З головними героями повісті Льолею і Стасом ви вже знайомі («Поцілунок був не останній»). І, як з’ясувалося, стосунки між ними отримали бентежне продовження. …
Здавалося, після поцілунку на даху в них усе налагодилося, але то були примарні сподівання Льолі. Стас закрився в собі, бо вирішив, що любов робить його слабким, а Льолині почуття до нього — не більше ніж жалість. Уже нічого не пов’язує Льолю з Мартою, яка донедавна була найкращою подругою. Мама і тато, захоплені очікуванням ще однієї дитини, зовсім віддалилися. Гострі переживання самотності накривають Льолю депресією і навіть панічними атаками.
Намагаючись вибратися з гнітючих обставин, вона знаходить нових друзів і разом з ними, а також зі Стасом, хоч це й дивно, вирушає на море. А там нові неприємності: обманювання самої себе й нещирість із близькими призводять до небезпечних і трагічних ситуацій, її нова подруга закохується в Стаса. І коли Стас із Льолею, здавалося б, уже подолали непорозуміння, з її мамою трапилася біда. Знову безвихідь. І тоді спрацювало рятівне «але…».
