повагою ставився до книжок — не че рез те, що вони багато коштували, а тому, що вважав їх скарбницею знань. Він спрагло брався за все, що потрапляло в руки, і хапав кожне слово. Бідність мотивувала його навчатися: аби стати людиною й відірватися від поля й землі, якої насправді майже не було, мусиш дуже старатися. Стимулом були й батькові слова: «Що я вам можу дати, діти, окрім знань, які не у важкій торбі за плечима носити?».
